Закрити гештальт. Чому 3% зростання ВВП України — це багато, а 5% — мало
Якщо порівнювати з показниками попереднього звітного періоду (четвертий квартал 2017-го) зростання склало 0,9% з урахуванням сезонного фактора. Але це цілком зрозуміло, оскільки ВВП у січні помітно уповільнюється порівняно з показниками грудня (ефект святкових днів), а лютий — "обрізаний" місяць.
Ці дані експерти чекали з придихом, адже зараз кожна позитивна новина на вагу золота, а негативна йде на тоннаж добрив тваринного походження. По суті, національна економіка виявилася як билинний богатир перед черговим роздоріжжям: уповільнення, закріплення або прискорення.
Перший варіант міг розглядатися лише гіпотетично, нічого екстраординарного на світових сировинних ринках не відбувалося і падати у нас особливих причин не було. Тому вся інтрига полягала в тому, який висотний коридор для подальшого польоту набере українська економіка: в межах 2-3%, що навіть по нашій анемичности явно недостатньо, або вище 3%, що непогано виглядає на тлі Західної Європи, але дуже навіть скромно при порівнянні з лідерами ринків Європи і Азії. З іншого боку, поки не вступили в силу знамениті варанти відновлення вартості кредиторів "імені Яресько", простими словами плата за економічне зростання вище 3%, нам потрібно посилено набирати вагу і запасатися підшкірним жиром. Економічна зима майбутнього може бути дуже довгою, до 2040 р. (саме стільки нам доведеться платити кредиторам за свій ріст, "оттанцовывая" щедре списання ними $5 млрд українського боргу). Так що кожен сантиметр жирової клітковини зараз стоїть для України набагато дешевше, ніж може коштувати вже через рік.
Багато це чи мало — 3,1% зростання? Тут головне не перетворитися на відомого персонажа "пластилінового" мультфільму, якого дружина послала за ялинкою, а він періодично вигукував: "Замало буде!" 3% з хвостиком — це не мало, але цього недостатньо для відновлення в найближчому майбутньому рівня ВВП, втраченого в 2014-м. А при всьому бажанні піти від цієї дати зробити це буде непросто. Скажімо прямо, гештальт у вигляді постійної психологічної відсилання в недалеке минуле ніколи не закриється, поки втрачений рівень економічного розвитку не буде відновлений. Так само як і не припиниться соціальна фрустрація товариства у вигляді невідповідності усталених бажань нових можливостей.
Враховуючи, що наш ВВП розраховується в фактичних цінах і національній валюті, а всі світові індикатори визначаються в перерахунку на долари США, для виходу на рівень 2013-го нам необхідно не тільки швидко рости, але і забезпечувати стабільність гривні, простими словами динаміка росту повинна бути вище швидкості девальвації. В іншому випадку, як у фільмі "День бабака", доведеться повторювати "відновлення економіки" знову і знову, коли рефлекси по виходу з кризи відточені до міліметра, а експертні рекомендації повторюються з року в рік, як під копірку.
Але ми трохи відхилилися від теми "багато чи мало". У 2018-му світова економіка, за прогнозами МВФ, зросте на 3,9%. Це, звичайно, середня температура по лікарні, але ми поки що в палаті зі зниженою температурою, хоча, на щастя, і не з бирочкой на великому пальці ноги. У першому кварталі поточного року ВВП Польщі зріс на 5,1%, Китаю — на 6,8%, РФ — на 1,5%, Білорусі — на 5,1%. Взагалі зростання в 5% і вище — це якийсь бенчмарк ринків на найближчий рік (якщо не втрутиться нова хвиля світової кризи).
Поляки вже оголосили поточний рік періодом масового нового будівництва, отже, відсмоктування нашої робочої сили буде лише прискорюватися. Замерзання Росії може дещо послабити міграцію трудових ресурсів в східному напрямку. Швидке зростання Білорусі повинен нас кілька насторожити, адже в деяких секторах ми вже відчули тиск з боку білоруських товарів, і якщо так буде тривати і надалі, то білоруси скоро почнуть нас "виносити в одну хвіртку" і на європейському ринку навіть без угоди про ЗВТ. Ларьки з написом "білоруські товари" вкрили Київ, хоча Білоруссю там і не пахло, але це ознака того, що маркетингова грунт для товарної експансії з півночі вже дозріла.
Таким чином, стратегічне завдання уряду на найближчий рік до виборів — прискорення зростання ВВП в 1,5 рази, до рівня 5%. Ну а тактична — утримання позитивної динаміки розвитку на позначці 3% +. І якщо перша задача поки що сприймається як будівництво ажурного містка Маниловым (через відсутність інструментарію та адекватної стратегії зростання), то друга цілком здійсненна навіть в умовах ручного управління сировинною економікою.
У першому кварталі 2015 р. економіка знайшла своє дно (-16% ВВП), Україна фактично завмерла над економічною прірвою (другий квартал — мінус 14,5%, третій — мінус 7%). Лише в четвертому кварталі тоді вдалося дещо призупинити обвал — уповільнення падіння до мінус 2,4%. У 2016-му почалося поступове відштовхування від дна: з 0,1% в першому кварталі до 4,6% у четвертому. Показники четвертого кварталу тоді стали микроисторическим рекордом — швидше ми вже не росли. Висхідну траєкторію в 2017-му подрубила економічна блокада непідконтрольних територій південно-сходу: у річному обчисленні це політичне рішення мало конкретну економічну ціну, а саме: до 1,5% ВВП. Без цього негативного фактору економіка цілком могла зрости до 4% за підсумками минулого року.
У 2018-му була взята нова позначка вище 3%. Наскільки стабільний буде цей успіх? Якщо оцінювати дані Держстату, то наша економіка зростає вже дев'ять кварталів поспіль, а для визначення рецесії або виходу з неї за американськими стандартами достатньо падіння/зростання ВВП протягом двох кварталів. До речі, в США оголошення про настання кризи та про вихід з оного належить Національному бюро економічних досліджень (NBER), яке є приватною некомерційною організацією, у зв'язку з чим її важко запідозрити в упередженості. Ми ж, якщо послухати опозицію, перебуваємо у вічній кризі, а якщо чиновників — "попереду планети всієї", тільки обігнати боїмося через дірок в штанях. Для визначення дати виходу з рецесії NBER використовує не тільки дані по зростанню ВВП, але і такі показники, як рівень безробіття, промислове виробництво і т. д.
На жаль, у нас немає такого аналітичного маркера, який міг би чітко підводити риску під словом "криза" і оголошувати про початок зростання. Саме тому в Україні кожен визначає поняття кризи, виходячи з особистих, суб'єктивних відчуттів. А це дуже шкідливо як для поведінкових стратегій населення і бізнесу, так і для формування позитивного інвестиційного клімату в країні. Здавалося б, дрібниця, але не варто недооцінювати біхевіоризм: як показали дослідження, навіть заміна червоного кольору на біржових індикаторів падіння на інші кольори призводить до скорочення відтоку інвестицій з фондового ринку.
Економічне зростання в Україні відбувається на тлі вельми неоднозначних інфляційних процесів. З одного боку, траєкторія споживчої інфляції все ще вище базового прогнозу та становить 13-14% у річному обчисленні, а з іншого — промислова інфляція сповільнилася до нуля і знаходиться нижче споживчої (в ідеалі повинна бути вище на 2-3%). Як показують математичні моделі прогнозування криз, "нирок" промислової інфляції нижче споживчої може сигналізувати про майбутню стагнації в промисловому секторі. Реперною точкою тут став лютий, і негативна кореляція з показниками ВВП можлива вже через три–шість місяців, тобто до серпня.
Позитивна динаміка зростання експорту сповільнилася з 23,5% у січні до 10,3% у березні. Те ж саме відбулося і з імпортом: уповільнення зростання з 31,6% у січні до 13,2% у березні. У будь-якому разі зростання показників торгового обороту скоротився практично в три рази. При цьому негативне сальдо зовнішньої торгівлі збільшилося за підсумками першого кварталу поточного року до $1,2 млрд у порівнянні з $0,79 млрд роком раніше.
В рамках ЗВТ з ЄС Україна досягла позитивного торгового результату. Уповільнення темпів зростання експорту відбулося за рахунок втрати азіатських і африканських ринків: Єгипет, Ізраїль — мінус 13%, Індія — мінус 19%, В'єтнам — мінус 10%, Казахстан — мінус 7%, Іран — мінус 56%, Саудівська Аравія — мінус 43%. Що стосується товарних груп, то найбільше втратили зернові (-6%), рослинна олія (-11%), продукти харчування (-8%).
Якщо розглянути базові індикатори економічного розвитку, то промислове виробництво з січня по березень дещо сповільнилося: з 3,6% зростання до 2,4%. У той же час вантажообіг почав поступово відновлюватися після падіння на 9,3% у січні мінімальний мінус 3,8% у березні. Будівництво, яке було драйвером економічної активності у минулому році, знаходиться на нульовій позначці: від -1% у січні до -0,3% у березні.
На жаль, індекс виробництва сільгосппродукції у січні–квітні поточного року склав 99,5% від показників аналогічного періоду минулого року. А це означає, що тіньовий сектор в аграрному бізнесі продовжує істотно спотворювати офіційну статистику.
Серед цінових шоків, які можуть вплинути на рівень ВВП в найближчі місяці, — зростання світових цін на нафту до $75 за барель (Brent) і збільшення європейських ф'ючерсів на вугілля з $60 роком раніше до $90 за тонну в травні 2018-го.
Поки немає даних по капітальним інвестиціям, але в минулому році вони зросли на 22,1%, ставши одним з ключових чинників зростання. Реальні доходи населення після ями в 2014-2015 рр. (-11,5 і -22,3% відповідно), за підсумками минулого року вийшли у упевнений плюс на 6%, але більша частина втрат (-34% за 2014-2015 рр..) ще не "відіграна".
Що стосується індексу роздрібної торгівлі, то за підсумками першого кварталу зростання склало 7,6%. Таким чином, головний стимулятор нашого ВВП у вигляді внутрішньої торгівлі продовжує витягати валовий продукт із застійного болота. Ну а головним каталізатором торгівлі виступають трансферти закордонних трудових доходів фізичних осіб: у порівнянні з минулим роком в першому кварталі цього даний показник збільшився з $1,7 до $2,2 млрд і за підсумками року цілком може перевищити позначку в $10 млрд. Таким чином, трудові трансферти стають не тільки одним з ключових джерел формування платіжного балансу, але й стимулятором внутрішньої торгівлі, будівництва і сфери послуг. А значить, в кінцевому рахунку та ВВП. Їх внесок можна оцінити мінімум 1-1,2% зростання валового продукту. Трудові трансферти майже в п'ять разів перевищують розмір прямих іноземних інвестицій. Таким чином, головний інвестор в Україну на сьогодні — це населення. У зв'язку з цим спостерігається своєрідний "трансфертний парадокс": виходячи з тактичних задач зростання та вирівнювання платіжного балансу, уряду вигідно стимулювати експорт робочої сили за кордон.
Все це диктує порядок денний для уряду на найближчий час: максимальна дерегуляція в частині трудових закордонних трансфертів, пошук компенсаторів на цінові шоки за енергоресурсів (вугілля, нафтопродукти, газ), детінізація аграрного бізнесу, кредитне стимулювання будівництва, пошук інструментів по м'якому стимулювання промислового виробництва. І позитивний регулятивний фон. Більшого зробити не вдасться, враховуючи наближення виборів і роздачу соціальних слонів під них.
