Подарунок наступникам. Чому з 2025 р. Пенсійний фонд запрацює з профіцитом
Ліквідація дефіциту ПФ — тема для України топова. В країні, де на 8-9 млн штатних працівників припадає понад 12 млн пенсіонерів, по-іншому і бути не може. За великим рахунком пенсійна реформа — це ті зміни, які повинні були бути прийняті в Україні 20 років тому. Якщо це вчасно, можливо, ми б вже жили в зовсім іншій країні. Адже ефективна пенсійна система може бути активатором економічного зростання, позитивної трудової динаміки, поліпшення демографії, доходів бюджету.
Читайте також: ЩО ОБІЦЯЄ УКРАЇНЦЯМ ПЕНСІЙНА РЕФОРМА
Дотувати в 2013 р. Пенсійний фонд на 61 млрд грн українську державу було вже практично не в змозі, хоча тоді працювала промисловість південного сходу і не були закриті ринки країн СНД. І тоді не було війни. Але отримавши весь комплекс негативних чинників розвитку в 2014-2016 роках, держава робить це з останніх сил.
Та ще на тлі рішень уряду Арсенія Яценюка про зниження ставки єдиного соціального внеску майже в два рази — до 20%, що, на думку колишнього прем'єра, повинно було привести до загального відбілювання заробітних плат.
Брати кредити МВФ на мільярди доларів, макрофінансову допомогу ЄС, випускати облігації під гарантії США, збирати технічну допомогу навіть на десятки тисяч євро за всім країнам і селах і при цьому покривати дефіцит ПФУ на 136 млрд грн, тобто в розмірі 5% ВВП, — це за межею розуміння західних кредиторів, які звикли до збалансованості і життя за коштами. Тому МВФ постійно вимагав провести пенсійну реформу.
У 2017-му ситуація кардинально не змінилася на краще навіть з урахуванням зростання економіки. За перше півріччя розмір пенсійних виплат склав 124,5 млрд грн. У структурі надходжень 73,1 млрд грн — перерахування єдиного соціального внеску та інші надходження, а 54,2 млрд грн — трансферт з державного бюджету на покриття дефіциту.
Найпарадоксальніше в цій ситуації, що подібне перенапруження державного бюджету не призводить до відчуття соціальної справедливості і захищеності у людей пенсійного віку.
Читайте також: ЯК ПЕНСІОНЕРИ ТЯГНУТЬ ЕКОНОМІКУ США
За великим рахунком зараз пенсійним забезпеченням в Україні можуть бути задоволені хіба що судді, всім іншим категоріям трудящих вона не подобається. Загальна лінійка виплат по групам пенсіонерів приблизно однакова у своїй убогості: на найнижчому рівні знаходяться так звані соціальні пенсії — трохи більше 1 тис. грн; потім йдуть пенсії по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника — 1,4–1,5 тис. грн; пенсії за віком та вислугою років приблизно однакові — 1,7–1,8 тис. грн; трохи краще справи у військових пенсіонерів — їм належить близько 2,5 тис. грн. Про суддів краще не згадувати...
Ті ж пенсії, але в перерахунку на долари США на один день проживання у порівнянні з мінімальним стандартом ООН, прийнятим як рівень абсолютної бідності (не менше $5 на день), показують, що більшість наших пенсіонерів (крім суддів) вже кілька років за межею бідності. З цим необхідно було терміново щось робити, причому так, щоб і соціальні стандарти трохи збільшити і кредиторів в особі МВФ догодити. Складне завдання, і її рішення було запрограмовано структурою українських пенсіонерів.
За даними ПФ, майже 77% пенсіонерів — це особи, які одержують пенсію за віком. Інші групи становлять значно менші частки: інваліди — 11%, соціальні пенсії — 0,8%, військові — 4,5%. У цій структурі було зашифровано не тільки механізм покриття дефіциту ПФУ, але "вихідний код" проблеми. Більшість пенсіонерів виходять на пенсію по досягненні пенсійного віку. Значна їх частина всю основну трудове життя працювала за часів СРСР, тобто в епоху тотальної зайнятості, де за дармоїдство садили у в'язницю, не роблячи виключення навіть для майбутнього нобелівського лауреата поета Йосипа Бродського. Враховуючи існуючий механізм розрахунку пенсій, всі вони тепер претендують на виплати, хоча держави, на яке вони працювали і кому платили податки, давно вже немає.
Виходячи їх цього, уряд розробив і прийняту реформу, основними "крутящими моментами якої стали:
• перерахунок (осучаснення) пенсій із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роках у розмірі 3764 (раніше була вилка з більш низькою нижньою планкою);
• повна виплата пенсій працюючим пенсіонерам;
• зменшення коефіцієнта оцінки трудового стажу з 1,35 до 1;
• збільшення мінімального трудового стажу для виходу на пенсію;
• збільшення показника індексації пенсій на 50% щорічно.
Що стосується перерахунку пенсій та зміни коефіцієнта оцінки трудового стажу, застосування даних норм призведе до того, що, з одного боку, значної частини вже діючих пенсіонерів збільшать виплати, але знов виходять на пенсію втратять приблизно стільки ж в результаті зменшення коефіцієнта оцінки трудового стажу з 1,35 до 1.
Норми, що стосуються збільшення пенсії на 1% за кожний додатковий рік стажу для чоловіків (стаж понад 35 років) і жінок (стаж більше 30 років), збільшення пенсії на 0,5% за кожний місяць відстрочки виходу на пенсію (0,75% на місяць, якщо відкласти законний вихід на пенсію більш ніж на п'ять років), а також вимоги до роботодавців брати на роботу людей, яким залишилося до пенсії 10 і менше років, реалізувати буде непросто.
Центральний пункт реформи — зміна розміру мінімального трудового стажу для виходу на пенсію. Відтепер це зможуть зробити в 60 років лише ті, хто має трудовий стаж не менше 25 років. Якщо трудилися 15-25 років — завітайте на пенсію в 63 роки, менш 15 років — пенсія світить лише у 65 років. У законопроекті встановлено графік поступового збільшення мінімально необхідного трудового стажу.
Починаючи з 2018-го мінімальний трудовий стаж буде збільшуватися на один рік, поки в 2028-му не складе 35 років.
Варто віддати належне творцям реформи, з точки зору технологічності та демографічного аналізу блискучий продукт! Підвищення пенсійного віку населення сприймало в багнети, тому був знайдений більш ефективний і справедливий шлях.
Читайте також: ЯК СПОКУСИТИ УКРАЇНЦІВ ДОВШЕ ПОПРАЦЮВАТИ НА ПЕНСІЮ
Візьмемо для прикладу рік виходу на пенсію в 2018-й. І уявімо, що на пенсію виходить чоловік у віці 60 років. Це буде житель України 1958 року народження. Уявімо, що вже в 20 років у радянському минулому він влаштувався на роботу. У 2018 р. у такого претендента пенсії буде як мінімум 13 років радянського стажу. Для набору необхідних 25 років йому потрібно показати трудовий стаж після 1991 р. тривалістю 12 років (з тих, що пройшли вже 26 років сучасної історії). Навіть з урахуванням кризи 90-х це зробити по силам. Але в 2031 р. у такого претендента буде нуль років радянського стажу і, отже, для виходу на пенсію доведеться пред'явити трудові досягнення вже в роки незалежності або чекати 65 років.
Основний ресурс трудового стажу на даний момент — робота в часи СРСР. Але він вичерпується з об'єктивних тимчасовим причин. З українським стажем ситуація інша. Враховуючи кількість офіційно зареєстрованих платників ЄСВ (14 млн з 24 млн працездатних в середньому за останні 25 років), щасливих володарів 35 років трудового стажу буде не так вже й багато. Починаючи з 2020 р. дефіцит ПФУ почне стрімко зменшуватися і до 2025 р. Пенсійний фонд, швидше за все, запрацює у профіциті. Ну а до 2030-го проблема виплати пенсій для держави зникне як така.
На чому засновані такі прогнози? На даний момент, в Україні є дві основні демографічні групи населення, які будуть формувати приплив нових пенсіонерів в найближчі 10 років: яким зараз від 50 до 54 років - 3,036 млн осіб та 55-59 років - 3,13 млн осіб. Вже в 2018 році, для виходу на пенсію буде необхідно мати 25 років страхового стажу. У 60 річного жителя України, в наступному році (1958 року народження) може бути лише 10-13 років "радянського стажу", коли все населення обов'язково працювало. Для виходу на пенсію доведеться показати ще 10 років роботи в роки незалежності. В період з 1991 по 2004 роки це буде зробити досить просто, адже багато мали фіктивні записи в трудових книжках або значилися на заводах, які роками не платили зарплату. Тому 3,13 млн осіб вікової групи 55-59 років майже в повному складі вийдуть на пенсію в належні 60 років. Але з 2018 року, як було зазначено, розмір необхідного страхового стажу буде неухильно зростати (на один рік) і можливостей для обліку "радянського стажу", а також трудового стажу з 1991 по 2004 роки буде все менше і менше. По суті, з кожним новим роком, здобувачеві пенсії доведеться все більше декларувати не "радянський" трудовий стаж і стаж 90-х років, а реальний, страхової, нарахований після 2004 року.
Враховуючи, що платників ЄСВ у нас приблизно в півтора рази менше економічно активного населення, з нинішньої вікової групи 50-54 років випаде не менше одного мільйона пенсіонерів, яким доведеться працювати до 65 років. Це дозволить ПФУ заощадити до 10% реальних витрат. До 2030 року, страховий стаж доведеться пред'являти віковій групі населення, якій зараз 45-49 років (2,8 млн осіб). Тут до 65 років доведеться працювати орієнтовно до 1,5 млн осіб.
До 2030 року, загальна економія ПФУ порівняно з чинною на сьогодні моделлю виплат, складе до 30%. Враховуючи зростання економіки на 3-4% в рік низькі темпи офіційно прогнозованої інфляції (прогнози Мінфіну на найближчі три роки), і беручи до уваги, що такі макроекономічні параметри будуть реалізовуватися і до 2030 року, можна очікувати, що темпи приросту сплаченого ЄСВ будуть випереджати втрати від інфляційної індексації пенсій мінімум на 10%. В такому разі, у найближчі 10 років, доходи ПФУ збільшаться приблизно в 2,5 рази (з урахуванням необхідності індексації пенсій на рівень річної інфляції), а витрати будуть поступово знижуватися за рахунок скорочення коефіцієнтів перерахунку стажу, ліквідації спецпенсій і за рахунок збільшення віку виходу на пенсію з причини недостатності страхового стажу.
В результаті вказаних вище факторів, дотація держави, що спрямовується на покриття дефіциту ПФУ, починаючи з 2018 року, почне істотно скорочуватися і до 2025 року повністю зникне.
Основний меседж реформи можна описати простою фразою: "халява закінчилася". Претендувати на пенсії, аргументуючи це заслугами перед неіснуючим державою, тих, що канули в Лету чверть століття тому, вже не вийде. Так само як і не пройде стара добра стратегія звичайного обивателя, з одного боку, податки не платити, ну а від держави отримати по повній: пільгами, субсидіями, пенсіями, квартирами, земельними ділянками.
За великим рахунком пенсійну реформу варто розглядати лише як перший етап трансформації пенсій в мінімальні соціальні виплати, гарантовані державою. Враховуючи, що ця система на даний момент охоплює населення, трудившееся здебільшого в часи СРСР, цей перехідний етап неминучий.
Але для припинення трудової міграції з України і створення стимулів у населення платити внески і податки, необхідний запуск пенсійної системи другого рівня, яка забезпечить базову соціальну справедливість: більшу пенсію отримує не той, хто більше і довше працював, а хто більше заплатив внесків. А для цього повноцінно має запрацювати і накопичувальна система.
Варто також відзначити, що перед нами перша реформа в історії України, яка принесе свої плоди не стільки чинному уряду, скільки далеким нащадкам.
