Забутий "Боксер". Доведуть до розуму українську альтернативу російській "Армате"

Адже цілком очевидно, що заявлений на змагання "Оплот" (яких, до речі, в нашій армії лише 10 одиниць) є всього лише глибокою, але модернізацією найсучаснішого на 1991 р., але радянського Т-80 УД.

Фактично за весь час незалежності Україна, володіючи замкнутим циклом виробництва танків, так і не змогла "викотити" повністю новий зразок. Все що було - "Оплоти" (в тому числі і в тайській модифікації), "Булати", Т-72АГ, Е і так далі - всього лише та чи інша модифікація радянської техніки - Т-64, Т-72 і Т-80.

І це цілком влаштовувало всіх - держава шаленими темпами розпродавало парк нібито не потрібних ЗСУ Т-72, нечисленні бронетанкові заводи були зайняті передпродажним капітальними ремонтами цієї техніки. А харків'яни розробляли різноманітні варіанти модернізації в надії, що їх пустять на ринок Східної Європи - адже спочатку "молодоєвропейці" багато говорили про переведення техніки на стандарти НАТО. Потім, коли порахували фінанси, виявилося, що техніка радянського виробництва не так вже й погана і тому навіть після десятиліття в НАТО в тій же Польщі на озброєнні і БМП-1 і Міг-29, і місцева модернізація Т-72.

З початком війни на Донбасі ні про які перспективних розробках мови не йшло - армія гостро потребувала в танках. Причому в будь-яких. У результаті за кілька років в дію поставили не тільки всі Т-64, які були на базах і складах, але і Т-72 і Т-80.

Та й зараз танкобудівникам абсолютно незрозуміло, в якому напрямку рухатися. Політики при кожному зручному випадку говорять про стандарти НАТО, в той же час більш прагматичні військові віддають собі звіт, що на радянських танках ще воювати і воювати. Зрозуміло, що після закінчення війни стане питання: який саме зразок залишати на озброєнні, адже очевидно, що такого розмаїття парку така досить бідна країна, як Україна, просто не потягне фінансово.

Тим не менш як мінімум один реальний проект вітчизняного танка в "скарбничці" у наших танкобудівників є. Мова йде про знову-таки умовно "радянському" проекті "Об'єкт 477", відомого як "Боксер" або "Молот".

Історія проекту почалася на початку 1980-х років, коли в Харківському конструкторському бюро в ініціативному порядку почали роботу з перспективного танка з актуальною на той момент гарматою у 152-мм 2А73. Згодом під цю програму було отримано державне фінансування. Однак швидкого результату не вийшло - танк, за задумом розробників, повинен бути буквально напханий електронікою і мати тепловізор, а от радянська промисловість із-за хронічного відставання дати їх не могла. У підсумку в 1987 р. викотили перший дослідний зразок без прицільного комплексу і автомата заряджання (який так і не змогли довести до розуму).

У підсумку в 1989-1990 рр. тривали роботи, на 1992 р. планувалися державні випробування дослідної партії машин. Природно, що розпад Радянського Союзу поставив жирний хрест на цій програмі. Всі нечисленні "Молоти" вирушили на зберігання.

Новий сплеск інтересу до теми танка відноситься до середини 1990-х років, коли харківським конструкторам запропонували попрацювати на міністерство оборони РФ. Наявний "Об'єкт 477А" пропонувалося доопрацювати з використанням тих чи інших систем. У такому вигляді танк отримав позначення "477А1" і нове власне ім'я "Нота". Найважливішою особливістю танка стало оригінальне полувынесенное розміщення знаряддя. Замість традиційної вежі на гонитві корпусу містився купол зменшених розмірів з великим центральним агрегатом, всередині якого знаходилися казенник гармати і автоматичні засоби заряджання. При цьому 152-мм гармату росіяни вирішили залишити.

При цьому важливою особливістю стали барабанні магазини, вірніше, навіть три. В центрі бойового відділення перебував видатковий барабан на 10 пострілів. Біля бортів розташували ще два, на 12 снарядів кожен. Також були кошти для перевантаження боєприпасів з поповнюють барабанів в витратний, а також для відправки пострілів в камеру знаряддя. Запропонована конструкція автомата заряджання мала певні недоліки, але відрізнялася простотою, а також дозволяла зробити перший постріл всього за 4 сек.

Крім того, харків'яни заклали в проект "Нота" унікальний для свого часу комплекс управління озброєнням, що включав приціли з різними оптичними і тепловими каналами, розвинений бортовий обчислювач, систему супутникової навігації, засоби розпізнавання цілі і т. д. Розроблявся новий автомат супроводу мети, вивчалася можливість доповнення оптичних приладів радіолокаційною станцією.

В рамках проекту "Нота" було зібрано близько десятка макетних зразків, що відрізнялися комплектацією і різними особливостями конструкції, на заводі також був створений заділ для будівництва серійної техніки. Велика частина цих танків залишалася в Харкові, тоді як кілька були передані Росії для вивчення на власних полігонах.

Роботи за проектом "Нота" тривали до початку двохтисячних років. Потім Росія вирішила відмовитися від цього проекту на користь власних розробок і припинила фінансування. Таке рішення другий раз поставило крапку в історії перспективного проекту. Україна не могла продовжувати роботи самостійно, і тому проект довелося заморозити. Якийсь час намагалися знайти іноземного інвестора, але безрезультатно.

У підсумку тільки В 2015 р. харків'яни стали активно просувати тему доведення до розуму "Ноти" з метою розгортання серійного виробництва і прийняття на озброєння української армії. По всій видимості, якесь фінансування все-таки знайшли, так як макет навіть хотіли продемонструвати на параді на честь Дня Незалежності в 2016 р., потім, за деякими даними, перенесли на парад в цьому році. Так це чи ні побачимо лише через два місяці, однак військові обіцяють цілий ряд сюрпризів - цілком може бути в їх числі і "Нота" (ймовірно, з новим позначенням).

Зазначимо також, що на даний момент офіційних даних про зовнішній вигляд і характеристики танків, розроблених в рамках проекту "Боксер"-"Нота", немає. Є пара фото танка з Харкова, розміщені на одному з іноземних військово-історичних форумів. Єдиним достовірним джерелом по темі є опубліковані в 2009 р. щоденники Юрія Апухтіна, одного з розробників перспективного танка.

Не можна не сказати, що при спробі налагодження серійного виробництва танка Україна може зіткнутися з серйозними проблемами. Так, при належному фінансуванні "ЗиМ" доведе до розуму 6ТД3, ХКБМ адаптує конструкцію, тим більше що вся документація залишилася в Харкові. А ось хто візьметься за створення системи управління знаряддям - абсолютно незрозуміло. Адже очевидно, що її доведеться робити "з нуля" на новій елементній базі. А це дуже серйозна задача, яку так і не змогли вирішити в СРСР, коли на проект працювало величезна кількість підприємств з усієї країни.

Ще однією проблемою може бути створення команди - адже навіть при вкиданні величезних грошей у проект створити кістяк досить непросто, особливо при нинішніх зарплатах на підприємствах "Укроборонпрому".

А ось налагодження серійного виробництва такого танка з широко панорамним багатоканальним прицілом і потужним знаряддям, яке дозволяє вражати як броньовані, так і відкрито розташовані цілі на досить великій дальності, дозволило б отримати якісну перевагу над будь-яким умовним противником як на Заході, так і на Сході. А при наявності таких чудових "джерела", а також політичної волі й часу таке питання вирішити цілком реально протягом п'яти-семи років.