Не померти в обіймах. Як Україні допоможе митний союз з ЄС
Ця ідея, по суті, стала тим дебютним ходом, який залишився в сухому залишку після триденного мозкового штурму в рамках YES (Ялтинською європейською стратегією), яка відбулася днями в Києві.
Словосполучення "митний союз" після 2013 р. стало в Україні майже идиоматическим виразом, викликають легке посмикування очного яблука у досвідчених експертів. Але насправді митний союз ЄС і відомий "тайговий" - це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
Митний союз ЄС (ТСЕС, European Union Customs Union) створений у рамках єдиного європейського економічного простору і покликаний уніфікувати митні правила руху товарів і послуг між членами ЄС та країнами, включеними в єдиний європейський митне поле. При його створенні закладалися такі цілі:
- скасування внутрішніх податкових зборів і одночасно введення єдиних митних тарифів на товари з третіх країн;
- узгодження спільної торговельної політики і проведення переговорів з іншими країнами про розширення єдиного митного простору;
- введення єдиного європейського митного кодексу як основного правового документа, що регулює торговельні операції між членами спілки та третіми країнами;
- скасування всіх митних бар'єрів всередині союзу, включаючи митниці, а також припинення справляння акцизів, мита і ПДВ при русі товарів між країнами - учасниками союзу.
Зараз в ТСЕС входять 28 країн - учасниць ЄС плюс Андорра, Монако, Сан-Марино, а також вічний кандидат на членство, тобто Туреччина. Тепер до союзу в перспективі пропонують приєднатися і Україні.
Дійсно, Україні потрібна якась провідна зірка на дорожній карті руху в Європу. Більше того, ця зірка потрібна і європейцям. Тут діє взаємовигідний обмін. Наша еліта під приводом прагнення приєднатися до чергового європейського блага отримує кредити, гранти, інвестиції, а європейці, використовуючи нашу зацікавленість в їх кредити, гранти, інвестиції, стимулюють рух України по шляху реформ, перелік яких при бажанні можна розтягнути не на одне десятиліття. Простий народ при цьому отримує приємні бонуси, які мають не умоглядне, а практичне застосування, наприклад безвізовий режим.
До речі, Расмуссен каже саме про десятиліттях - приблизно 17 років, за попередніми оцінками, займе шлях у митний Європу. До речі, у посланні президента Верховній Раді йшлося про п'ять дорогах, які приведуть нас до ЄС: асоціація з Шенгенською зоною, митний союз, енергетичний союз, спільний авіаційний простір, єдиний цифровий ринок з ЄС.
Як відомо, з 2016 р. вступив в дію єдиний Митний кодекс ЄС, який з 2020 р., коли запрацюють всі основні цифрові девайси, почне працювати в повну силу. Документ, крім усього іншого, вводить поняття уповноваженого економічного оператора. Даний статус фактично дозволяє в автоматичному режимі отримувати в рамках ЄС всі необхідні митні документи та гарантії, виконувати обов'язкові процедури і всього один раз в межах ринку ЄС оформляти вантажі з допомогою централізованого європейського митного офісу. Починаючи з 2019-го у всіх 28 членів ЄС почне діяти єдина Автоматизована система тарифного та місцевого митного оформлення (ATLAS), яка дозволить оформляти рух залізничних контейнерів в автоматичному режимі і відмовитися від паперових вантажних митних декларацій.
По суті, в ЄС практично зникне паперовий митний документообіг, а кількість необхідних дозволів буде зведена до мінімуму.
Враховуючи, скільки в минулі роки українська митниця дала "добра" для контролюючих її груп, дане нововведення, при його впровадженні в Україні, може призвести до серії голодні непритомності у митників, які звикли до того, що кожен "акцепт" ВМД ("Вантажна митна декларація") вимагає їх душевного участі.
До речі, в колишні часи митні органи суміжних європейських країн, наприклад, Польщі, були щиро здивовані, що їх статистика експорту/імпорту з України на мільярди євро не співпадала з даними української сторони, адже в наші показники, крім реальних операцій, потрапляв ще і фіктивний експорт (накрутка відшкодування фіктивного ПДВ з бюджету), а також випадав неврахований імпорт, так званий "контрабас". Таким чином, на прикордонній точки "нуль" чудесним чином материализовывались товари на сотні мільйонів євро, а інші товари на настільки ж значні суми безслідно випаровувалися.
Тому з точки зору ліквідації корупційних митних схем вступ у митний союз - безсумнівний плюс. Але це виходячи з принципу: "так не діставайся ж ти нікому". На жаль чи на щастя, параметри української економіки дещо відрізняються від грузинської, тому ми не можемо здійснити на митниці знаменитий грузинський експеримент з обнуленням експортних та імпортних мит. В іншому випадку можемо вже завтра опинитися без лісу та металобрухту, зате з секонд-хендом (правда, найвищої якості).
Крім того, не будемо забувати, що бюджетоутворюючим податком в Україні є ПДВ: на 2018 р. у проекті бюджету закладені надходження за нього у розмірі 383 млрд грн, з них 297 млрд грн - це ПДВ, нарахований на імпортовані в Україну товари.
І тут ми підходимо до найцікавішого, адже, схоже, ті українські олігархи, які були присутні на YES, кивали головами, поки не усвідомили, що у разі вступу України до ТСЕС повністю зміниться система нарахування ПДВ. Нагадаємо, в даний момент наші експортери мають право отримати з держбюджету відшкодування ПДВ при експорті товарів у будь-яку країну світу: хоч в ЄС, хоч в РФ. В основному це експортери сировини, продукції сільського господарства і металу. Сума відшкодування становить 20% від експортної виручки (на розмір ставки ПДВ). Наприклад, у червні 2017-го "Кернел-Трейд" отримала 711 млн грн відшкодування ПДВ, "Азовсталь" - 604, ММК ім. Ілліча - 505, "Запоріжсталь" - 272, державна ПЗК - 244, МХП - 240, "Каргілл" - 226, "АДМ Трейдінг" - 215, "Нібулон" - 206 і Полтавський ГЗК - 141 млн грн.
Як відомо, в ЄС зовсім інші ставки податку. Якщо в Україні діє базова ставка 20% і нульова при експорті, то в ЄС - базова становить не нижче 15%, пільгова - не нижче 5%, спеціальна знижена - 12%. Крім того, сам процес оподаткування відбувається за місцем виникнення обороту. Операції в межах митного союзу, так само як і при експорті за його межі, обкладаються нульовою ставкою. Таким чином, податок сплачує кінцевий споживач товару. А в межах товарної ланцюжка важливе значення має таке поняття, як ПДВ (Value Added Tax) - спеціальний унікальний номер зі сплати аналога (у нашому випадку - ПДВ). Важливо відзначити, що для отримання і використання VAT-номери європейської компанії необхідно проходити регулярну перевірку у аудиторської фірми, яка є своєрідним офіс-менеджером по аудируемому VAT-номером, перевіряючи всі угоди підопічною компанії, включаючи дані вантажних митних декларацій і інвойсів.
Саме аудитор, а не сама компанія, надає в фіскальні органи всі необхідні звіти.
На практиці це виглядає приблизно так: компанія продає товар в іншу країну, але у межах митного союзу. Якщо приймаюча компанія має VAT-номер, то ціна товару зазначається вже без ПДВ, при цьому приймаюча компанія відображає у своїй звітності як суму податку, так і розмір відповідного податкового вирахування (за нашою термінологією - відшкодування ПДВ). Якщо ж приймаюча компанія не є платником ПДВ і не має VAT-кімнати, то компанія-продавець має вказати ціну товару з ПДВ та сама сплатити податок. Дана схема дозволяє в межах закритої системи (митний союз) знизити ціну товару на розмір ПДВ (у нас би ціна товарів знизилася на 20%).
Стосовно України ця схема працювала б наступним чином: українська компанія-експортер (наприклад, курятини), продаючи свій товар європейському споживачеві з VAT-номером, повинна вказати ціну на 20% менше і ніякого відшкодування ПДВ з бюджету вже не отримає, адже операція проводиться в межах єдиного митного простору, як якщо б продаж здійснювалася українському покупцеві. А в разі продажу умовної курятини покупцеві з ЄС без ПДВ-номери, українському експортеру довелося б ще й додатково сплатити у вигляді податку 20% з суми реалізації.
Неважко помітити, що подібна модель оподаткування вигідна споживачам товарів у межах спільного митного простору, але позбавляє окремо взяту державу можливості проводити протекціоністську політику, стимулюючи вітчизняних експортерів.
Крім того, держава, в разі, якщо його компанія не є кінцевим споживачем товару, ризикує втратити імпортний ПДВ. Для України ціна питання може скласти десятки мільярдів недоотриманих бюджетних надходжень по ПДВ. Таким чином, для вступу в митний союз необхідно істотно знизити залежність бюджету від надходжень по ПДВ і збільшити частку інших податків, таких як податок на прибуток корпорацій і прибутковий (з фізичних осіб), а також практично повністю згорнути внутрішню протекціоністську політику щодо стимулювання експорту за рахунок відшкодування експортерам ПДВ.
З іншого боку, дана модель стимулює експорт на ринок ЄС продукції з високим рівнем доданої вартості.
Учасники єдиного митного простору отримують порівняно з іншими країнами-конкурентами фору розміром нараховується на ціну товару плюс ПДВ стягується експортно-імпортне мито.
З урахуванням того, що ПДВ нерідко перевищує 20%, а сумарний розмір мита становить 10-15%, фора виходить досить вагомою.
Саме завдяки цьому експорт тієї ж Туреччини, починаючи з 1996 р. суттєво видозмінився в бік таких високотехнологічних галузей, як автомобілебудування, електронна та електрична техніка, хоча раніше країна орієнтувалася на традиційні галузі: легку і харчову.
Принципи турецької імпортної політики були сформульовані наступним чином: зменшення державних протекціоністських заходів, скорочення бюрократичних процедур і забезпечення країни імпортними поставками сировини та напівфабрикатів високої якості та за прийнятними цінами.
На першому місці в структурі експорту Туреччини знаходяться транспортні засоби, обладнання, електротехніка, які в сумі дають більше 28% експортних поставок, у той час як легка промисловість становить понад 10%, металургія - до 8%, а продукція сільського господарства - 2,7%.
У той же час 77% українського експорту за підсумками минулого року становлять товари проміжного споживання, іншими словами - сировина і напівфабрикати.
Засоби виробництва, тобто високотехнологічні товари з високим рівнем доданої вартості, - всього 4%, зате істотно збільшилося виробництво товарів народного споживання: їх частка в експорті зросла порівняно з 2013-м з 10 до 19%. В цьому і проявилася кумулятивний ефект впливу на українську економіку поєднання з зовнішніх шоків (закриття ринків частини країн СНД) і компенсаторів (відкриття ринків ЄС), в результаті чого частка основних засобів в структурі експорту порівняно з 2013-му впала в два рази (з 8 до 4%), а виробництво споживчих товарів, навпаки, майже у два рази збільшилася.
На даний момент більшу частину свого експорту ми поставляємо на ринки ЄС - майже 40%, хоча в абсолютних цифрах показники 2013-го повторити, поки не змогли: $20,3 млрд проти $15,8 млрд в 2016-м.
Але головна проблема нашої економіки, яка буде проявлятися в будь-яких інтеграційних проектах, це надзвичайно слабкий розвиток внутрішнього ринку споживання. Якщо сумарний зовнішньоторгівельний обіг України у 2016 р. (експорт і імпорт товарів і послуг) склав понад $97 млрд, тобто майже 109% ВВП, і торговельне сальдо було дефіцитним, то зовнішньоторговельний оборот ЄС досяг 22% ВВП і був профіцитним. Це означає, що без адекватних заходів щодо розвитку внутрішнього ринку, ми будемо приречені на продаж в ЄС сировини до останньої зернини, а враховуючи неминучу конвергенцію (вирівнювання) наших внутрішніх цін з європейськими - це буде чревато постійним зростанням цін на внутрішньому ринку і високою інфляцією.
Дані процеси будуть лише посилюватися у міру залучення ЄС в такі глобальні проекти, як Трансатлантична торговельне та інвестиційне партнерство (ТТИП) по створенню єдиного ринку з США. Нагадаємо, такі країни, як Туреччина й Україна, не будучи членами Євросоюзу, але беручи участь у різних спільних проектах (митний союз, асоціація, ЗВТ), не зможуть захистити свої інтереси в процесі злиття, і якщо болгари планують вторгувати хоча б безвиз в США, то Україна і Туреччина ризикують отримати безмитні товари із США на своїх внутрішніх ринках. До речі, Туреччина раніше пригрозила виходом з митного союзу в разі, якщо її інтереси не будуть належною мірою враховані.
Тому для нас перспектива членства в митному союзі ЄС не може розглядатися як стратегічна мета, а лише як інструмент модернізації національної економіки.
Поки даний інструмент ніяк не корелює ні з нашою податковою системою, ні з параметрами реального сектора економіки, ні з комплексом національних економічних інтересів. Може, "закореллирует" через обіцяні 17 років. Але це за умови, що опір великого бізнесу не досягне критичної маси на шляху до глибшої євроінтеграції. Для цього нам необхідно для початку отримати економіку зразка Туреччини 1996 р. Або свою модель досягнення успішності на околиці Ойкумени. А тоді можна буде відмовитися і від імпортозаміщення та протекціонізму, митниці та власної фіскальної системи. Але для цього необхідно, щоб всі внутрішні регламенти заробили в єдиному ритмі з ЄС, включаючи і державні інституції, яким доведеться відмовитися від більшої частини застарілих, але милих серцю, розподільних функцій і отримання ренти, і почати працювати за зарплату.
