Великий розпродаж. За які "реформи" Януковича в армії відповість Замана

При Верховному Головнокомандуючому Януковича армія цілеспрямовано розвалювалася керівництвом відразу за декількома напрямками. Для додання знищення армії ознак законності 29 грудня 2012 р. запропонував РНБО, а Янукович схвалив Стратегічний оборонний бюлетень України затвердив Концепцію реформування і розвитку Збройних сил на період до 2017 р. Їх розробили в розвиток нових редакцій положень Воєнної доктрини та Стратегії національної безпеки. Минуло півроку, і 29 травня 2013-го уряд схвалив проект Держпрограми реформування і розвитку ЗСУ на період до 2017 р., 2 вересня цю програму затвердив своїм указом Янукович. Програма, як і рішення РНБО по ній, проходили під грифом "цілком таємно".

Найбільше в "оптимізації" та "реформу" армії відзначилися міністри оборони Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв, а також головнокомандувачі ЗСУ Ігор Педченко та Володимир Замана. При них відбулося різке скорочення війська, розформування Об'єднаного оперативного командування та армійських корпусів.

Зокрема, в. о. міністра оборони в 2014 р. Ігор Тенюх зазначав, що штатний кількість службовців скоротили до 160 тис., а в 2012 р. Лебедєв планував, що до кінця 2015 р. в ЗСУ будуть служити 60 тис військових.

Згоден з ним і генерал Віктор Назаров. Він стверджує, що велася робота по знищенню найбільш боєздатних органів управління ЗСУ, так що в Сухопутних військах, крім двох штабів "Північ" і "Південь", більше нічого не залишилося. Тобто вся територія країни була розділена на дві частини по лінії Суми–Одеса. Причому спочатку вони називалися "Захід" і "Схід", але в апараті РНБО наполягли на заміну.

Як багато раз помічали військові фахівці, оперативне командування "Південь" за своїми обрисами дуже нагадувало так звану "Новоросію", а це чітко вписувалася в кремлівську концепцію "нового русского мира".Фактично те, що потрапило в ОК "Південь", судячи з усього, готувався стати "Збройними силами Новоросії", а ОК "Північ" повинна була залишитися в тій Україні, яка планувалася агресором як якесь буферну державу з країнами НАТО. За такого поділу оперативних командувань проглядався не тільки поділ території України за ступенем впливу і переважання прихильників "русского мира" в цих регіонах, але і поділ збройних сил за ідеологічною ознакою.

Крім того, в 2011 р. було розформовано об'єднане оперативне командування, яке до того проіснувала п'ять років і мала досвід управління миротворчими контингентами і, найголовніше, реальними військами. Потім було прийнято рішення про розформування управління 8-го армійського корпусу швидкого реагування, і у вересні 2013-го там почалося поступове скорочення особового складу.

Аналогічна ситуація була в органах управління Повітряних сил. Там доживали останні дні повітряні командування, які передбачалося переформатувати в так звані "центри управління та оповіщення".

Павло Лебедєв не раз висловлював упевненість у тому, що 122-тисячної армії України цілком вистачить, адже на неї нібито ніхто не збирається нападати.

"За оцінками експертів, у найближчі сім років територіальної цілісності України ніщо не загрожує. Проте можливі територіальні конфлікти, продиктовані економічними мотивами. Втім, мені не хотілося б називати конкретні держави, здатні вирішити такий конфлікт", — говорив міністр. Він стверджував, що керівництво розуміє, в якому оточенні перебуває Україна, і саме виходячи з цих оцінок, було прийнято рішення про чисельності армії в 122 тис. осіб.

Під державою, здатним розв'язати територіально-економічний конфлікт з Україною, Лебедєв мав на увазі зовсім не Росію, а Румунію і конфлікт по шельфу та острова Зміїний, хоча Україна закрила цю тему в суді кількома роками раніше. А про відносини з Росією і ситуації з Чорноморським флотом Лебедєв заявив: "Наші відносини будуються на дружбі. І коли росіяни піднімають якісь питання, головна умова — щоб з нашої території не було якогось збройного конфлікту, якщо це буде виконуватися, то наші відносини так і залишаться дружніми ", — і, ймовірно, не лукавив — він справді так думав.

Рівнозначної скорочення війська і його "обезголовлення" була тотальний розпродаж озброєння, військової техніки і військового майна. Цифри вражають — за 2010-2014 рр. тільки танків було розпродано 477 одиниць, для порівняння: у бойовому складі Бундесверу на кінець 2015 р. було всього 225 танків. Іншої бронетехніки (БМП, БТР) при Януковичі продано 330 одиниць, із складу Повітряних сил було продано 94 літака і БПЛА, 145 вертольотів, стрілецької зброї продано майже 740 тис. одиниць, ракетно-артилерійського озброєння продано майже 6 тис. одиниць, автомобілів — 3016.

За періодами розпродаж армії виглядала так: Михайло Єжель продав військового майна на 600 млн грн, у тому числі танки — 340 одиниць, БМП/БТР — 191, вертольоти — 51, літаки, БПЛ, планери — 31. Дмитро Саламатін продав на 250 млн грн, у тому числі танки — 86, БМП/БТР — 89, вертольоти — 85, літаки, БПЛ, планери — 36. Павло Лебедєв продав майна на 217 млн грн, у тому числі танки — 51, БМП/БТР -50, вертольоти — 9, літаки, БПЛ, планери — 27. Крім того, за період правління Януковича на 17 підприємствах — учасниках концерну "Укроборонпром" "зникли" 189 автомобілів та бронетанкової техніки, розібрали 440 одиниць авіаційної артилерії та іншої техніки.

Нищівний удар по репутації української оборонки завдала історія з поставками вітчизняних Бтрів до Іраку. Вона мала вкрай неприємне для України завершення: в кінці кінців Ірак відмовився від українських бронетранспортерів. В лютому 2013-го іракська сторона звинуватила українських виробників у зриві терміну поставок і низьку якість продукції (Україна поставила в Ірак 88 одиниць техніки з передбачених контрактом 420). В січні 2014-го іракська сторона повернула Україні партію з 42 БТР-4, доставлену на базу в місті Таджи під Багдадом, мотивуючи це наявністю тріщин у броньованих корпусах техніки.

На жаль, левова частка цих "розпродажів" була абсолютно легальною, обґрунтованої відповідними урядовими рішеннями, а тому з юридичної точки зору визначити склад злочину буде непросто.

У всьому цьому "святі життя" брав участь заарештований вчора екс-начальник Генштабу в 2012-2014 рр. Володимир Замана. По суті, його провина полягає в тому, що він сліпо виконував накази вищого керівництва, які вели до зниження обороноздатності армії, і мовчав про це аж до свого звільнення Януковичем.

Після Майдану він розговорився про те, що відбувалося 15-18 лютого в Києві. "Лебедєв постійно вимагав ввести в Київ армію, ми категорично відмовлялися, посилалися на закон. У нас було багато розмов з Лебедєвим. Ну, як розмов... Ще трохи — і повбивали б один одного", — стверджує заарештований генерал. Говорячи про це, він згадує практично всю верхівку керівництва України, якій він "героїчно опирався" поодинці. Зокрема, він називає заступника глави Адміністрації президента Андрія Портнова, голову СБУ Олександра Якименка, генпрокурора Віктора Пшонку, які вимагали негайно ввести в столицю війська, а "юридичний геній" Портнов навіть намагався внести в закон поправки, але Верховна Рада не працювала.

У підсумку 18 лютого Замана нібито відмовився застосувати силу до мітингувальників на Майдані і поклав рапорт про звільнення з посади, ніж виграв час для учасників протестів, які змогли перегрупуватися і отримати необхідне підкріплення, в першу чергу дипломатичне.

При цьому він стверджує, що прямого наказу від Верховного Головнокомандуючого не було — ні усної, ні письмової. Генштаб отримував накази від Антитерористичного центру, куди входили і представники Міноборони. Як тільки главком отримав наказ задіяти армію, він нібито відмовився його виконувати, оскільки, згідно з чинним законодавством, Збройні сили не могли бути притягнуті "для обмеження прав і свобод громадян". Після переведення з посади головкому в РНБО невиконаний Заманой наказ взявся виконати адмірал Ільїн.

На відміну від Ільїна, Замана не поїхав в Росію після Майдану, а тихо був звільнений у запас влітку 2014 р. і, мабуть, вважав, що питань у слідства по справі Януковича до нього не буде. Але тепер екс-главкому у всіх деталях доведеться згадати, як на його очах і при безпосередній участі знищували армію.