Дефолт не пропонувати. Чому Україна за три роки може отримати ВВП $4 тис. на душу
По суті, перед нами черговий документ, який зрушує часовий горизонт планування, і якщо раніше бюджетна резолюція охоплювала 2018-2020 роках, то нині ми маємо для оперативного аналізу крок вперед на один рік. В історії прогнозування траєкторії руху національної економіки з'явилася нова традиція затвердження трирічних прогнозів по всьому спектру базових макроекономічних показників, які характеризують як глобальні (ВВП, інфляція), так і соціальні (розмір заробітної плати, соціальні стандарти аспекти розвитку країни.
Базові показники кабмінівського сценарію розвитку економіки України виглядають наступним чином:
Розрахунок ВВП у доларовому еквіваленті продемонструє нам реальне зростання української економіки в глобальному рейтингу країн, виходячи з універсальних критеріїв оцінки. Адже сам по собі зростання в національній валюті ще нічого не означає - необхідно зростати в ключової резервної валюті, доларах США. Інакше весь наш приріст ВВП і рівень доходів населення (в першу чергу у вигляді заробітної плати) буде з'їдатися девальвацією гривні. В такому разі ми буде поступово втрачати світові позиції в плані ефективності людського капіталу та продуктивності реального сектора економіки.
У разі реалізації базового сценарію Кабміну і відносної курсової стабільності, еквівалент номінального ВВП України в доларах зросте приблизно на $22 млрд: з $122 млрд в 2019-му до $145 млрд в 2021-м. Але для досягнення таких істотних результатів необхідно буде забезпечити курсову стабільність, причому зробити це ринковими методами, адже адміністративну блокаду валютного ринку до того часу доведеться повністю зняти, інакше ні про яке зростання не може бути й мови. Для нього просто не буде "кормової бази" у вигляді припливу прямих іноземних інвестицій та пожвавлення внутрішнього споживання, а також зростання капітальних вкладень корпоративного сектора.
Що стосується курсу, то Кабмін планує дуже м'яку девальвацію з 30,5 грн/$ в 2019-му до 31,8 грн/$ у 2021-м. По суті, в перші два роки глибина девальвації не перевищить 3% в рік, а в 2021-му і зовсім сповільниться до 1%. І це на тлі пікових виплат за зовнішнім боргом в 2019-2020 рр., коли одна лише загроза дефолту може істотно скорегувати курс національної валюти в бік знецінення.
У 2016 році гривня девальвувала на рівень споживчої інфляції (11,9%), а в 2017-му ця динаміка сповільнилася до 4,9%, але тут необхідно враховувати, що в минулому році у нас був надзвичайно легкий платіжний графік за зовнішніми боргами, ціни на сировину українського експорту на світових ринках зростали, а Мінфіну вдалося розмістити новий випуск державних єврооблігацій. Складеться настільки вдалий пазл в найближчі три роки, сказати складно. Чисто теоретично у нас зберігається можливість рефінансувати свої зовнішні борги за рахунок нових позик на зовнішніх приватних ринках капіталу, так і міжнародних донорів, насамперед МВФ.
Але для системної макрофінансової допомоги та залучення позик для виплати зовнішніх боргів 2019-2021 рр. доведеться запропонувати закордонним кредиторам та міжнародним донорам справжній план успіху, причому саме той, в який повіримо не тільки ми, але й досвідчені західні експерти.
Варто також відзначити, що в 2020-му, якщо виправдається прогноз щодо курсу і динаміці зростання ВВП України в доларовому еквіваленті перевищить $125 млрд, а значить, доведеться сплачувати кредиторам так звані "варанти відновлення вартості" (VRI), простими словами - платити їм за свій економічне зростання в подяку за те, що вони списали нам під час реструктуризації "імені Яресько" трохи більше $3 млрд. Суть варантів полягає в наступному: у випадку зростання нашої економіки вище 3% в рік, ми повинні будемо заплатити власникам наших єврооблігацій 15% від суми приросту ВВП в коридорі 3-4% і 40% від величини збільшення ВВП понад 4%. І так протягом 20 років (з 2021 по 2040 рр..). Максимальне обмеження виплат за VRI встановлено лише на період з 2021 по 2025 рр. - не більше 1% ВВП. Старт даних виплат починається після того, як наш ВВП досягне позначки у $125 млрд. Приблизний розрахунок показує, що якщо б в умовах реструктуризації не було згаданого вище пільгового періоду, сума виплат за варрантам могла б досягти в 2021-му $3,6 млрд, або 2% ВВП. Але на щастя, нам доведеться заплатити лише 1%, або $1,45 млрд, а проблема "плати за зростання" таким чином переноситься на 2025-й, що не знижує її негативного впливу на динаміку ВВП України в довгостроковій перспективі.
Важливе питання полягає в тому, чи зуміє економіка розігнати ВВП до показника зростання понад 6%? Як показує досвід минулих років, високі темпи зростання в Україні завжди супроводжуються значними показниками інфляції, які за мірками ЄС є взагалі галопуючими (там вже давно звикли до інфляції близько нуля плюс 1-2%). У нас же інфляція в межах 10-15% забезпечує зростання в розмірі 3-5% ВВП. А уповільнення інфляції (і не дай Бог нульова динаміка або дефляція) сигналізує про наближенням рецесії або глибокому нырке в мінус. Пояснюється це досить просто. Суттєва частина нашого ВВП формується за рахунок експорту сировинних товарів. Зростання цін на них на світових ринках моментально ретранслюється у зростання ВВП, але так як ці сировинні товари (у тому числі метал і необроблені сільськогосподарські продукти) є основою для виробництва базових товарів, які формують споживчий кошик українця (продукти харчування, бензин, комунальні послуги), то разом з ВВП зростає і споживча інфляція. Зупинити цей процес може лише різка ревальвація гривні укупі з адміністративним регулюванням вартості комунальних послуг, цін на паливо та соціально значущі товари. Але так як від адміністративного регулювання держава вирішила повністю відмовитися, а Антимонопольний комітет у нас займається фотополюванням на "Газпром", ціни будуть рости, штовхаючи інфляцію вгору. Про ревальвацію гривні в умовах погіршення платіжного балансу внаслідок зовнішніх виплат по державному боргу говорити не доводиться. Таким чином, Кабміну разом із НБУ доведеться вирішити непросту трилемму: як динамічно зростати в умовах низької інфляції і стабільного курсу національної валюти.
Відповідь тут цілком очевидна: така модель може функціонувати лише за рахунок розвитку третинного сектора економіки: сектора послуг, медицини, освіти і науки. Поки ж наша економіка спирається або на первинний сектор (видобуток корисних копалин, сільське господарство), або на вторинний (обробна промисловість і будівництво). Рости на такій моделі в умовах низької інфляції практично неможливо. Тому доведеться розблокувати третинний сектор, який, як показує досвід західних країн, може дуже навіть непогано розвиватися і при нульовій інфляції. Але для цього необхідно провести системну дерегуляцію, демонополізувати базові ринки, забезпечити захист титулів власності та рівний доступ до економічних агентів до систем ринкової інфраструктури, а також застосувати стимулюючий інструментарій для розвитку малого та середнього бізнесу. Крім того, важливо забезпечити зняття фіскального навантаження з домогосподарств, хоча б для тих з них, які не доходять до ватерлінії медіанного доходу по країні, тобто забезпечити зниження податків у соціально уразливих групах населення, з тим, щоб збільшити платоспроможний попит на ринку послуг. Адже ні держава, ні великі корпорації не зможуть стати драйверами розвитку третинного сектора (лише в частині стимулювання науки), тільки громадяни.
Для мінімізації відтоку трудових ресурсів за кордон, Україна просто зобов'язана поставити перед собою амбітну мету збільшення ВВП на душу населення до $4 тис. вже у 2021 р. В цілому показники Кабміну свідчать про те, що ця задача може бути виконана: даний показник протягом трьох років збільшиться з $3,1 тис. до $3,6 тис.
Якщо економіка отримає постійний і головне динамічний тренд на зростання, українська економіка нарешті стане привабливою не тільки для своїх трудових ресурсів, але і для мігрантів з інших країн.
Майбутній економічний ріст повинна забезпечити і податкова реформа, яка може полягати у горизонтальному розширення бази оподаткування з одночасним зниженням ставок податків. Також важливу роль відіграє зниження непрямих податків на кінцевого споживача, в першу чергу податку на додану вартість, що дозволить збільшити сукупне споживання домогосподарств і знизить при цьому рівень цін. У той же час такі податки, акцизи і рента на видобуток корисних копалин, слід поступово збільшувати до світового рівня.
