За "Апачами" "Еврокоптеры" не підходять. Чому Міноборони краще взятися за модернізацію Мі-24

В документі "Візія 2035" авторства Міноборони, де викладено бачення стану та структури військово-повітряних сил і протиповітряної оборони через 15 років, м'яко і ненав'язливо обійдений увагою один з важливих моментів - майбутнє армійської авіації. Як показав досвід війни на Донбасі у 2014-2015 роках, саме вертольоти стали одним з важливих елементів мобільності нашої угруповання, саме вертолітники змогли чинити вогневе прикриття армійських порядків швидко і ефективно. І навіть після посилення ППО російсько-терористичних військ наше командування було змушене припинити використання авіації в цілому, вертольоти продовжували активно застосовуватися. А остання відома поява на фронті бойових Мі-24 було зафіксовано в лютому 2015 р. в ході боїв в районі Дебальцеве. Нині вертольоти застосовуються виключно у прифронтових районах і тільки для транспортних перевезень.

На цьому тлі досить дивна ситуація склалася з бойовими Мі-24. Складається враження, що або їх ресурс бережуть для повномасштабної війни, або потроху готують на списання. На фото і відео навчань останніх пари-трійки років у небі "крокодилів" немає взагалі, роль бойових виконують транспортні Мі-8. Немає повідомлень у відкритій пресі і про відновлення програми модернізації Мі-24: мабуть що від довоєнних варіантів Мі-24ПУ1 і Мі-24ПУ2 відмовилися остаточно. Зате є численні повідомлення про створення бойових варіантів Мі-8, які будуть мати можливість застосовувати не тільки некероване, але і кероване протитанкові озброєння.

Немає інформації і про плани закупівлі нової техніки подібного призначення за кордоном. Це дуже дивно - адже заміна вертолітного парку, як показує досвід МВС з їх французьким контрактом, справа недешева і дуже тривала. І це ще без урахування підготовки льотно-технічних кадрів.

Однак якщо дивитися на перспективу без бойових вертольотів, застосування армійських частин на полі бою буде неповноцінним. Тим більше що підтримка з повітря саме з боку вертольотів прописана у всіх сучасних настановах, як західних, так і російських і китайських.

Виходів із цієї ситуації може бути кілька. Перш за все, це все-таки закупівля бойових вертольотів за кордоном. Тут вибір невеликий - США, Європа чи Китай.

Не так давно були повідомлення про те, що Україна хоче купити у США бойові вертольоти АН-64 "Апач", однак, по-перше, черга за новими розписана на кілька років вперед, по-друге, американці поки все-таки побоюються постачати нам більш або менш сучасні зразки озброєння. Виключення з правил - ПТРК "Джавелин", але тут зіграв політичний фактор.

Поставки зброї з Китаю на нинішньому етапі глобального протистояння Пекіна і Вашингтона теж варто розглядати на рівні фантастики. Залишається тільки Європа, а конкретно французький виробник Airbus, який вже поставляє в Україну свої машини, а також має в лінійці та їх бойові варіанти.

При цьому цілком очевидно, що нам доведеться задовольнятися не спеціалізованим Eurocopter Tiger, з виробництвом і експлуатацією якого в Європі є певні проблеми (зокрема, найбільші претензії у військових до системи проводки, яка в процесі експлуатації під впливом вібрації і коливань навіть при невеликому нальоті часто зазнає пошкоджень), а бойовим варіантом тих машин, які вже куплені МВС. Спочатку цей суто цивільний, і підписувався контракт з таким далеким прицілом. Саме тому французи пішли на розгортання центру обслуговування своїх вертольотів (в Ніжині) і створення місцевих курсів для підготовки льотно-технічного складу. Однак ці машини призначені здебільшого для ведення антипартизанських дій в умовах слабкої ПВО супротивника. Як показали локальні війни на Близькому Сході і в Африці, вертольоти Airbus навряд чи можуть бути використані для протистояння з технологічно рівним супротивником. Однак як перехідні машини з радянських стандартів на західні (з можливою перспективою закупівлі тих же "Апачів") вони можуть бути одним з варіантів.

Набагато більш цікавим і, як бачиться, більш прийнятним варіантом в умовах обмеженого бюджету могли б стати роботи по модернізації парку Мі-24. Наявні проблеми з російськими деталями в конструкції, як показує досвід Польщі, цілком можуть бути вирішені. Та й проблеми з планером (який виробляється тільки в РФ) не такі страшні, як здається на перший погляд. Так, згідно аналізу, проведеного польськими організаціями ITWL, WZL1 і PZL-Świdnik, планери вертольотів Мі-24 можуть експлуатуватися ще протягом як мінімум 20 років. А вертольоти, які складаються на озброєнні армійської авіації ЗСУ, приблизно одного віку з польськими.

До речі польський варіант модернізації "крокодилів" міг би бути вельми корисний і для нас. Як пише польська спеціалізована преса, місцеві військові насамперед звертають увагу на впровадження нових протитанкових ракет і їх інтеграцію в систему озброєння вертольота. На даному етапі розглядаються елементи і зразки, які вже випускаються вітчизняною військовою промисловістю, - це протитанкові ракети сімейства Spike.

У нас теж є свої напрацювання в цій сфері. Так, зараз реалізується програма озброєння Мі-8МСБ ПТРК "Бар'єр-В" розробки ГККБ "Промінь" з використанням комплексу управління вогнем 524Р з оптико-електронним модулем для виявлення цілі і наведення ракети на ціль ПМ-ЛКТ.

Ще одним напрямком модернізації польської є використання сучасних систем попередження і самооборони проти керованих ракет та електронних бойових систем. Це реально необхідна річ для виживання вертольотів в умовах сучасного бою. І знову-таки відзначимо, що в Україні є власні напрацювання в цьому напрямі, які не поступаються зарубіжним аналогам.

Польські спроби змінити бортову зброю - замінити 12,7-мм кулемет ЯкБ і некеровані ракети радянського зразка - для нас не будуть актуальними, так як у нас на озброєнні виключно гарматні варіанти Мі-24, а масове виробництво некерованих ракет, клонів радянських С-8, розгорнуто на наших підприємствах.

У будь-якому випадку варто сказати, що варіанти оновлення парку бойових Мі-24 є, і вони реалізовані навіть в рамках небагатого бюджету Міноборони. Залишилося визначитися з магістральним напрямком і починати працювати.