Мрії реконструктора. Чому мова Гиркина до Києва не доведе

Мова йде про "беглополковнике" Стрелкове, він же Ігор Іванович Гиркин, який після липня 2014 року був з ганьбою вигнаний з Донбасу. З тих пір він намагається вести "активну" політичну діяльність. А для цього йому доводиться регулярно в соціальних мережах викладати свої спогади про Слов'янську, то документи про розстріли місцевих ополченців за законами 1941 року, то "аналітику" вологого розливу.

Буквально вчора з-під його пера вийшов черговий план з вирішення кризи на Україні", де він повною мірою відобразив сподівання частини російських "яструбів" зразка лютого-березня 2014 року.

Якщо стисло - те план далеко не новий, але з деякими "родзинками" від "ветерана донбаської війни". Отже, насамперед, на його думку, Кремль повинен висунути ультиматум Києву про виведення українських військ "за адміністративні межі ЛДНР". Тут взагалі нічого нового - коли у "керівників" недореспублик відбуваються регулярні кризи жанру - вони виступають по місцевому телебаченню з такими викрутасами.

Далі після відмови створюється якесь "уряд у вигнанні", яке визнається Росією замість легітимно обраного президента і Верховної Ради. У дужках відзначимо, що і тут нічого нового - не так давно побіжний прем'єр Микола Азаров озвучив ідею створення подібного "органу", щоправда, скромно заявивши, що зробить це коли зміниться ситуація в Україні (фактично - "коли рак на горі свисне"). Тут можна порадити Стрелкову-Гиркину ще один штришок - визнати легетимным ростовського Януковича - навіщо "добру" пропадати.

Далі думка полковника пішла в далекі дали - причому настільки, що тут варто рясно процитувати: "ЛДНР офіційно об'єднуються в Новоросію на чолі з загальним урядом РФ визнає незалежність Новоросії і укладає з нею договір про дружбу і взаємодопомогу. Російські війська офіційно вступають на територію Новоросії. Паніка в Києві наростає, російські спецслужби за допомогою всіх економічних важелів їй сприяють. Новоросія визнається "Українським урядом у вигнанні", встановлює з нею дипломатичні відносини і починає переговори про створення союзної держави".

І далі - улюблений сценарій російських і місцевих письменників бульварних книжонок останніх двох років: російська армія починає наступ по всій протяжності кордону і через 10-14 днів переможно вступає в Київ.

Тут знаходять колабрантов (благо шукати, на жаль, довго не доведеться) і в Україні запановує нова влада, яка обома руками голосує за Єдину Союзну Державу Росії, України і Новоросії. Тут Стрелкову-Гиркину настає повний "хеппі енд".

Цей плід наполегливої розумової діяльності Ігоря Івановича може бути і хороший для його залицяльників - якщо такі залишилися в Росії і на окупованому Донбасі, в чому я, наприклад, сильно сумніваюся, але при реалізації в життя має ряд дуже серйозних недоліків.

Насамперед, вся "войнушка" в запаленому мозку полковника відбувається як би в вакуумі - без урахування зовнішніх чинників і геополітичних моментів.

А сумніватися в тому, що реакція тієї ж Європи і США, не доводиться, бачачи американські колони в Польщі, Прибалтиці та Норвегії. І надія на те, що прийде "добрий Трамп" замість "поганого Обами" навряд чи для російського керівництва виглядає надто вже очевидною. Хоча на тих же окупованих територіях його інавгурації чекають навіть більше, ніж інет-трансляції чергового засідання кабінету міністрів ЛНР".

Європі в будь-якому випадку доведеться реагувати - хоче вона чи ні, адже в разі повномасштабних бойових дій транзит газу буде як мінімум призупинено, а в гіршому випадку буде повністю знищена інфраструктура поставок. Та й пара атомних електростанцій, які опиняться в зоні бойових дій теж не додають оптимізму.

В цьому випадку є стійке відчуття, що тільки персональними санкціями і відключенням Свіфта не обійдеться. Як мінімум, можна припустити, що Україні відкриють двері для поставок зброї і створять жорстку безполітну зону, скажімо, ліворуч Дніпра, чим буде вибитий один з основних козирів російської армії - підтримка авіації.

А є ще реакція Китаю, який поки вкрай обережно висловлюється щодо кримського питання, озираючись на свою проблему з Тайванем. Її передбачити взагалі складно, але точно Пекін буде змушений відреагувати - факт.

І такий несподіваний ракурс як реакція нечисленних союзників Росії - перш за все Білорусі та Казахстану. На тлі українських подій президенти цих країн вкрай болісно реагують на всілякі російські руху в бік їх державності. Тому Кремлю доводиться регулярно їх "робити" - то нагадуючи, що в Казахстані є збройні ісламські активісти, то озвучуючи теза про те, що такої мови як білоруський ніколи не було і його придумали в 20-х роках минулого століття. Не підуть за західними гарантіями Лукашенко і Назарбаєв - дуже велике питання.

І нарешті ще такої несподіваної момент як внутрішня політика. Якщо уявити українців як злісних руссофобов за останні три роки вдалося, то пояснити державні інтереси матерям в тамбовської глибинці, які масово почнуть отримувати труни, буде дуже складно. І навіть зараз, незважаючи на повну цензуру і засекречування втрат на Донбасі і в Сирії, "на кухнях" вже майже відкрито висловлюється незадоволення зайвими витратами на Крим, так і донбаськими біженцями, які "відбирають роботу у росіян".

Вообщем, черговий план пана полковника не витримує ніякої критики і може бути тільки нагадуванням про "доброзичливих" часи весни 2014 року, коли такий план всерйоз обговорювали на кожному російському більш або менш великому інтернет-ресурсі, даючи поради Путіну і генералам. На щастя, ці часи вже минули, і Україна, визнаємо ми це чи ні, пройшла великий шлях і нині не є такою вже беззубою жертвою...

По-перше, гиркинский генеральний план явно не "план Барбаросса", про ефект несподіванки і переможний бліц-криге мова йти не може, надто вже багато в ньому останніх попереджень та ультиматумів.

Це означає, що у нас буде час для підготовки оборони, що лише збільшить втрати агресора, а вони, як кажуть нам ази військової науки, будуть мінімум у три рази вище, ніж у сторони, що обороняється. За найскромнішими оцінками, втрати переможної російської армії у випадку вторгнення в Україну складуть близько 50 тисяч осіб за півмісяця боїв.

Крім того, у разі спроби реалізації "плану Грикина" російським військам доведеться виконувати нестандартні завдання, начебто форсування водних перешкод, що не може не привести до ще більших втрат.

Не варто забувати, що всупереч всьому російському хвастощів останніх років про переозброєння і модернізації їх армії, вона все ще залишається старою доброю радянською армією, як, власне, і українська.

Головний путінський козир поки - це наявність авіації і тактичних ракет. Проте окупація величезної європейської країни силами однієї тільки авіації неможлива в принципі. Та й на наших складах є величезна кількість досить простих у використанні систем ПЗРК, які незважаючи на свою застарілу конструкцію, можуть завдати великої шкоди навіть досить сучасної авіації.

Так що шанувальникам "яструба" Гиркина надто спокушатися не варто, в реальності велика війна з Україною не таке захопливе заняття, як у фантазіях реконструктора.