Вибухи в Балаклії. Коли в Україні з'явиться справжня "партія війни"

А пересічні українці - не суворий і войовничий народ, а расслабляющиеся в теплій ванні з келихом мартіні обрюзгшие міщани. І вибух складу боєприпасів у Балаклії не залишає у тому ніяких сумнівів.

Поки підпалений гібридними диверсантами склад догорає, грохоча вибухами, а влада рапортує про повну відсутність паніки та успішної евакуації мирного населення, саме час в черговий раз замислитися про те, чому пересічні українці не сприймають триває вже третій рік війну занадто серйозно, а непересічні політики їм в цьому потурають.

Масштаб Балаклійської диверсії (підірваний найбільший в країні склад боєприпасів, де зберігалося 138 тис. т різного виду снарядів) і те, що ця диверсія була дуже можлива і передбачувана (спроби влаштувати підпал цього складу вже були) має хоч якось розворушити українських обивателів, які живуть в чому так само, як жили до війни.

Щоправда, це стане можливим лише в тому випадку, якщо влада щодня буде нагадувати громадянам, що ті, подобається їм це чи ні, живуть на пороховій бочці і в будь-який момент така диверсія може трапиться в Харкові, Києві чи Львові. Інакше, після декількох днів шоку, ЗМІ переключаться на різного роду внутрішньополітичних "скотыняк", і народ знову зануриться в приємну теплу рідину самозаспокоєння, а війна знову відкотиться кудись далеко в краю степів і териконів.

На жаль, українська влада воліє всіляко оберігати громадян від зайвих потрясінь, а політики, які називають себе опозицією (мова йде про "Самопомочі", "Батьківщині" та "радикалів", бо "Оппоблок" - це скоріше не опозиція, а досить відверта ворожа агентура), використовують тему війни для своїх популістських спекуляцій. Іронія в тому, що і влада в особі БПП і "Народного фронту", і опозицію - тих же "блокадників" з "Самопомочі" або "радикалів" - "Оппоблок" і російські пропагандисти часто називають "партією війни", якщо і маючи на те якісь підстави, то лише пропагандистські.

Вся "войовнича" риторика влади спрямована на те, щоб показати, як держава багато робить для армії, і яка тепер армія стала сильна та переможна. Для армії і правда за останні три роки зроблено чимало, але це лише у порівнянні з роками президентства Януковича, коли наші збройні сили просто свідомо знищувалися. Але вважати по-справжньому сильну армію, найбільший склад боєприпасів якої можна легко і невимушено знищити - це все ж деяке перебільшення.

Так, в останні роки ми стали витрачати на збройні сили близько 5% ВВП, що більше, ніж в будь-якій іншій країні Європи. Але ми, на відміну від європейців, реально воюємо проти однієї з найсильніших імперій світу. Так і наші 5% ВВП - це в два рази менше в абсолютних цифрах, ніж польські 2%, і в 10 разів менше, ніж британські 2% ВВП. До того ж половина нашого оборонного бюджету йде за великим рахунком не на ЗСУ, а на інших силовиків - Нацгвардію, МВС і т. д., які безпосередньо у війні на Донбасі задіяні в значно меншій мірі.

А поки влада говорить про досить відносних успіхи відродження наших збройних сил, опозиція під вивіскою наближення перемоги влаштовує відверто шкідницьку блокаду Донбасу або істерично кричить про те, що "АТО потрібно назвати війною", як ніби від зміни назви у нас різко почнуть розмножуватися танки, гармати і боєприпаси або Путін, злякавшись слова "війна", особисто побіжить здаватися нам у полон.

Справжня "партія війни" повинна не вправлятися в термінології, а кожен день нагадувати людям, що йде справжнісінька війна (як її не назви), і що в будь-який момент ця війна може виявитися дуже близько. А щоб цього не сталося, українці повинні вилазити з теплих ванн і чимось жертвувати заради збереження країни та себе особисто - комфортом, спокоєм, відпочинком, ну і грошима в кінці кінців. Людям потрібно пояснювати, що жертвувати свої кровні на армію не тільки благородно і патріотично, але і елементарно вигідно. Адже, якщо ДНР з ЛНР прийдуть до них, у них не буде ні зарплати, ні пенсії, ні комфорту, ні безпеки взагалі.

Тому "податок на війну" з кожного громадянина має бути не 1,5% а 10%, а витрачати на оборонку ми повинні не 5% ВВП, а набагато більше. В тому ж Ізраїлі, який постійно ставлять Україні в приклад, в особливо важкі часи на армію витрачали до 17,5% ВВП і це при тому, що ВВП Ізраїлю куди більше нашого.

Більше того, справжня "партія війни" має змусити затягнути пояси і нашу еліту, включно з собою, поклавши на правлячий клас частина витрат на оборону. Раз вже "е-декларації" можновладців викликають стільки обурення і обурення, в тому числі і у вищих керівників держави, то можна знизити цей градус, зобов'язавши всіх "скинутися" в ім'я майбутньої перемоги.

Кожного представника нашої еліти, цілком можливо, зобов'язати позичити на потреби збройних сил якусь частину нажитого непосильною працею, купивши, наприклад, облігації державної позики. Таким чином, і оборонний бюджет отримає якесь поповнення, і еліта зуміє продемонструвати народним масам, як треба любити батьківщину.

Та й події на зразок вибухів в Балаклії - це додатковий привід для влади зайнятися дуже непопулярними, але вкрай необхідними реформами. Адже, щоб склади з боєприпасами не підривали (або вони не народжувалися самі через застарілість, загальної занедбаності і невмотивованого злодійкуватого персоналу), потрібні гроші, і одними лише податками на війну або облігаціями ситуацію принципово не виправиш. Потрібен зростання економіки, а домогтися його без болючих і непопулярних заходів просто неможливо.

Приміром, в Україні вже давно говорять про страшний дефіцит Пенсійного фонду, який помітно перевищує весь військовий бюджет (приблизно 150 млрд грн проти 130). А з урахуванням демографічної ситуації, при якій частка пенсіонерів у суспільстві постійно зростає, підвищення пенсійного віку стає просто неминучим. Більше того, коли в умовах війни необхідно добиватися зростання економіки і залучати інвестиції, всяка соціалка з кожним днем стає все більш важкою ношею. І саме "партія війни" може і повинна пояснювати суспільству, а також реалізовувати болючі реформи.

Але поки ні "партії війни", ні "кривавої хунти" в Україні немає, позбавлені чарівних стусанів громадяни будуть і далі перебувати у блаженному забутті, лише іноді виринаючи звідти, щоб подивитися на красиві розриви балаклійські боєприпасів.