Вибирай, або програєш. Якими технологіями Порошенко зможе виграти вибори-2019
Однією з головних проблем Порошенка на виборах-2019, на відміну від виборів-2014, є слабка медіапідтримка. У нього є два можливих напрями дій, щоб переломити ситуацію. По-перше, домовлятися з окремими медіа-магнатами, насамперед з Віктором Пінчуком, для чого може знадобитися посередництво американців. Також бажано заручитися якщо не підтримку, то хоча б нейтралітетом з боку каналів Ріната Ахметова.
Друга можливість (що не суперечить першій) — обзавестися підтримкою ряду каналів дрібніші. Цьому сприяє вже проведений 1 вересня перехід з аналогового на цифрове телемовлення, позбавив "Інтер" і "1+1" автоматично гарантованого лідерства (ці канали мали найбільше покриття в аналоговому телебаченні, а після переходу на цифру всі загальнонаціональні канали будуть мати однакове покриття). Але тут, що називається, палиця о двох кінцях. На Порошенка зараз не працює явним чином навіть його власний "5 канал", а Національна громадська телерадіокомпанія України, керована іншому Арсена Авакова Зурабом Аласанія, взагалі відверто "топить" проти Порошенка і навіть хизується цим. У той же час з переходом на цифру зросли шанси розширити свою аудиторію в таких проросійських каналів, близьких до Медведчука, як "112 Україна" і NewsOne.
Також критичною проблемою для Порошенка на майбутніх виборах загрожує стати проблема команди. Однією з найефектніших передвиборних технологій є створення мейнстріму, тобто як би головної течії, в яку вливаються все нові і нові сили. У 2014-му саме Порошенко показав тут майстер-клас: згадаймо, як він створив гучний альянс з Віталієм Кличком, потім під його знамена встав Юрій Луценко, публічно відмовився від союзу з Юлією Тимошенко, і т. д. Тут важливий сам факт регулярного поповнення команди новими зірками, які запрошують і всіх інших наслідувати їх приклад.
Зараз Порошенко за великим рахунком самотній. Навіть ті, хто начебто з ним, на перевірку кожен сам за себе. Подальші перспективи Порошенко будуть багато в чому визначатися тим, чи зуміє він пред'явити суспільству єдину команду, яку скріплювали б не посади, а загальне бачення цілей і пріоритетів. Але для цього недостатньо, щоб Петро Порошенко домовився з Віталієм Кличком, Юрієм Луценком, Володимиром Гройсманом, Арсенієм Яценюком. Потрібно, щоб вони вміли домовлятися один з одним.
Ну і, звичайно ж, ці вибори будуть змаганням (якщо не війною) обіцянок. Аксіомою вважається, що потрібно обіцяти виборцям те, чого вони найбільше жадають. Саме тому такою популярністю у конкурентів Порошенко користується обіцянку швидкого і міцного миру. Їх політтехнологи вивчили результати соцопитувань і з'ясували, що українці найбільше хочуть миру — навіть більше, ніж зростання своїх доходів, не кажучи вже про боротьбу з корупцією.
Правда, в подібних анкетах зазвичай немає питання про ціну, яку респонденти вважають можливим заплатити за мир. А якщо є, то відповіді вражають різноголоссям думок. Тому-то політики дуже люблять білборди з обіцянками світу, але без вказівки ціни, по якій він дістанеться. В принципі Порошенко намагається перебити це словами про те, що ми вже забезпечуємо собі мир і безпеку, зміцнюючи свою армію. Це, звичайно, правильно, але недостатньо, адже світ у такому розумінні вже наявний, а людям властиво бажання отримати те, чого у них ще немає.
Однак людям властиво й інше, не менш сильне бажання — не втратити того, що у них є. Це бажання тим сильніше, чим більшу ціну вони заплатили за те, що мають. Тому єдино виграшна стратегія Порошенко — зіграти на подібних страхи у тих виборців, які на даний момент у всіх політиках розчарувалися, нікому не довіряють і не збираються йти на вибори. У 1992 р. кампанія Choose or Lose ("Вибирай, або програєш") допомогла перемогти на президентських виборах в США Біллу Клінтону. У 1996 р. її скопіювали під виглядом "Голосуй, або програєш" політтехнологи Бориса Єльцина і зробили свого клієнта другий раз президентом РФ, хоча його рейтинг на початку кампанії становив лише 3-6%.
Всі виборчі штаби шукають якісь точки, які зможуть зачепити людей. Можна згадати, як "Самопоміч" довго експлуатувала "особливий статус Донбасу" — просто тому, що це виявилося больовий точкою для суспільства. Зараз теж, напевно, будуть шукати чергову зраду. Хоча про нової версії третього Майдану вже не йдеться (все-таки попереду вибори, на яких можна змістити владу без всяких майданів), але якась "нова Врадіївка" не виключена.
Але найбільшою больовий точкою для українського суспільства є страх втратити все те, що було здобуто такою страшною ціною — життям Небесної сотні і тисяч воїнів, загиблих при відображенні російської агресії. Втратити і створену майже з нуля армію, і незалежність України, і курс до НАТО і ЄС. Тобто втратити все те, що з'явилося при Порошенко.
Зараз не тільки у Порошенка, але у кожного з потенційних кандидатів є проблеми або з наявністю смислів, здатних зачепити людей за живе, або з наявністю команди, користується довірою виборців, яка б ці смисли озвучувала, або з наявністю мас-медіа, через які ці смисли долинали до глядачів, слухачів, читачів. Тому результати майбутньої виборчої кампанії ще довго, мабуть, будуть залишатися непередбачуваними.
