Вуличні війни та партизанське підпілля. Досвід конфлікту в Сирії

Проблеми реінтеграції у Сирії найяскравіше проявилися у південних регіонах країни — провінціях Дараа, Кунейтра та Ас-Суейда. Антиурядові анклави на цих територіях існували протягом майже 8 років з початку війни. Їх було ліквідовано в результаті наступальної операції "Базальт", яку урядові війська провели з 18 червня по 31 липня 2018 року. На відміну від інших регіонів на півночі (Алеппо та Ідліб), сході (Дейр-аз-Зор, Хомс) та центрі (Дамаск, Хама, Хомс), Південну Сирію повернули під контроль уряду відносно мирним шляхом і без великих людських втрат внаслідок багатосторонніх домовленостей і політичного компромісу за участю ключових зовнішніх гравців, що впливали на ситуацію у Південній Сирії, — Йорданії, Ізраїлю, Туреччини, Росії, Ірану, Катару та США.

Умови мирних домовленостей між бойовиками та урядом були наступними:

1. Бойовики антиурядових угруповань (окрім визнаних терористичними на рівні ООН коаліції "Тахрір аш-Шям" та "Ісламської держави") складають зброю і здаються;
2. Сирійська влада гарантує проведення широкої амністії, окрім у "злочинах проти осіб", тобто у вже відкритих кримінальних справах за позовами цивільних осіб;
3. Державні комунальні служби повертаються на ці території, і відновлюють нормальне функціонування міст, селищ і містечок, відповідають за реконструкцію постраждалих від війни районів;
4. Бойовики антиурядових угруповань мають вибір:

• а) залишитися на цих територіях жити як цивільні (це стосується лише місцевих жителів за погодженням із місцевою громадою), але під наглядом спецслужб, обіцяють не брати до рук зброю знову;
• б) увійти до лав проурядового ополчення/сил самооборони, яке буде створене на цих територіях;
• в) сісти на автобуси (які надасть уряд) і виїхати на інші непідконтрольні уряду території (в основному, на півночі у провінції Ідліб) самим або разом із родинами.
• г) сирійська влада розпочинає процес "національного примирення" — поступове повернення на ці території державних органів влади і одночасно запуск діалогів між представниками центрального уряду та колишніми вже бойовиками (за посередництва місцевих авторитетів і впливових активістів, релігійних, громадських діячів) у межах спеціально створених "комітетів з національного примирення";
• е) Росія виступає основним гарантом безпеки та стабільності на цих територіях, російська військова поліція зобов'язана допомагати підтримувати громадський порядок та виступати посередниками у випадку виникнення суперечок;
• є) сирійська влада зобов'язується не проводити масових депортацій та арештів тих, кого вона підозрює в участі у бойових діях на боці антиурядових сил у 2011-2018 роках, а також не вводити свої війська у великі міста та селища без згоди місцевої громади.

Проблеми із реінтеграцією територій у південній Сирії розпочалися практично одразу після підписання угод. Урядові війська зіштовхнулись із терористичним підпіллям, яке розгорнуло проти них партизанську війну. Вже у кінці липня 2018 року, тобто через кілька днів після мирних угод, бойовики "Ісламської держави" у підпіллі здійснили скоординований напад на західну частину провінції Ас-Суейда, вбивши 258 осіб. Попри власні втрати (63 бойовики були вбиті), їм вдалося взяти у заручники близько сотні цивільних. Сирійській армії довелося проводити повноцінну АТО, яка тривала аж до початку осені, і завершилася штурмом схованки терористів у регіоні Аль-Сафа та звільненням заручників. Окрім бойовиків "ІД", партизанську війну проти уряду розпочали і колишні бойовики з інших угруповань, які не змирилися із поразкою і відмовилися йти на домовленості з владою. Справжнього миру ці території до сьогодні так і не побачили. Напади бойовиків змушували сирійські війська час від часу проводити каральні силові акції та обмежені АТО, що викликало негативну реакцію місцевого населення, частина якого вбачало у цьому спробу влади зачистити інакомислячих силовим шляхом у порушення досягнутих угод.

Зобов'язаність сирійського уряду не вводити війська у великі міста також стала предметом гострої суперечки. Офіційний Дамаск почав все частіше порушувати ці домовленості і вимагати дозволу розгорнути свої блокпости у містах, заявляючи, що антиурядове підпілля користується мінімальною присутністю військових і поліції, аби звідти організовувати напади на армійців і переховуватися за спинами цивільних. У відповідь, бойовики та частина населення звинувачували центральну владу у спробі порушити домовленості та підім'яти ці райони під себе під приводом боротьби із тероризмом. Впродовж трьох років лише посередництво РФ дозволяло уникати повномасштабних сутичок і розпаду домовленостей 2018 року.

Питання амністії та національного примирення просуваються дуже повільно та надзвичайно складно. Передусім, через взаємну недовіру між сторонами, яка зберігається до сьогоднішнього дня. З кінця травня по липень 2019 року по всьому регіону проходили стихійні мітинги та акції протесту, частина з яких була організована колишніми бойовиками. Їхня мета: схилити уряд до більших поступок у питаннях розширення амністії та звільнення в'язнів — їхніх колег, які все таки були заарештовані та ув'язнені за кримінальними справами. Сирійська влада не хоче йти на поступки, оскільки вважає, що це виглядатиме слабкістю та може слугувати поганим прецедентом для інших регіонів, у яких уряд намагається повернутися і де все ще триває діалог з колишніми бойовиками.

Інша значна проблема, яка виникла у післявоєнний період на півдні Сирії, — внутрішні кримінальні та політичні конфлікти, переважною мірою у провінції Дараа. Після ліквідації антиурядового анклаву на півдні Сирії, який за роки став "чорною дірою" для контрабанди усього, що можна собі уявити, у регіоні спалахнули розборки між колишніми учасниками цих "бізнес-процесів" — як бойовиків антиурядових угруповань, так і сирійських спецслужб та місцевих органів влади і бізнесменів. Це призвело до цілої хвилі замовних убивств, пограбувань, підпалів, терактів, викрадень, внаслідок чого загинули десятки урядових чиновників, поліцейських, офіцерів спецслужб та військових, командирів бойовиків, які замирилися з урядом, старійшин племен і кланів, підприємців, міських авторитетів і активістів.

Так, у другій половині 2019 року у провінції Дараа фіксували 72 вбивства, переважно людей, пов'язаних із урядом і комітетами з примирення. У лютому 2020 року 39 людей були вбиті, більшість х них була пов'язана з колишніми бойовиками. Третього вересня 2020 року невідомі застрелили одного з колишніх командирів бойовиків з угруповання "Шабаб ас-Сунна", який пішов на амністію і увійшов до лав новостворених сил самооборони, Мухаммеда аль-Масрі. Після цього вбивства його колеги розгорнули блокпости на трасах, щоб спіймати злочинців, і це викликало конфлікт із регулярними військами, які не хотіли бачити поблизу себе колишніх бойовиків. За один лише жовтень 2020 року правозахисні організації зафіксували 37 убивств, включаючи 11 цивільних та 26 членів колишніх антиурядових угруповань. Наприкінці місяця невідомі застрелили вже представників урядових структур — офіцерів спецслужб Мухаммеда Хамдана та Хасана Зуабі. Також був убитий член комітету з національного примирення, колишній бойовик Адгам Акрад, а пізніше внаслідок теракту загинув голова однієї з місцевих міськрад Абдель-Салям Хаймад.

Нестабільність та постійна політична турбулентність на цих територіях загострила конкуренцію і поміж зовнішніх сил, які зберегли вплив на півдні Сирії, головним чином між Іраном та Росією. Зокрема, проіранськи налаштоване сирійське офіцерство у Збройних силах виступає за збільшення силових операцій у регіоні та не довіряє колишнім бойовикам, що увійшли до створених під егідою РФ нових добровольно-штурмових бригад. Останні ж, об'єднані у П'ятий корпус, вважають проіранських сирійців ворогами, і не хочуть з ними співпрацювати. На цьому тлі загострюється боротьба й інших силових структур, переважно через недостатньо комунікацію між ними з боку Дамаска, — між спецслужбістами та армійцями, між військовою розвідкою та розвідкою ВПС, між МВС і місцевими ополченцями, між проіранською 4-ю дивізією та проросійським П'ятим корпусом тощо.

Весь 2020-й рік пройшов під знаком регулярних антитерористичних рейдів, взаємних нападів та вбивств. У лютому 2020 року сирійська армія здійснила масштабну операцію проти партизанів у місті Санамайн у провінції Дараа, яка завершилася капітуляцією бойовиків і їхнім вивезенням на північ Сирії під гарантії Туреччини, з якою вони були пов'язані. У березні 2020 року бойовики здійснили низку нападів на блокпости військових та місцеві органи влади. У селищі Аль-Курайя виникли збройні сутички між різними племенами провінцій Дараа та Ас-Суейда, що завершилися втручанням російських посередників. У травні 2020 року група жителів міста Тафас у провінції Дараа вийшла на акції протесту проти присутності сирійських урядових військ поблизу населеного пункту. Військові розгорнули свої сили у передмісті у відповідь на вбивство дев'яти своїх солдатів — їх застрелив колишній командир бойовиків з кількома товаришами, які звинуватили уряд у загибелі їхніх родичів і не погодилися замиритися із владою в Дамаску. Місцеві жителі виступили проти проведення у їхньому місті АТО, а військові вимагають від них видачі злочинця. Такі ситуації на півдні Сирії стали ледь не щоденними, і відображають усю складність реінтеграції територій.

Ситуація на півдні досі не покращується. За один лише січень сирійська армія провела дві АТО у відповідь на хвилю нападів на свої блокпости, урядових чиновників та патрулі. Антиурядове підпілля влаштовує саботажі, обстрілює військових із РПГ та кулеметів, закладає вибухівку біля трас, нападає на поліцейських, викрадає цивільних та полює на офіцерів розвідки. Зі свого боку, сирійські урядові війська проводять облави, масові арешти, заходять у міста та зачищають мікрорайони, розгортають все більше блокпостів та КПП, обмежуючи рух транспорту. Все це викликає серйозну соціальну фрустрацію у населення, і розвалює мирні домовленості 2018 року, які мали призвести до миру та поступового загоєння травм.

Провал реінтеграції Південної Сирії загрожує подальшою дестабілізацією країни та гальмуванням мирного процесу. Більше того, якщо реінтеграція півдня виявиться неможливою, це означатиме, що або відновляться бойові дії, або сирійській владі доведеться піти на ще більші політичні поступки колишнім бойовикам у питаннях місцевого самоврядування, амністії, звільнення ув'язнених та економічної підтримки. В умовах вкрай сильного санкційного тиску Заходу, економічне відновлення Сирії перебуває у підвішеному стані, а провал реінтеграції територій разом із неможливістю забезпечити фінансову стабільність та економічну передбачуваність регіонів може призвести до відновлення конфлікту та нового соціального вибуху.

Серед основних проблем, з якими стикнулася сирійська влада у питаннях реінтеграції південних регіонів країни, можна виокремити наступні:

• Провал у комунікації із місцевим населенням та у боротьбі з фейками щодо інтерпретації мирних угод і гарантій. Уряду не вистачає інформаційних ресурсів для захоплення контролю над медіапростором, який довгий час був відрізаний від національного, а повноцінної інформаційної політики поки що немає;
• Активізація антиурядового підпілля, боротьба з яким переростає у надскладну контрпартизанську війну, яку неможливо проводити без шкоди для мирного населення, особливо в умовах щільної міської забудови в агломерації Дараа, де переховуються бойовики;
• Вакуум безпеки через розмивання монополії держави на насильство. Створення квазі-підконтрольних загонів народного ополчення, що мають власне керівництво, свої принципи та погляди на ситуацію і не до кінця замирилися з урядом, ставить під сумнів реальну політичну владу центру у південних регіонах і провокує конкуренцію;
•  Перерозподіл фінансових потоків та політичного впливу між колишніми учасниками нелегальних схем збагачення, які існували по обидві сторони фронту у 2011-2018 роках;
• Зовнішньополітичне втручання у ситуацію попри досягнуті домовленості. Іран підтримує лояльну частину сирійських військ на противагу бригадам колишніх бойовиків, які були зібрані та створені під егідою Росії відповідно до мирних угод 2018 року. Ізраїль тисне на Росію і завдає обмежених авіаударів по південній Сирії, сигналізуючи про недопущення посилення іранського впливу на півдні, а частина антиурядового підпілля все ще має контакти із спецслужбами інших держав;
• Наявність агресивного терористичного підпілля "Ісламської держави", інтерес якої — роздмухувати хаос і зривати перемир'я, вбиваючи членів комітетів з примирення та полюючи на колишніх бойовиків при неможливості уряду гарантувати їхню безпеку;
• Непопулярність теми національного примирення серед населення, яке сприймає амністію, створення сил самооборони доволі неоднозначно, і провал реінтеграції ще більше поляризує політичну думку з цього приводу.