Другий грім. Окупанти в Криму і Керченський міст опинилися під прицілом українських ракет
Причому в такій чутливій для наших супротивників області як ракетобудування. Мова йде про ролику, який "як би випадково" потрапив в Мережу і в якому зафіксовані вогневі випробування двох демонстраторів твердопаливних ракетних двигунів оперативно-тактичного комплексу "Грім-2" на полігоні Павлоградського механічного заводу, заводські наземні випробування апаратури системи керування ракетою, рульових приводів аеродинамічних рулів, електроприводів поворотного пристрою соплового блоку. Мало того, "засвітилася" також самохідна пускова установка з двома контейнерами в пустельній забарвленням.
Вперше на відео були зафіксовані результати робіт з саудівському контрактом - за відкритими даними на загальну суму близько $300 млн. І вперше ті фахівці, які були налаштовані скептично до можливостей української оборонки (особливо за поребриком) отримали серйозні підстави переглянути свої попередні заяви.
Варто відзначити, що роботи над комплексом для вітчизняних фахівців були серйозним викликом. По-перше, по всій видимості, близька до остаточного вирішення основна проблема, яка гальмувала проектування і виробництво такого комплексу в Україні - твердопаливна начинка ракети (сам корпус на "Південмаші" ще не розучилися виробляти), а також системи наведення - за деякими даними тут використовуються компоненти західного зразка.
Українським оборонникам вдалося вирішити ще одну проблему - з шасі для такого класу ракетних комплексів. Справа в тому, що максимум, що могла запропонувати промисловість до 2017 р. це чотиривісні шасі КрАЗ-7634НЕ з формулою 8х8 , яка в принципі годиться для установки реактивних систем залпового вогню типу "Град" або "Ураган", а також перспективних зенітних комплексів "Дніпро", але не для ракетного комплексу.
За всіма розрахунками, для тактичного ракетного комплексу військовим і ракетникам потрібні були шасі з колісною формулою 10х10. Однак таку продукцію у світі випускають буквально лічену кількість виробників Росії, Білорусі, Китаї, Німеччині і США.
Природно, що зі зрозумілих причин зарубіжні фірми не поспішали продавати Україні таку стратегічно важливу продукцію. Тому наша країна була змушена самостійно розробити й освоїти виробництво ракетних шасі, тим самим повністю позбавившись від зарубіжної залежності в розробці і виробництві ракетного комплексу оперативного призначення.
У підсумку перше українське самохідне пятиосное шасі було "з нуля" розроблений ЗАТ "Харківський завод транспортного устаткування" за участю ДП "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова" (при цьому цілком ймовірно, не без деякого участі білоруських спеціалістів, участь яких не афішується).
Нове шасі стане базою не тільки для самохідної пускової установки, але також для транспортно-заряджає машини і транспортної машини для перевезення ракет.
Хоча роботи по комплексу тривають не без проблем - так, за повідомленням розробника, другий зразок-демонстратор ракетного двигуна вибухнув на стенді, при цьому корпус двигуна зруйнувався на кінцевому ділянці його роботи за нерасчетного підвищення тиску вище допустимого. Проте, за запевненням представників "Південмашу", вже в цьому році будуть проведені польові випробування комплексу і в 2019 р. він буде переданий замовнику. Що стосується надходження комплексу на озброєння ЗСУ, то цієї події можна очікувати в 2020-2021 рр. В залежності від замовлення Саудівської Аравії планується закупити бригадний комплект (як мінімум 12 пускових установок).
Це буде серйозне посилення українських сил стримування - країна отримає потенційну можливість вражати цілі противника на відстані 300-500 км від своїх кордонів.
Повідомлення українських ЗМІ про те, що комплекс вже вийшов на завершальну стадію викликало справжню істерику як у журналістів, так і у офіційних осіб. І до речі, є чому.
Судячи з попередніх заяв, розробники КБ "Південне" очікують дальність "Грім-2" на рівні 280 км. І викликано це, насамперед експортним обмеженням для ракетної зброї, а для власних потреб Україна цілком може підвищувати дальність до 400-500 км
Але навіть якщо взяти за основу дані "саудівській" ракети, то ситуація для Росії вимальовується досить непривабливою. Так, при розташуванні пускових установок в районі Чонгара - перед адміністративним кордоном з окупованим Кримом під ударом виявляються всі військові об'єкти армії РФ в Криму, включаючи установки ППО, склади та інше. І в тому числі і так улюблений російськими пропагандистами Кримський міст.
Багато в цьому випадку згадають про розрекламованих комплексів ППО С-400, які посилено стягують у Крим, однак варто нагадати, що "Грім-2" відноситься до комплексів оперативно-тактичного призначення з високою точністю поразки і що найголовніше - прохідністю протиракетної оборони з коефіцієнтом понад 96%. А на тлі повної імпотенції тих же С-400 в Сирії як проти американських "Томагавків", так і ізраїльської авіації, його можливості виглядають як мінімум переоціненими.
Непросто для можливого супротивника виглядає ситуація і на наших північних кордонах - так, з самої північної точки на карті України - село Грем'яч в Чернігівській області - до військових об'єктів армії РФ в районі того ж Брянськ - всього 150 км. Зрозуміло, що для ураження, наприклад, об'єктів у районі Орла (290 км) або Калуги (380 км) дальності "Грома-2" в експортному варіанті не вистачить, але цілком може вистачити у вітчизняному варіанті. На даний момент від Гремяча до Москви 580 км, так що треба визнати, що поки можливостей вітчизняних ракетних військ не вистачить. Аналогічна ситуація і західному кордоні, звідки цілком собі можна буде загрожувати стратегічно важливих об'єктів тієї ж Польщі чи Угорщини.
З іншого боку, цілком очевидно, що володіння таким потужним зброєю для України є, насамперед елементом стратегії стримування.
Ніхто не приховує, що основним завданням наших збройних сил у випадку вкрай негативного сценарію розвитку подій, як-то повномасштабна війна з Росією, є нанесення противнику неприйнятного збитку - ні про яке довготривалому опорі, а тим більше перемозі мова йти не може через непорівнянність сил і засобів. І на даний момент, завдання посилення саме цього напрямку реалізується досить успішно, хоча говорити про повне переозброєння або перехід на новий якісний рівень у найближчий рік-два не доводиться. Все впирається у фінансування та можливості для серійного виробництва ракет.