ЗСУ на голодному пайку. Чому у нас немає ні своїх, ні чужих дронів-камікадзе

З нагоди дня Сухопутних військ Збройних сил України (12 грудня) інформагентство Міністерства оборони "АрміяINFORM" виклало напрямки розвитку цього роду військ від імені командувача Сухопутних військ ЗСУ, генерал-полковника Олександра Сирського. "Робиться ставка на створення у складі бойових бригад підрозділів баражуючих боєприпасів та безпілотних авіаційних комплексів", — зазначається, зокрема, у повідомленні. Розглянемо, як це реалізується практично.

Змінити штатний розпис відносно просто, тим більше, що в бригадах здебільшого вже є взводи БПЛА. Але де взяти барражуючі боєприпаси (у просторіччі дрони-камікадзе) у достатній кількості? Та взагалі хоч у якійсь кількості, адже офіційно у нас на озброєнні ЗСУ не перебуває жодного дрону-камікадзе. Усі зусилля, які докладалися з 2016 р. у цьому напрямку, ні до чого не привели.

Відсутність власних розробок та розуміння необхідності швидкої постановки в дію такої ефективної зброї призвели до того, що у 2016-2017 рр. були спроби запустити виробництво польських апаратів типу Warmate за ліцензією. Купили кілька екземплярів, вивчили (були навіть відео з полігону з враженням цілі), потім знайшли виробничий майданчик — Чернігівський завод радіоприладів ("ЧЕЗАРА") та придбали ліцензію на великосерійне збирання. Але армія й досі не отримала жодного апарату. У серпні цього року стало відомо, що підприємство "ЧЕЗАРА" виграло у Верховному Суді у Міноборони у справі про зміну термінів створення безпілотного авіакомплексу "Сокіл", розробка якого затримується через збільшення термінів випробувань бронеавтомобіля "Варта", який є базовим шасі комплексу.

З того часу численні приватні контори пропонували для армії свої апарати, які зазвичай існували в єдиному екземплярі. З останніх подібних апаратів — "Грім" ST-35 від НВП "Атлон Авіа", фірми, яка постачає до військ розвідувальні комплекси А1-С "Фурія". Судячи з апарату, який показують на всіляких спеціалізованих виставках, це інноваційний легкий (10 кг) апарат із бойовою частиною 3,5 кг з можливістю точкового ураження одиночної цілі та перебуванням у повітрі протягом години. Для запуску боєприпасу використовується мультироторний літальний апарат, який піднімає "Грім" на висоту 500 м, робить підскок до 1000 м і залишається в повітрі, виконуючи роль ретранслятора. Очевидно, через загальну невідпрацьованість системи управління та відсутності стійкого відеоканалу конструктори свідомо пішли на ускладнення загальної системи. Адже механічна чи пневматична катапульта, як показав досвід останніх локальних конфліктів, є набагато надійнішим варіантом запуску, хоч і менш мобільним.

Цікаво, що конструктори просувають одразу два варіанти: мобільний для Сил Спеціальних операцій та на базі армійського позашляховика. У варіанті ССО загін із трьох бійців із трьома подібними зарядами виходить у вказаний район, виявляє гідні цілі, вражає їх та спокійно йде на свою територію. Причому стверджується, що кожен з них матиме рюкзак вагою всього до 15 кг.

Проте в цілому, як і в будь-якій інноваційній конструкції, поки що запитань залишається більше, ніж відповідей. Представники компанії в інтерв'ю багато розповідають про бойову частину, яка нібито буде як мінімум кумулятивною та осколково-фугасною, а в майбутньому навіть із спрямованим підривом. Називається і виробник бойової частини — ДАХК "Артем", але тут є одна велика проблема. Якщо судити з інтерв'ю директора НВП "Атлон Авіа" Артема В'юника, то випробування з бойовою частиною призначено лише на літо 2022 р. Тим більше не йдеться про державні випробування. А це може означати, що у найкращому разі (якщо апарат буде переданий на випробування військовим восени 2022 р.) якісь результати ми побачимо лише у середині 2023 р. І то не факт, що резюме буде позитивним.

Повертаючись до напрямів розвитку Сухопутних військ ЗСУ, їх командувач каже багато правильних слів. Але не всі вони закінчуються справою, як це видно на прикладі боражуючого боєприпасу для нашої армії.