Всеїдний Пінчук. Зять Кучми продовжує триматися хваленої багатовекторності
"Ділова столиця" продовжує цикл матеріалів "Вибори-2019 і олігархи", у яких розповідає про основні "центри сили", які матимуть визначальний вплив на хід президентської кампанії-2019. Читайте також Ставки Кремля. Чому Рабінович не менш важливий, ніж Льовочкін
Яка промайнула було на початку року в російських ЗМІ інформацію про те, що Віктор Пінчук - потенційний майбутній президент України і головний опонент Петра Порошенка на майбутніх виборах, можна вважати стовідсотковим фейком кремлівської пропаганди. Навіть у часи президента Леоніда Кучми, чиїм зятем є Пінчук, у нього для реалізації таких амбіцій не було ні практичного бажання, ні фактичних можливостей.
А з весни 2006 року, коли закінчилася його друга каденція народного депутата, він взагалі зав'язав з будь-якою прямою участю в публічній політиці і перейшов до нової стратегії. А саме: створення мережі різнопланових лобістів своїх інтересів з одночасними колосальними інвестиціями у власний імідж мецената і філантропа, в якому безпосередню участь брали світові зірки, політики та шоу-бізнесу. І такої лінії Пінчук тримається з помітним завзятістю, не плануючи звертати з цього шляху і в майбутньому.
Правда, благодатний грунт для нинішніх російських інсинуацій підготував сам український мільярдер, розмістивши якраз під новий 2017 р. в американському виданні The Wall Street Journal свою статтю, в якій закликав до "хворобливого компромісу" з путінською Росією. І хоча потім Пінчук довго пояснював, що його, мовляв, неправильно зрозуміли, його позиція, викладена їм в авторському матеріалі, відверто тхнуло банальним пропозицією капітуляцію перед Кремлем.
В результаті пінчуківські ідеї винести питання окупації Криму "за дужки" в переговорах з Путіним, погодитися на його донбаський сценарій (спочатку - вибори в ОРДЛО, а лише потім - контроль над кордоном), а також відмовитися в середньостроковій перспективі від мети знайти нашою країною членства в ЄС і НАТО, були схильні всередині України тотальної обструкції. А СБУ з-за цієї скандальної публікації навіть завела кримінальну виробництво.
Втім, судячи з усього, цільовою аудиторією тексту Пінчука були аж ніяк не українські читачі. При цьому знову проявилася хвалена багатовекторність: сподобатися і Захід, і Схід. З одного боку, спостерігалася явна спроба знайти підходи до нового господаря Білого дому Дональду Трампу, в той час як всім була добре відома багаторічна пінчуківська ставка на перемогу його конкурента Хілларі Клінтон. А з іншого — Пінчук все ще плекає надії на російський ринок збуту для одного з двох китів свого бізнесу - виробництва безшовних і зварних труб і коліс для залізничного транспорту під відомим брендом "Інтерпайп".
До речі, до питання про те, чи володіють пінчуківські промислові активи яким-небудь вагомим електоральним ресурсом? Всі без винятку "интерпайповские" заводи зосереджені лише в трьох містах Дніпропетровщини - Нікополі, Новомосковську та в самому Дніпрі. На перший погляд, небагато, але хоч щось. Якщо ж врахувати, що у всій компанії "Інтерпайп" нині є лише 11,5 тис. працівників, про наявність свого "підгодованої" електорату у вигляді трудових колективів підприємств Пінчука не може бути й мови.
Інший кіт EastOne Group - компанія StarLightMedia з шістьма загальнонаціональними телеканалами - виглядає в ресурсному плані краще. Хоча і тут її вплив на український політикум дещо перебільшено. Так, пинчуковский медіахолдинг є лідером телевізійного ринку країни, займаючи понад 30% телемовлення. Але повноцінної сіткою інформаційних і політичних програм має тільки улюблений "первісток" Пінчука - телеканал ICTV. СТБ і "Новий" мають переважно розважальний контент, М1и М2 - виключно музичні, а QTV крутить тільки мультики.
Однак говорити про відсутність впливу дніпровського мільярдера на політичні процеси в Україні було б абсолютно необачно, адже він справжній олігарх в повному сенсі цього слова, безумовно впливає на формування і прийняття багатьох державних рішень
Тільки у своєму нетопорном стилі, контрастує з поведінкою багатьох його колег по олігархічному цеху. І тут справа навіть не в тесті Кучмі, який продовжує займати важливе місце в політикумі, очолюючи українську переговорну групу у Мінську з мандатом від президента Порошенко. Насправді лобісти пінчуківських інтересів присутні в командах усіх провідних політичних гравців країни.
З формальної точки зору у Пінчука тільки один "своя людина" у Верховній Раді - колишній "интерпайповский" топ-менеджер Яків Безбах, який пройшов до парламенту і в 2012-му, і в 2014-м - по мажоритарному округу №24 в Дніпрі. До речі, цей округ, де розташовані дніпровські підприємства "Інтерпайпу", він "успадкував" від свого боса - Пінчук тут обирався в 1998 і 2002 рр. В минулому скликанні ВРУ Безбах входив у фракцію Партії регіонів, у нинішньому ж він позафракційний, хоча за ним помічаються і відверто проросійська риторика, і синхронні голосування з "Опозиційним блоком". Але при глибокому розгляді виявляється, що Безбах - зовсім не єдиний пинчуковский парламентський багнет.
У самої нечисленної фракції "Батьківщина" нардеп Олена Кондратюк доводиться дружиною багаторічному керівнику ICTV Олександра Богуцького, а відразу двоє молодих парламентарів - Рябчин Олексій, Альона Шкрум - випускники освітньої програми фонду Пінчука "Всесвітні студії". Від того ж фонду свою стипендію на навчання за кордоном отримувала і представниця "Народного фронту" Наталія Кацер-Бучковська. В якості лобістів інтересів EastOne Group ЗМІ небезпідставно підозрюють і ляшковца Віктора Галасюка, і нардепа від "Самопомочі" Вікторію Войцицкую. Нарешті, у фракції БПП про пінчуківських інтересах навряд чи забувають Ольга Бєлькова (працювала менеджером проектів в компанії EastOne) і перейшла з ВРУ в Кабмін на посаду віце-прем'єра з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе (екс-директор форумів "Ялтинська європейська стратегія" (YES).
Таким чином, Пінчук дійсно розклав яйця в усі існуючі кошика, тому відчуває себе застрахованим на всі випадки життя. Правда, пріоритетними все ж виглядають дві ставки - на партію Юлії Тимошенко і на політсилу Петра Порошенка. Власне, мільярдера цілком влаштовує перемога на президентських виборах будь-якого з цих кандидатів, але все ж належить зробити між ними свій остаточний вибір. І не повторити тієї помилки, яку він зробив, приміром, під час останньої президентської кампанії в США, щоб потім похапцем не строчити контраверсійні статті, які потрапляють у "молоко".
Читайте також
Симулякр "третьої сили" Вакарчук
Вічний пошук багатьма українцями політичної альтернативи прийшов до проміжного фінішу, коли якась таємна соціологія зафіксувала потрапляння у другий тур президентських виборів популярного рок-музиканта Святослава Вакарчука. І це при тому, що сам новий неформальний володар титулів "Нове обличчя" і "Третя сила" ніде публічно не заявляв і навіть не натякав про своє бажання куди-небудь балотуватися.
Звичайно, в послужному списку лідера "Океану Ельзи" є й запам'яталися виступи на сцені двох Майданів. І річне депутатство від блоку НУ-НС у 2007-2008 роках, абсолютно нічим не запам'яталася, крім гучного складання мандату. І ряд онлайнових перформансів на офіційних зустрічах з чинним президентом Петром Порошенком, які можна трактувати як якісь виключно політичні акції.
Однак в умовах відсутності реальних кроків Вакарчука, хоча б віддалено нагадують підготовку до виборчої кампанії, весь цей його раптово виріс "президентський рейтинг" виглядає банальною політтехнологією з формування у суспільному сприйнятті того, чого в реальності не існує. І дану роботу по створенню з Вакарчука симулякра "третьої сили" пов'язують, між іншим, з людьми, що раніше мали справу з Віктором Пінчуком.