Всі проти всіх. Яких сюрпризів чекати від війни між спецслужбами
Для конфліктів між силовими структурами є безліч причин і приводів, а буде ще більше. Приводи буде підкидати саме життя, але також вони будуть штучно створюватися ворогом і його агентурою. Що ж стосується причин, то варто сказати окремо про причини об'єктивних і суб'єктивних.
Головна об'єктивна причина - традиційна конкуренція. Ні для кого не секрет наявність протиріч між Міноборони і МВС (особливо коли доводиться ділити бюджетні кошти) та взаємна, скажімо так, ревнощі між військовими і нацгвардейцами (наприклад, при розподілі поставок озброєння і техніки, так і в багатьох інших випадках). У всіх на слуху конфлікти в трикутнику Генпрокуратура - Спеціалізована антикорупційна прокуратура - НАБУ. Нерідко в них бувають задіяні також СБУ та Нацполиция. У нинішньому році кількість конкуруючих структур ще збільшиться: до них додадуться вже створюване Держбюро розслідувань (ДБР) і анонсоване президентом Держбюро фінансових розслідувань (ГБФР).
Зокрема, безліч протиріч між слідчими підрозділами різних органів виникає з питання про підслідності. Після створення Вищого антикорупційного суду аналогічні спори будуть виникати ще і з питання про те, який суд повинен розглядати справи. До того ж і в самій судовій системі можуть виникнути тріщини. І не тільки між новим Верховним судом і двома новими вищими спеціалізованими судами - антикорупційним і з питань інтелектуальної власності, але і між різними суддівськими кланами, між "старими" і "новими" суддями. Такі тріщини можливі як у Верховному суді, так і в судах першої і апеляційної інстанцій, яким належить реорганізовуватися, ліквідуватися і знову створюватися згідно з передноворічним президентським указам.
Крім конкуренції буває і пряме функціональне протистояння силових структур. Наприклад, від військовослужбовців ВСУ важко чекати великої симпатії до Військової служби правопорядку, що діє у складі ЗСУ. Також зрозуміло негативне ставлення військовослужбовців ЗСУ, нацгвардейцев, прикордонників в районі бойових дій на Військовій прокуратурі. Це ставлення ускладнилося через гучної справи прикордонника Сергія Колмогорова, який стараннями військових прокурорів був засуджений до 13 років в'язниці, але потім звільнений від покарання Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Додаткові тертя у відносинах між силовими структурами можуть виникнути після прийняття закону про реінтеграції окупованих територій Донбасу. І справа не тільки в тому, що номінальна керівництво військовою операцією перейде від СБУ до Генштабу ЗСУ, а ще і в тому, що в оперативне підпорядкування Генштабу ЗСУ повинні бути передані сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, техніка і т. д.) інших силових структур, що задіяні в цій операції. При цьому можуть зламатися або трансформуватися багато усталені схеми контролю за переміщенням осіб та вантажів в районі бойових дій.
При всій важливості об'єктивних причин конфліктів між силовими структурами не менш важливу роль відіграють суб'єктивні причини. Вони теж часто зводяться до конкуренції, тільки вже не між самими цими структурами, а між їх керівниками і що стоять за ними політичними силами.
До речі кажучи, навіть між СБУ і ГПУ тертя і непорозуміння трапляються не так уже рідко. Але зазвичай вони залагоджуються підкилимно і залишаються невідомими широкій публіці саме тому, що обидві ці структури залежать від Петра Порошенка. Більш того, у голови СБУ Василя Грицака існує напруженість у відносинах з президентом, і злі язики не раз намагалися видати її за розкол, але поки що і Грицак, і Порошенко вважали за краще не виносити свої розбіжності на публіку.
А ось система МВС (включаючи Нацгвардію, Нацполицию, Держприкордонслужбу та Держслужбу з надзвичайних ситуацій) підпорядковується Арсену Авакову і лише побічно залежить від президента. Поки між БПП і НФ зберігаються союзницькі відносини, Аваков і його система демонструють лояльність президенту, але навряд чи хтось може зараз гарантувати, що такий стан речей збережеться до президентських виборів. Здатність Авакова на різкий демарш проявилася минулої осені, коли НАБУ затримало його сина, а в оточенні глави МВС визнали, що до цього причетний президент. Соратник Авакова народний депутат Антон Геращенко заявив в телеефірі, що між Аваковим і Порошенко існує конфлікт "з першого дня обрання президента", мовляв, Петро Олексійович хоче підпорядкувати собі всі силові структури, а Арсен Борисович і НФ вважають, що це вкрай небезпечно, і відчайдушно цьому опираються. Геращенко навіть натякнув на намір Порошенко встановити диктатуру і назвав Авакова "гарантом недопущення тих помилок і злочинів, які були допущені Януковичем та його оточенням". Незабаром непорозуміння щодо причетності президента до дій НАБУ були усунуті, але хто знає, чи не почуємо ми повторення спічу Геращенко з якогось іншого приводу.
На роль самостійного центру політичного впливу претендує директор НАБУ Артем Ситник. Його амбіції підігріваються записними парламентськими антикоррупционерами, які після провалу "михомайдана" потребують нового прапора. Щоправда, рейтинг довіри до Ситнику за час роботи НАБУ опустився з 65 до 20%, однак це означає лише те, що Ситник має стимул порушувати справи проти політиків першого ешелону, щоб підвищити свою впливовість, і свою популярність.
Втім, малоймовірно, щоб президент віддав антикорупційну тему в монопольне користування директор НАБУ. Швидше Порошенко намагатиметься сам пред'явити реальні результати або навіть затьмарити Ситника, як це вже вдалося зробити з допомогою генпрокурора Юрія Луценка, наприклад, у справі конфіскації активів "банди Януковича". Тому можна очікувати ритуальних жертв з числа високопоставлених чиновників, яких потай від НАБУ викриє то ГПУ, то (вже ближче до виборів) ДБР або ГБФР.
Однак не виключені і більш радикальні повороти подій. Нагадаємо, в середині листопада ГПУ і НАБУ практично одночасно обмінялися ударами: ГПУ порушила кримінальне провадження проти Ситника з-за ймовірного розголошення даних слідства під час бесіди з журналістами (її аудіозапис оприлюднив народний депутат Максим Поляков), а НАБУ порушило кримінальну виробництво за фактом можливого незаконного збагачення Луценко (мова йде про придбання сином генпрокурора, що живуть окремо від нього, двох паркомісць). Незабаром стало відомо, що подібних обмінів ударами було кілька. 6 грудня, виступаючи в парламенті, Луценко заявив, що в Україні може повторитися "прецедент Національного антикорупційного бюро Польщі, перший керівник якого перебуває у в'язниці за порушення законів".
Правда, в кінці грудня Луценко повідомив, що вони з Ситником зустрілися і "спільно прийшли до висновку, що публічне зведення рахунків було помилкою". Але це ще не означає, що кримінальні провадження, які вони понаоткрывали один проти одного, будуть швидко закриті, тим більше що відкривалися вони за фактами, викладеними у заявах громадян, які не можна просто взяти і проігнорувати.
Досвідчені юристи кажуть, що у Ситника (на відміну від Луценка) дійсно можуть бути проблеми, якщо йому доведеться доводити законність своїх дій у суді. Крім того, положення Ситника може ускладнитися, якщо аудит НАБУ таки буде проведено і вишукає порушення в роботі бюро та його директора. Тому не виключено, що НАБУ зважиться на превентивний удар і висуне гучне звинувачення кому-небудь з найближчого оточення Порошенко, щоб потім будь-яка спроба відправити Ситника у відставку, навіть залізно обґрунтована, виглядала розправою за боротьбу з корупцією на найвищому рівні.
У будь-якому випадку ця ситуація така, що зараз жодне відомство не має монополії на кримінальне переслідування - і жодне не може гарантувати "дах" від покарання. Для суспільства в цьому є безсумнівний позитив, оскільки нечисті на руку чиновники тепер будуть більше боятися. Будь-який з них може опинитися в ролі ритуальної жертви або стати інструментом в боротьбі одних органів з іншими, а традиційні способи убезпечитися (наприклад, хабар ревізору чи слідчого) чреваті затриманням на місці злочину. Реформована судова система теж може принести всякі сюрпризи.
Загалом, можна прогнозувати, що конфлікти між силовими структурами будуть множитися. І в цьому, звичайно, є чимала небезпека. Тому залишається сподіватися, що війна "всіх проти всіх" не перетвориться для силовиків в основне заняття.
Читайте також:
