Все про полонених Кремля, які повернулися в Україну
Нагадуємо історії тих, хто, хто був звільнений, пише Depo.ua.
Олег Сенцов
Його затримали в Сімферополі 10 травня 2014 року співробітники російських окупаційних силових структур. Крім Сенцова затримали Геннадія Афанасьєва, Олексія Чирния і Олександра Кольченко, всіх звинуватили в підготовці терористичного акту.
За інформацією спецслужби, затримані готувалися "у складі терористичної організації до здійснення вибухів у ніч на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля меморіалу "Вічного вогню" та пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації "Російська громада Криму" та представництва партії "Єдина Росія" в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року".
До окупації Олег Сенцов був одним з кримських режисерів, відомим серед тих, хто цікавився авторським кіно. У 2012-му дебютував зі своїм першим повнометражним фільмом "Гамер" на міжнародному фестивалі в Роттердамі. Бюджет фільму склав 20 000 доларів і роль в ньому грали справжні геймери. В тому ж 2012-му картина отримала премію Гільдії кінознавців і кінокритиків на фестивалі "Дух вогню" в Ханти-Мансійську.
У 2013 році на кінофестивалі в Одесі Олег Сенцов презентував свій новий проект - "Носоріг", який виграв премію в 25 000 гривень. До речі, саме ці гроші знайшли у Сенцова під час обшуку.
Носоріг - це хлопець, батько якого постійно пив, а потім ще й сидів, мати весь час сварилася, старший брат помер. Основні події ігрового фільму відбуваються в початку 1990-х у бандитському середовищі. Робота над цим проектом була припинена активною участю Олега у протестах під час Революції Гідності.
З тих пір, як почався Євромайдан, Сенцов став його активним учасником, приєднався до активістів Автомайдана, коли почалася окупація Криму, часто їздив у рідне Сімферополь, де намагався організувати мітинги "За єдину країну ", і возив продукти і все необхідне українським військовим, заблокованим у своїх частинах.
З часом Сенцова етапували в Лефортово. 25 серпня 2015 в Ростові-на-Дону суддя Сергій Михайлюк засудив Олега Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. Сенцов, до якого приєднався інший обвинувачений у його справі Олександр Кольченко, під час оголошення вироку заспівав Гімн України і вигукнув: "Слава Україні!".
Сенцов наполягає на тому, що він є громадянином України, оскільки ніяких заяв на зміну громадянства ніколи не подавав. Російська сторона вважає його громадянином Росії (нібито придбав цього громадянства автоматично з анексією Криму). Проте 24 червня були оприлюднені документи, згідно з якими навіть російська Федеральна служба виконання покарань вважає Сенцова українським громадянином.
За словами адвоката, вже під час укладення Сенцова неодноразово провокували на помилкове підписання документів про отримання громадянства РФ, але всі ці спроби провалилися.
З 13 листопада 2017 року Олег Сенцов знаходиться у виправній колонії № 8 "Білий ведмідь" в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ) Росія. 14 травня 2018 він оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політв'язнів. Про це він повідомив в листі з колонії, який отримав російський адвокат Дмитро Дінз. 31 травня до голодування приєднався Олександр Кольченко, з вимогою звільнити Олега Сенцова. 5 жовтня 2018 Олег Сенцов повідомив, що з 6 жовтня вимушено припиняє голодування.
Одним із можливих шляхів визволення Сенцова вважається його помилування президентом Росії. Але Сенцов відмовився подавати прохань про помилування.
Олександр Кольченко
Кольченко Олександр (прізвисько Тундра) - активіст лівих організацій Криму, анархіст, антифашист, студент. Заарештований у 2014 році в Сімферополі за звинуваченням у підпалі офісів "Єдиної Росії" і "Руської общини Криму" та підготовці вибуху біля меморіалу Вічного вогню, вивезений до Москви.
Кольченко звинувачують у приналежності до організації "Правий сектор", у змові з Олегом Сенцовым, Геннадієм Афанасьєвим та Олексієм Чирнием з метою вчинення терористичних актів. Захист наполягає, що він є українським громадянином, але суд спростував це, мотивуючи тим, що Кольченко не встиг відмовитися від російського громадянства.
25 серпня 2015 року Олександра Кольченко був засуджений до 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Працював на археологічних розкопках. Є активістом лівих, природоохоронних і профспілкових організацій. Брав участь в акціях "Студентська дія", у протестах робочих "Кримтролейбуса". Організовував акції в пам'ять про антифашистах Анастасії Бабурової та Івана Хуторського, учасник акцій проти забудови Залеського парку в Сімферополі. 2014 - учасник проукраїнських мітингів у Криму. Кольченко не йшов на співпрацю зі слідством і заперечував свою провину.
Роман Сущенко
Журналіста Романа Сущенко заарештували 30 вересня 2016 в Москві. Звинувачують його за статтею 276 Кримінального Кодексу Росії в шпигунстві на користь України. Укладено в Лефортовскую в'язницю.
4 червня 2018 року Московський міський суд засудив Романа Сущенко до 12 років колонії суворого режиму.
За даними газети "Коммерсантъ", журналіста звинувачували в тому числі у спробі з'ясувати можливість нового наступу на Маріуполь з боку "ДНР".
Роман Сущенко працював в українському національному інформаційному агентстві "Укрінформ" з 2002 року, а власним кореспондентом у Франції - з 2010 року. Вдома його чекають неповнолітній син, дочка, дружина і стара мати.
Станіслав Клых
Вже чотири роки Клых знаходиться в російській в'язниці. Його затримали в серпні 2014-го, під час перетину російського кордону - фактично викрали, і відразу кинули за ґрати. В Росію киянин Клых поїхав до своєї дівчини, з якою познайомився на море влітку 2013 року. Влітку 2014-го і дівчина повідомила йому, що вагітна і Станіслав у розпал війни поїхав до неї в Орел.
11 серпня повинен був повернутися додому, але замість того в Київ зателефонував незнайомий і повідомив - Станіслав Клых затриманий і знаходиться в СІЗО. Мати кинулася телефонувати дівчині, вона не відповідала. Згодом дізналася, що її Стас - спокійний і домашній дитина - чеченський бойовик. А в Росії Клыха і затриманого за кілька місяців до нього Миколу Карпюка (обох під різними приводами видурили в Росію і там викрали) звинувачують в тому, що вони в 1994-1995 роках воювали проти російських федеральних сил у складі збройних формувань самопроголошеної республіки Ічкерія і з-за них загинули 30 російських військових.
Обидва заперечували всі звинувачення, Клых заявив, що взагалі ніколи не був у Чечні. Клых і Карпюк заявляли про тортури з боку російських силовиків і про те, що визнання у них виривали також під тортурами. Клыха засудили до 20 років позбавлення волі.
У минулому році в знак протесту Клых витримав 12-денне голодування. Після цього Amnesty International повідомила, що за рішенням керівництва в'язниці до Клыху застосовується примусове психіатричне лікування.
За повідомленням організації, після голодування Клых звернувся до адміністрації в'язниці з проханням про медичної допомоги з-за низького тиску і рівня гемоглобіну, після чого його перевели до психіатричної лікарні Магнітогорська. "У лікарні Станіславу Клыху примусово робили ін'єкції невідомих препаратів. Його мати каже, що внаслідок цього "лікування" він відчуває себе "задерев'янілими" і "веде себе як дитина, не будучи здатним робити елементарні речі, такі як умивання". При цьому управління лікарні відмовляється повідомити, які саме препарати до нього застосовували і з якою метою.
Правозахисний центр "Меморіал", який проаналізував матеріали справи Клыха і Миколи Карпюка, прийшов до висновку, що звинувачення проти них сфальсифіковані і суперечать реальній картині подій часів Першої та Другої чеченських воєн. "Меморіал" визнав Клыха і Карпюка політв'язнями.
Микола Карпюк
Його затримали в березні 2014 року, при перетині російського кордону - фактично викрали, і відразу кинули за ґрати. В Росію Карпюк нібито поїхав на переговори з особами з оточення Путіна, обговорити можливості скасування кримського референдуму за ініціативою "Правого сектора", однак Дмитро Ярош таку інформацію заперечує.
Кордон перетинав в Чернігівській області. 17 березня його затримали російські прикордонники і доставили в слідчий ізолятор в Брянську, а через тиждень - у СІЗО в Єсентуки, там його катували і залякували. Далі, у вересні 2015-го місцезнаходження Карпюка було невідомо: російський адвокат Ілля Новіков навіть припустив, що він мертвий.
За повідомленням дружини, перша його зустріч з адвокатами відбулася 14 вересня 2015 року, до цього ні захисники, ні українські консули до нього потрапити не могли.
Карпюк, разом з іншим затриманим в Росії українським журналістом Станіславом Клыхом (вони проходять по одній справі) пред'явлено обвинувачення в тому, що він створив і командував загоном "Вікінг" і вбивав російських солдатів під час першої чеченської війни в 1994-1995 роках, виступаючи на стороні Чеченської Республіки Ічкерія.
Звинувачення базувалися на показаннях засудженого до 24,5 років ув'язнення Олександра Малофєєва, який нібито був членом загону "Вікінг". Це при тому, що Карпюк у Чечні взагалі ніколи не був. Карпюк брав участь у конфлікті в Придністров'ї на боці ПМР і у війні в Абхазії на стороні Грузії, але в основному займався політичною діяльністю.
Брав участь у парламентських виборах 1998 і 2002 років за списками Української національної асамблеї (номер 13 та 1 відповідно), був учасником акції "Україна без Кучми", за що був засуджений до 4,5 років ув'язнення. Вийшов з в'язниці в 2004-му, став заступником голови партії Юрія Шухевича.
Під час Евромайдана приєднався до "Правого сектору". А потім була ця дивна історія з поїздкою до Росії.
26 травня 2016 року Верховний суд Чечні визнав Карпюка винним і засудив до 22,5 років ув'язнення. Адвокати Карпюка подали на апеляцію, але вона була відхилена. Після завершення судового процесу для відбування покарання Карпюка етапували в колонію у Володимирській області, в кінці січня 2017 року стало відомо, що Карпюк перебуває у Володимирському централі.
І Карпюк і Клых тепер намагаються добитися, щоб їх перевели відбувати покарання в Україну. Amnesty International назвала судовий процес над Карпюком та Клыхом "пародією на правосуддя". На волі Миколая чекають дружина Олена та син Тарас
Павло Гриб
Два роки тому український студент Павло Гриб, який приїхав на зустріч з дівчиною в Гомель, був викрадений російськими спецслужбами і заарештований.
За рік до подій Павло познайомився в Vkontakte з росіянкою Тетяною, між ними зав'язалася переписка. Потім молоді люди продовжили спілкування в Skype.
Дівчина запросила Павла приїхати в Росію, але він не погодився. Компромісним місцем зустрічі обрали Гомель.
Побачення відбулося, а ввечері хлопець повинен був відправитися додому. Але в районі автовокзалу його зустріли представники російських спецслужб, силою посадили в мікроавтобус, повезли в невідомому напрямку, після чого передали іншим чоловікам.
Гриб виявився в невідомому приміщенні без доступу світла, де провів кілька днів. До нього прийшли російські слідчі, повідомили про затримання і перевезли в поліцейську ділянку. З часом транспортували в краснодарське СІЗО №5.
Через три дні після зникнення Павла батько забив на сполох і приїхав в Гомель. Там дізнався, що сина розшукує ФСБ.
Посольство України направило ноту в МЗС Білорусі. Лише 31 серпня представник Держприкордонкомітету країни Антон Бичковський підтвердив, що Гриб в'їжджав на територію Білорусі. Міністерство інформувало, активно веде пошуки зниклого студента.
У вересні українським дипломатам надійшов лист з краснодарського управління ФСБ. Повідомлялося, що Павла затримали за підозрою у скоєнні терористичного акту.
Українським консулам відмовили у зустрічі з Грибом. Пізніше дівчина, з якою Гриб бачився в Гомелі, зізналася, що заманила хлопця в Білорусь за дорученням ФСБ. Мовляв, російські спецслужби змусили піти на підлість шантажем, а на неї саму також заведено справу. Натякнула, що, ймовірно, силовиків зацікавила їх з Павлом листування про "націоналізм чи щось таке".
Зуб на Гриба каральна машина Кремля заточила давно, а 17 серпня Жовтневий районний суд Краснодара заочно заарештував хлопця за підозрою у "сприянні терористичній діяльності". Притому, що за словами студента, хлопець раніше не був у Росії і не їздив в Крим після окупації Росією.
Згодом стало відомо, що хлопця звинувачують у підготовці вибуху в одній із шкіл Сочі. В кінці червня 2018 року Павла етапували в Ростов-на-Дону на суд. Батько хлопця розповів, що під час перевезення хлопця побили інші ув'язненні, тому що дізналися статтю, яку йому шиють. У Гриба відібрали продукти і речі, передані українською стороною.
Павло страждає серйозним захворюванням - портальною гіпертензією. Так називають стан підвищеного тиску, який може викликати внутрішню кровотечу. Хлопець перебуває на підтримуючій терапії. За словами українських медиків, йому в будь-який момент може знадобитися термінова допомога. Стрес, неправильне харчування і умови життя значно підвищують ризик.
Росіяни жодного разу не надали Грибу медичної допомоги. Кажуть, хлопець не скаржиться на здоров'я. Зате батько Павла стверджує, що скарги юнаки просто ігнорують.
На судовому засіданні по справі Гриба спливло ім'я ще одного українця - Стефана Капіноса. За версією росіян, хлопці мали один обліковий запис Vkontakte на двох і разом планували теракт. Батько Павла підтвердив, що Павло, і Стефан дійсно спілкувалися. Однак поки що зв'язатися з родиною другого хлопця не вдається. Після чергового судового засідання Павло Гриб звернувся до співвітчизників.
Відповідаючи на запитання журналіста "Павло, що б ви хотіли передати українцям?", Гриб сказав: "Я хотів би сказати, щоб не сильно нас забували". Стан свого здоров'я хлопець оцінив лаконічно: "Тримаюся поки, спасибі".
Володимир Балух
Балух народився і виріс в Криму, в селі Серебрянка Роздольненського району. Навчався в агроуніверситеті Сімферополя, спочатку працював інженером з водосбережению у місцевому колгоспі, а потім став фермером. Вирощував пшеницю, завів велике господарство. Двічі балотувався до Верховної Ради АРК від Конгресу українських націоналістів.
У грудні 2013 року Балух вивісив на садибі український прапор, пізніше окупанти його двічі знімали. А на стіні будинку чоловік розмістив табличку "Вулиця Героїв Небесної сотні 18". Під час окупації Балух демонстративно відмовився від російського паспорта.
Джерело:
30 квітня 2015 року до Балуху увірвалися з обшуком, нібито через заяви про крадіжку запчастин трактора Т-74 в селі Чернишове в 30 кілометрах від Сріблянки.
Через рік - 10 червня 2016-го чоловіка засудили до 320 годин громадських робіт за "образа представника влади". Звинуватили в тому, що він нібито неввічливо звертався з поліцейськими під час обшуку. 10 червня 2016 року термін покарання замінили арештом на 40 днів з відбуванням покарання в колонії, хоча законом не передбачається позбавлення волі за цією статтею.
8 грудня 2016 року провели обшуки в будинку матері Балуха. Нібито виявили 89 "військових" патронів калібру 5,45×39, з яких 19 були придатні для стрільби. В цей же день проти Балуха порушили кримінальну справу. Патріота затримали.
З тих пір Балух під вартою. У СІЗО чоловік перебував разом з 20 іншими ув'язненими, при тому, що ліжок у приміщенні було лише 16. Доводилося спати по черзі.
4 серпня 2017 року Роздольненський районний суд анексованого Криму засудив Володимира Балуха до 3 років і 7 місяців колонії загального режиму. В останньому слові активіст заявив: "Я не хочу, щоб коли-небудь мої нащадки, діти всієї України, звинувачували мене в тому, що я злякався, проявив слабкість".
Після цього прокуратура України розпочала розслідування щодо незаконного притягнення Балуха до кримінальної відповідальності, а мати активіста звернулася з відкритим листом до Путіна. Згодом прокуратура АР Крим оголосила підозра двом причетним до переслідувань активіста Володимира Балуха і оголосила їх у розшук
А це вже лист-звернення Балуха до українців. "Вірю: настане час, і ми зустрінемося. Подивимося один одному в очі; потиснемо руки міцно українським воїнам; дамо по пиці олігархам; низько вклонятися могилам загиблих на війні з зовнішніми і внутрішніми ворогами; підтримаємо покалічених на війні, їхні сім'ї та родини загиблих , продовжуючи при цьому розвивати по-справжньому вільну Україну", - зазначає він.
2 жовтня справу направлено на новий розгляд, а вирок скасували. Здоров'я Володимира за час укладення істотно погіршився, у нього почалися проблеми з нирками, серцем і хребтом. Але тільки 1 грудня його випустили під домашній арешт. Між тим прокурор попросив для обвинуваченого Балуха 5 років і 1 місяць позбавлення волі з відбуванням у колонії-поселенні, а також оплату штрафу в розмірі 20 000 рублів (9,2 тис. гривень - ред). За те ж саме "зберігання зброї".
Проти активіста відкрили нові кримінальні справи - за нібито побиття начальника ізолятора і "дезорганізацію діяльності установ, що забезпечують ізоляцію від суспільства".
16 січня суд знову визнав Балуха винним з тим же покаранням.
Під час заключного слова на суді Балух заявив, що справа проти нього сфабрикована у зв'язку з його політичною позицією, і це не змусить його любити "нову батьківщину".
19 березня суд змінив запобіжний захід на утримання під вартою.
В знак протесту українець оголосив голодування.
У квітні громадський захисник Балуха, архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент заявив, що Володимира б'ють і тиснуть на нього психологічно.
"Володя починають мучити так званим" недотриманням режиму": за будь-яку провину, яку він "допускає" в камері, на нього складають протокол про адміністративне порушення. За те, що він відмовився роздягатися догола, його побили і склали акт про адміністративне порушення", - сказав він.
Адвокат українського патріота Ольга Дзіндзя заявила про те, що конвой побив ув'язненого.
Також Балуха карали, якщо він ліг в камері або затримався біля вікна на 1-2 хвилини. У нього в камері проводили обшуки і погрожували карцером.
Балух голодував 205 днів. Почав страждати від дуже сильних болів в області грудей і підлопаткових м'язів. Припинив голодування перед етапуванням його в Керченську колонію.
Захист подав клопотання про умовно-дострокове звільнення політв'язня. Володимир на засідання їхати відмовився, пояснивши, що в цирку брати участь не буде.
Артур Панов
Він був затриманий на території Росії в грудні 2015 року. Його звинуватили у підготовці теракту в Ростові-на-Дону за допомогою саморобного вибухового пристрою. Громадянин України в домашніх умовах нібито виготовив і зберігав вибухові речовини та пристрої. Також він начебто схилив місцевого жителя до участі в диверсії. 5 квітня 2018 Панова засудили до 8 років ув'язнення у Кемеровській колонії №22.
Едем Бекіров
Окупанти затримали Бекірова на админгранице з Кримом 12 грудня 2018. Його утримували в Сімферопольському СІЗО у справі про "зберіганні і передачі вибухонебезпечних речовин та патронів". У Бекірова 1 група інвалідності, він страждає від декількох важких хвороб. 27 серпня 2019 Центральний районний суд Сімферополя відпустив Бекірова з СІЗО під зобов'язання явки в суд.
Олексій Сизонович
Олексія Сизоновича внесли в список політв'язнів Кремля в 2018 році. Тоді віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко повідомила, що це громадянин України з ОРДЛО, вивезений в Ростов, а потім в Сибір.
Панов Євген
10 серпня 2016 року ФСБ Російської Федерації заявила про ліквідацію "агентурної мережі Головного управління розвідки України" і затримання "організатора терактів", одним із яких нібито є громадянин України Євген Панов.
Панов - житель Енергодара Запорізької області ветеран війни на Донбасі, служив в окремому мотопехотном 37-му батальйоні Збройних сил України.
"Проходив службу у складі батальйону. Протягом року. Посада і звання називати не маю права. Але він був військовослужбовцем. Перебував у зоні проведення АТО. Виконував службові обов'язки під Авдіївка та Маріуполем в складі підрозділу. Безпосередньо в районі Широкіно, Гнутово, Талаковки. Дуже досвідчений, дуже серйозна людина. Зі своєю громадянською позицією. І коли він звільняється, навіть було запропоновано, щоб він залишився на контракті, але, враховуючи складність моменту в самому Енергодарі, він прийняв рішення стосовно роботи на громадському терені", - розповів журналістам його командир.
Мав позивний "Юджин". Демобілізувався в серпні 2015 року, відмовився від контракту, але продовжував допомагати військовим як волонтер.
"Привозив, коли було прохання від військовослужбовців щодо технічних засобів забезпечення. По ремонту техніки, ремонту засобів спостереження. В останній раз, коли приїжджав, це був грудень 2015 - січень 2016 року. А коли не міг, люди приїжджали від нього. Тобто, ми постійно підтримували зв'язок. Ми постійно співпрацюємо з нашими колишніми і майбутніми військовослужбовцями", - розповідає комбат.
Після демобілізації працював на АЕС в Енергодарі водієм-електромеханіком. За словами його друга, в серпні 2016 року він взяв відгули на кілька днів, оскільки мав проблеми зі здоров'ям: ожиріння, проблеми з серцем і спиною. Друзі збиралися удвох пройти медкомісію, поїхати в госпіталь "Зелений Дуб". А в суботу Євген поїхав з рідними або друзями кудись на дачу.
Після цього Євген зник і через кілька днів виявилося, що його заарештували на админгранице з окупованим Кримом по справі так званих "кримських диверсантів". Близько чотирьох годин ранку 7 серпня він на своєму автомобілі ZAZ Lanos намагався потрапити з підконтрольній території в Крим через контрольно-пропускний пункт в районі Армянська. За певними даними, до нього звернулися з проханням вивезти українську родину з півострова на материкову Україну. Але це виявилося пасткою: у зоні, прилеглій до адміністративної кордоні, його чекали співробітники ФСБ. Вийшовши з машини на російському пропускному пункті, Євген отримав несподіваний удар в голову.
"Я впав і відчув, що лежу у власній калюжі крові", - написав Панів у своїй заяві до голови Слідчого комітету РФ.
З його заяви ми знаємо, що Євгенія затягли в службовий вагончик, там він побачив кількох людей в масках. Йому на голову наділи щільний мішок, поклали на підлогу і відвезли в якесь приміщення, де протримали до вечора.
Все це час, за словами Панова, його катували:
"Били залізною трубою в області голови, спини, нирок, рук, ніг, затягували наручники ззаду до оніміння рук, підвішували за наручники: згинали ноги в колінах, застібали наручники попереду трохи нижче колін і вставляли під коліна залізну палицю, після чого двоє чоловіків, узявшись з двох сторін, піднімали цю палицю і мене, від чого я відчув дикий біль". Крім того, під час тортур на мій статевий орган наділи хомут і затягували його до посиніння, при цьому чоловіки запитували: "Кого ти приїхав підривати?". Я не міг відповісти на це питання, оскільки у мене не було такої мети, і я не розумів, чому вони так вважають", - розповів він.
Через деякий час Панова з мішком на голові вивели на вулицю і повідомили, що будуть розстрілювати". Він повірив, оскільки чув, як перезаряджати зброю.
Коли мішок ненадовго зняли з голови, затриманий встиг розглянув двох людей, які катували його: на вигляд їм було по 35 років, і Панів готовий їх впізнати.
У Сімферополі окупанти продовжили катування, щоб вибити з Панова визнання. Як повідомили в Кримській правозахисній групі, посилаючись на розповідь брата Панова Ігоря Котелянца, адвокат виявив у Євгена на руках шрами від наручників і синець на правій нозі. Після затримання, в період з 7 по 12 серпня, його не годували, давали лише воду. Його прив'язували скотчем до стільця, під'єднували до голих частин тіла дроти і підключали електричний струм. Це тривало близько доби. За словами Котелянца, сам Панов вважає, що мета цих тортур - вибити з нього зізнання в тому, що він готував диверсії в Криму. Врешті-решт він був змушений підписати протоколи обвинувачення. На відеозапису допиту Панов говорив по заздалегідь складеної для нього мови. Коли Євгену дозволили зустріч з незалежними адвокатами, він, так само як і інший обвинувачений у цій справі - Андрій Захтей - відмовився від фальшивих свідчень.
Є багато доказів того, що ця справа сфабрикована. Адвокати відзначають, що так званих "кримських диверсантів" об'єднують тільки рік народження та час перебування в навчальних закладах військового профілю. "Можливо, вони і знали один одного, але об'єднувати їх в "українську диверсійно-терористичну групу" - абсурд," - зазначають юристи.
"Здається невипадковим, що арешт так званих "українських диверсантів" у серпні 2016 р. відбувся якраз напередодні саміту G20, на якому лідери РФ, Франції, Німеччини та України повинні були обговорювати проблеми війни і миру на Донбасі, - пише сайт letmypeoplego, присвячений українським політв'язням. Оглядачі зазначали, що з допомогою нової провокації в Криму Путін намагався підвищити ставки перед початком переговорів".
У лютому 2017 року громадян України Євгена Панова та Андрія Захтея, якого російська влада звинуватила в підготовці терактів на території Криму, етапували з московського СІЗО "Лефортово" в окупований Крим. Там мати Євгена Віра Котелянець отримала побачення, після чого сказала, що після катування струмом у нього з'явилися проблеми з зубами і яснами, а медичну допомогу в СІЗО йому не надають.
"Він ніколи ні на що не скаржиться, терпить, навіть якщо болить. Починає говорити, коли вже сил немає терпіти. Цього разу сказав, що є проблеми з яснами. Зуби чорні після струму, болять і обламуються. Медиків там немає, і ліків ніхто не дає. А якщо почнеш сильно вимагати посадять в "одиночку". Але на зуби скаржаться багато, і іноді, коли набирається певна кількість хворих, які привозять з міста стоматолога, який просто вириває хворі зуби", - сказала вона.
За її словами, в СІЗО Сімферополя складно передавати ліки: потрібно спочатку знайти аптеку, в якій видають сертифікати на ліки, причому чекати їх потрібно від трьох днів до тижня. Список болезаспокійливих препаратів обмежений, сильнодіючі ліки передавати не можна.
"В останній раз передавала Дружині і активоване вугілля, тому що вчасно не привезли воду, і їм довелося кілька днів пити брудну воду з-під крана. Ще у нього сильно болять суглоби. Але в основному він не скаржиться, більше переживає, як ми живемо і де беремо гроші на поїздки і передачі", - розповіла правозахисникам жінка. Кожен раз вона приїздить до сина з Енергодара Запорізької області, де живе сім'я.
13 липня 2018 року суд засудив фігуранта справи "українських диверсантів" Євгена Панова до восьми років колонії суворого режиму. Захист оскаржив вирок.
Моряки
25 листопада 2018 року російські прикордонні кораблі здійснили відверто агресивні дії проти кораблів ВМС ЗС України і захопили три українських корабля - "Бердянськ", "Нікополь" і "Яни Капу". ЗМІ оприлюднили список 24 українських моряків, які перебувають в полоні у російських окупантів.
Малий броньований артилерійський катер "Бердянськ"
Роман Мокряк, командир катера, лейтенант (1986 р.)
Прослужив в ЗСУ близько 10 років. Під час окупації Криму служив у Севастополі, на підводному човні "Запоріжжя". Після переїзду на материк ‒ на ракетному катері "Прилуки" в Одесі, на катері ж він і жив.
Ось що про нього пише журналіст Христина Бердинських.
Юрій Без'язичний, старший матрос (1990 р.)
Юрій - одесит, вчився на 3 курсі Одеського національного морського університету.
Судячи з фотографій в соцмережах, має дружину і сина школяра.
Андрій Артеменко, старший матрос (1994 р. н.)
За словами Ірини Геращенко, Андрій родом з Новоукраїнки (Кіровоградська область). Студент заочного відділення факультету "кораблеводіння" Інституту військово-морських сил України Одеської морської академії.
Його батько Анатолій Артеменко розповів, що син уклав вже другий контракт з Військово-морськими силами Збройних сил України. Цивільна дружина моряка Марина Уманець розповіла журналістам, що в останній раз спілкувалася з ним увечері 23 листопада.
"Перед відходом він говорив, що вони повинні перебазувати корабель в Бердянськ, просто переправити його. Він сказав, що будуть переходити цей Керченський міст. Було ніби дозвіл на прохід", - розповіла вона.
Андрій Эйдер (матрос 1999 р.)
Наймолодший серед полонених родом з Одеси. У 2018 році закінчив Одеський професійний ліцей морського транспорту. За словами матері, Андрій мріяв стати моряком ще з 5 класу.
Про те, що він у полоні, першою дізналася мачуха Євгена Эйдер від російських журналістів - вони подзвонили їй за коментарями.
Андрій переніс операцію і потроху одужує. Батько на своїй сторінці у Фейсбуці постійно публікує його вірші та листи.
Станом на ранок 27 листопада мачуха Андрія повідомила, що Андрій подзвонив вчора дівчині. Сказав, що, мовляв, прооперували, лежить у лікарні, все в порядку.
Богдан Головаш, старший матрос (1996 р. н.)
Родом Богдан з Лозової.
Богдан був серед курсантів Академії ВМС ім. Нахімова в Севастополі, які не погодилися переходити на бік росіян. Переїхав до Одеси і там закінчив навчання.
Раніше він розповідав журналістам, що коли курсанти співали гімн України (у той час як окупанти над академією піднімали свій прапор) він був в наряді і не міг приєднатися. Хоча дуже хотілося.
Також Богдан розповів, що окупанти обіцяли курсантам більш високі стипендії і стверджували, ніби їх все одно вже в Україні записали у зрадники.
Денис Гриценко капітан 2 рангу (1984 р. н.)
25 листопада він командував групою кораблів. Родом з Миколаєва. Його сторінки в соцмережах закриті, на єдиному фото він з маленьким хлопчиком.
Адвокат Микола Полозов розповідає, що він дуже товариський, з приголомшливим почуттям гумору і бадьорим настроєм. Насамперед запитав, що відомо про інших матросів, особливо поранених. За словами адвоката, Денис багато читає і намагається навіть в камері підтримувати фізичну форму.
Малий броньований артилерійський катер "Нікополь"
Богдан Небилиця, командир катера, старший лейтенант (1994 р. н.)
Богдан був у числі курсантів Академії ВМС ім. Нахімова, які відмовилися присягнути РФ і співали гімн України, коли російські військові спускали український прапор і піднімали свій.
Небилиця разом з іншими курсантами, які не перейшли на службу Росії, закінчував навчання в Інституті Військово-морських сил Одеської морської академії. У 2016 він отримав диплом і був призначений командиром катера "Нікополь".
В'ячеслав Зінченко, старший матрос (1998 р. н.)
В інтерв'ю телепроекту "Радіо Свобода" "Донбас.Реалії" цього літа В'ячеслав Зінченко розповідав про те, що катер "Нікополь" новий і скоро вийде в море: "Служба на море дуже цікава. Особливо на довгих виходах. Виконання бойових завдань, ті ж навчання. Це все дійсно дуже цікаво, особливо з іноземцями".
"Молодий, сором'язливий хлопчина. 20 років виповнилося влітку. Засмутився, коли дізнався, що в січні наслідок найімовірніше буде просити у суду про продовження утримання під вартою. Каже, хотів вища освіта отримувати за фахом і вже подав документи в мореходку", - написав про Зінченко адвокат Микола Полозов.
Сергій Цыбизов, матрос (1997 р. н.)
Родом з Хмельниччини.
Скріншот з відео ФСБ РФ, на якому він, а також командир військової частини 1828 ВМС ЗС України Володимир Лісовий і член екіпажу судна "Нікополь" ВМС ЗС України Андрій Драч дають свідчення росіянам.
Сергій Цыбизов родом з Шепетівки. Його батько Андрій був не дуже за, щоб він йшов в моряки, і бачив його в інших військах.
У полоні Андрій став часто скаржитися на біль у серці, хоча зберігає бойовий дух.
Сергій Попов, капітан-лейтенант (1991 р. н.)
Родом з Донецька, служив у Криму на початку окупації, потім переїхав служити в Одесу. Сім'ю, яка жила в окупованому Докучаєвську, Сергій перевіз до Одеси.
З дружиною Сергій познайомився в Одеському порту, на військовому катері "Прилуки". Там молодого механіка Тетяна побачила, коли прийшла на екскурсію.
"Веселий і позитивний чоловік, багато жартує. Кілька разів нагадував слідчому, що він старша за званням і жартував, що в Лефортово відпочиває від командира, який дзвонить з криками вранці", ‒ розповів про зустріч з Сергієм адвокат Гаджі Алієв.
Владислав Костишин, старшина 1 статті (1994 р. н.)
Колишній курсант Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, після анексії Криму продовжив навчання в Інституті військово-морських сил в Одесі. На бронекатере проходив стажування.
Цікавиться боксом (улюблений боксер Ломаченко) і сам потроху боксує. Адвокат Микола Полозов розповідав, що Владислав просить його розповідати про результати боксерських поєдинків.
Мати Владислава працює медичною сестрою в дитячому саду.
"У нас родина, - розповідає Людмила Анатоліївна журналіста Gazeta.ua. - Батько має інвалідність, але працює водієм і сторожем. Владик вчився дуже добре. Десь з 9 класу почав мріяти про море. Двічі ходив у далекі походи в зарубіжні країни. Стажувався на "Нікополі". Був штурманом. Після закінчення навчання у лютому 2019 року повинен був стати командиром цього човна".
Про похід в Маріуполь Владислав батькам подробиць не розповідав
"Проговорився, що скоро йти в похід. Куди - не сказав. Зараз знаю, що він у полоні, але не поранений. Він у нас - великий патріот. В російськомовній Одесі син розмовляв виключно українською. З інституту, де він вчився, мені вже дзвонили. Сказали, що син у полоні і його звільнять звідти. Хочу щоб всі помолилися за нього".
Саме Владислав Костишин вимагав у російському суді, щоб йому надали перекладача на українську.
Андрій Оприско, старший матрос (1971 р.)
Старший серед українських моряків, які потрапили в полон - йому 47. Має 24-річну дочку і 17-річного сина. Львів'янин.
За словами мами, "де б він не працював, в голові у нього було море". Колись мама вмовила його не стає моряком, але в 2016 році Андрій пішов на флот.
Як Андрій Оприско потрапив саме на "Нікополь" - досі не відомо. Адже моряк служив на зовсім іншому катері - "Вишгород".
До речі, мати Андрія навідріз відмовилася писати йому листи українською, незважаючи на те, що була вчителем російської мови і літератури. Про це розповів український журналіст Роман Цимбалюк на своїй сторінці в Facebook, посилаючись на інформацію від львівських журналістів.
Рейдовий буксир "Яни Капу"
Олег Мельничук, старшина 1 статті (1995 р. н.)
Наймолодший з командирів протараненных плавзасобів. Родом зі Сміли.
Випускник відділення військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Одеської морської академії, в 2014 після строкової пішов на контракт.
За словами адвоката Едему Семедляева, під час захоплення "Яни Капу" "зазнав фізичного впливу, але сильно не били". Під час суду в Сімферополі попросив забезпечити його перекладачем, посилаючись на те, що не розуміє суддю "повною мірою".
Михайло Власюк, старший матрос (1984 р. н.)
Родом з Каховки. Боцман.
Беспальченко Віктор, старший матрос (1987 р. н.)
Фото: ТСН
До початку анексії Криму Росією служив старшим матросом катера "Херсон". У березні 2014 року був серед українських моряків, заблокованих російськими військовими на озері Донузлав. В Україні його чекали батьки і кохана дівчина - Тетяна Шевченко. Каже, що на початку історії в Керченського мосту вона розуміла, що спокійно цей прохід не відбудеться. На квітень у них була намічена весілля. Згодом Тетяна повідомила, що вони одружаться в СІЗО в квітні, але згодом про весілля так і не повідомлялося.
Адвокат Опаренко Оксана розповіла, що у висновку Віктор не падає духом, а вивчає англійську мову і займається спортом.
Володимир Терещенко, старший матрос (1994 р. н.)
Родом з Дніпра.
Адвокат Анастасія Георгіївська описує Володимира Терещенка як "по-військовому скромного і мужнього".
"Сам Володя не балакучий, але позитивний, добрий, неймовірної краси очі з довжелезними віями, крихкий, худенький, у кросівках без шнурків йому дуже незручно. Ні на що не скаржиться, у нього "все нормально, правда!" ‒ розповіла вона.
Євген Семидоцький, матрос (1998 р. н.)
Родом із селища Троїцьке Луганської області. Після школи вивчився на слюсаря, а потім пішов на військову службу за контрактом.
Вчителі Євгена розповідали, що після початку служби на флоті приходив в рідну школу в Луганській області ‒ його форма викликала захоплення у школярів. Сусіди відгукуються про Євгенії як про хорошого хлопця, завжди готовий прийти на допомогу. За словами адвоката Миколи Полозова, в Лефортово полоненого українського матроса містять у двомісній камері з обвинуваченим по іншій кримінальній справі.
"Євген навчає його української мови", ‒ написав Полозов.
Володимир Лісовий, капітан 3 рангу (1984 р. н.)
Командир військової частини 1828 ВМС ЗС України
Скріншот з відео ФСБ РФ на якому він і член екіпажу катера "Нікополь" ВМС ЗС України Андрій Драч дають свідчення росіянам.
Зі слів адвоката, Лісовий відчуває себе добре, ніяких скарг або прохань не висловлював. Відмовився давати свідчення під час слідчих дій
Андрій Драч, офіцер контррозвідки
Один з двох співробітників Служби безпеки України на борту захоплених кораблів. Як пояснили в СБУ, контррозвідники на кораблях ‒ нормальна практика всіх держав, і ні про якихось таємних операціях, всупереч заявам російських властей, не йдеться.
Згідно із заявою СБУ, Андрій Драч ‒ один з курсантів Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, які у березні 2014 року прославилися виконанням гімну України в момент, коли російські військові спускали української прапор з флагштока навчального закладу. Закінчив навчання вже на материку ‒ в Інституті військово-морських сил Одеської морської академії. За словами адвоката Артема Пепы, відчуває себе добре, настрій позитивний.
Василь Сорока, старший лейтенант, співробітник контррозвідки СБУ, (1991 р. н.)
Родом з Одеської області. За інформацією СБУ, з початку військової агресії Росії проти України виконував бойові завдання, в тому числі і на Донбасі.
Батько Василя Сороки Віктор розповів, що син вирішив стати офіцером після початку російської військової агресії проти України.
Андрій Шевченко, мічман (1991 р. н.)
За даними "Крим.Реалії" народився в с. Широке Білгород-Дністровського району Одеської області в багатодітній родині. У 1994 р. помер батько, і Андрій зі старшими сестрами виховувалася мамою. Сьогодні є єдиним годувальником для мами і своєї сім'ї.
"З дитинства мріяв і дуже любив море, але в рідному селі моря не було, вибирався туди не часто. Тому, коли настав час обирати професію, вирішив стати моряком", ‒ розповідає сестра Андрія Шевченка Тетяна. У 2011 році закінчив Білгород-Дністровський рибопромисловий технікум, і в тому ж році, підписав контракт з Військово-морськими силами ЗСУ.
"На документи моряка потрібні були значні кошти, а їх у родині не було, але мрія була сильнішою", ‒ пояснює рішення брата Тетяна.
"Андрій належить до тієї категорії людей, які спочатку все обдумують і аналізують, а потім приймають рішення. Завжди відрізнявся відмінною комунікабельністю і високим почуттям відповідальності, адже він рано став розуміти, що означає бути єдиним чоловіком в сім'ї. Ці якості він переніс і в нинішній час", ‒ розповіла Тетяна Шевченко. До захоплення проживав з сім'єю в Одесі, є дочка, якій виповнився рік.
Володимир Варимез, старший матрос, (1992 р. н.)
Володимир Варимез ‒ радіотелеграфіст "Яни Капу". На флоті служить з 2012 року.
Випускник Ізмаїльського вищого професійного училища (відомого ще як "Дев'ятка"). Службу почав матросом в Криму, після анексії півострова Росією продовжив служити вже в Одесі.
Володимир не був у складі екіпажу "Яни Капу", його запросили саме заради єдиного переходу як хорошого зв'язківця. За іронією долі, Варимез до цього переходу в Керченській протоці служив на катері "Сміла", який в 2014 році перебував у Криму. Тоді його команді вдалося вивезти катер із захопленого Севастополя до Одеси.
Сергій Чулиба, старшина (1992 р. н.)
Сергій Чулиба родом з Каховки. До окупації Криму служив у ВМСУ на катері "Херсон". У березні 2014 року опинився серед українських моряків, заблокованих російськими військовими на озері Донузлав. Опинившись в полоні і отримавши можливість поговорити з адвокатом, Сергій попросив дізнатися про долю пса, який був на катері під час захоплення.
"І ще переживав за те, що без належного технічного догляду за буксиром "Яни-Капу" цей катер може стати непридатним", - повідомив адвокат.
Юрій Будзило, мічман (1972 р.)
Родом з Одеси.
"Захоплювався морем все своє життя. Любить техніку. Кожен корабель для нього ‒ це його дитина", ‒ розповідає дружина полоненого моряка Ірина. Юрій ‒ потомствений моряк, його батько теж служив на флоті. За словами дружини Ірини, незважаючи на вік, планує піти на пенсію тільки після відновлення миру в Україні.
