Війна за 20%. Як опозиція Зеленському буде ділити розчарованих
Опозиційність до Зеленському більше не здається електорально-беспреспективной дивакуватістю, як це було в перші тижні після виборів. Сьогодні падіння популярності глави держави вивільняє настільки великий шматок електорального пирога, що за нього вже не можна поборотися.
Відразу після президентських виборів електоральна картина в Україні виглядала досить просто. Були, з одного боку, 73% прихильників нового президента Зеленського і 25% патріотів-"порохоботов" - з іншого. Плюс - 2% "противсіхів", які із-за своєї нечисленності ні на що не впливають. Ці цифри, зрозуміло, вкрай умовні і показують лише якусь загальну тенденцію наявності абсолютного "зеленого" більшості і помітного і активного "войовничого меншини", яке, тим не менш, ніяк не могло претендувати на владу.
Сьогодні ж, коли рейтинг Зеленського опустився до умовних 52% (тобто до якихось мінімальних значень, дозволяють вважати себе виразником інтересів більшості), математична різниця між прихильниками влади і опозиції наблизилася до значень, близьких до статистичної похибки. А це означає, що у опозиції достатньо швидко після виборів з'явилася перспектива серйозно позмагатися з владою, тим більше, що є більш ніж нульова ймовірність, що наступні парламентські вибори відбудуться набагато раніше, ніж в 2024 р. У всякому разі, постійні скандали і конфлікти всередині монобольшинства "Слуги народу" багатьох змушують задуматися про розпуск парламенту.
Таким чином, сьогодні той, кому вдасться залучити на свій бік 25% умовних "порохоботов" і 20% "розчарованих", може створити собі потужний фундамент для перемоги над Зе-командою на наступних виборах. Адже не секрет, що нинішні 52% рейтингу Зеленського ще через місяць можуть опуститися до значень менше 50%. Призначені на 9 грудня переговори в нормандському форматі цілком можуть відірвати від Зеленського ще один жирний шматок його електорату, так само як і платіжки за комунальні послуги за грудень, - перший по-справжньому холодний місяць каденції "народного президента".
Так що немає нічого дивного в тому, що в останні дні опозиція Зеленському помітно пожвавилася, що змусило, в свою чергу, пожвавитися і Банкову, адже в Зе-команді зовсім не поспішають здавати своїх виборців без бою. Зеленський в образі "простого хлопця" став записувати ролики про свої успіхи, то з вулиці, із спортзалу. І навіть зняв репортаж з наради про зниження комунальних тарифів у стилі серіалу "Слуга народу".
Власне, "народний президент" зараз впритул підійшов до трьом ключовим для себе питань, від яких здебільшого буде залежати його електоральне майбутнє. Це війна на Донбасі, комунальні тарифи та ринок землі. І по кожному з цих питань опозиція вже зараз бомбардує президента критикою.
Патріотичні 25% найбільше хвилює перед запланованою на 9 грудня нормандської зустріччю в Парижі можлива капітуляція Зеленського. У цьому зв'язку радикальне крило націоналістів в особі "Правого сектора" проводить нечисленні, але помітні в ЗМІ вуличні акції, оголошуючи "початок революції", а в особі "Свободи" проводить марш проти "зелених чоловічків". Дещо менш радикальна парламентська опозиція в особі "Європейської солідарності" Петра Порошенка напередодні нормандської зустрічі також планує свої вуличні акції на 8 грудня і підписує з колегами по опозиції з "Голосу" і "Батьківщини" спільну заяву про "червоних лініях" для Зеленського на переговорах з Путіним.
Що ж стосується партії Юлії Тимошенко, то там сконцентрувалися не стільки на тему можливої "зради", скільки на улюблених соціальних питаннях, пов'язаних з відкриттям ринку землі. Після того як законопроект про скасування мораторію на продаж землі був проголосований у першому читанні, Тимошенко, до цього обіцяла в разі чого підставити Зеленському плече, остаточно заявила про перехід в опозицію. Більше того, відразу ж після цього Юлія Володимирівна почала жорстко критикувати Зе-команду, погрожуючи її представникам не тільки політичною відповідальністю за "торгівлю українською землею", але й кримінальної. Крім того, Тимошенко ініціювала звернення в Конституційний суд і створила Національний штаб по захисту землі. Тобто використовує для залучення електорату непопулярність в народі ідеї відкритого ринку землі на повну котушку. Паралельно не забуває Юлія Володимирівна і про тему "тарифного геноциду", активно виступаючи проти "афери монобольшинства" на ринку електричної енергетики та ідеї провести верифікацію субсидій".
Не без допомоги самих "Слуг народу" активізувався і лідер Радикальної партії Олег Ляшко, на якому після останніх парламентських виборів, здавалося, можна було поставити хрест. Але завдяки своєчасній бійці з Андрієм Герусом і кримінальним переслідуванням за це Олег Валерійович повернувся в стрічки новин і теж розраховує поліпшити свої електоральну підтримку.
Поки в полуоппозиционной невизначеної позиції залишився тільки Голос. Підтримуючи антикапитулянтские ініціативи колег і навіть висуваючи власні альтернативні сценарії "заморожування" ситуації на Донбасі, партія Вакарчука намагається не критикувати соціальні та економічні ініціативи монобольшинства, а іноді навіть допомагає "Слуги народу" в голосуваннях у парламенті.
При цьому не можна не помітити, що ніхто з нинішньої активизировавшейся опозиції, напевно, не зможе претендувати на те, щоб взяти весь антизеленский електорат повністю. ЄС і "Голос" працюють переважно на патріотичний електорат, а "Батьківщина" в першу чергу експлуатує соціальні питання. На соціалку і "патріотизм" намагається грати хіба що Ляшко, але він надто екстравагантний і за ним тягнеться занадто довгий шлейф старих скандалів, щоб претендувати на щось більше, ніж повернення в втрачену нішу політичного фріка.
До того ж гостро постало питання відсутності у нинішньої опозиції перспективного лідера. Порошенко, Тимошенко, Кличка, Ляшко і їм подібні - "старі політики", які володіють солідним антирейтингом. Вакарчук - теж не надто "новий", так і в парламенті він веде себе досить пасивно. Про Арсенія Яценюка більшість виборців вже забули, та й сам він не поспішає виходити з тіні.
На їх тлі намагаються зробити собі ім'я "молоді і амбітні" опозиційні політики. Так, велику увагу до себе привернула Олена Зеркаль, демонстративно звільнившись з Мзс і супроводжуючи це кількома гучними інтерв'ю з критикою команди Зеленського. Набирає особистих симпатиків і стала жертвою політичного переслідування за "загрози президенту" Софія Федина.
Паралельно починає натякати про можливу політичну кар'єру колишній в'язень Путіна Олег Сенцов, який хоч і не говорив прямо про плани займатися політикою, але зараз активно подорожує по Європі, виступаючи в європейських структурах. На рівні чуток вже почали говорити, що Сенцова підтримує олігарх Віктор Пінчук. І це цілком можливо, оскільки проект "Голос", який також пов'язували з зятем Кучми, навряд чи повністю задовольнив амбіції Пінчука.
Так що на сьогодні поки не проглядаються ні політсили, ні лідери, які могли б претендувати на весь не підтримує Зеленського електорат. "Соціальників", швидше за все, забере собі Тимошенко, "патріотів" і далі ділити Порошенко, Ляшко і націоналісти, менші частини дістануться черговим "новим обличчям". Як би те ні було, а час насолоджуватися власним величезним рейтингом для Зеленського вже пройшло, адже вся розрізнена опозиція здатна об'єднатися проти нього, якщо популярність "народного президента" буде падати і далі.