Війна наосліп. Чим ВСУ замінити допотопні радянські рації
На момент анексії Криму і початку війни на Донбасі в плані зв'язку українська армія щільно "загрузла" в радянській епосі, використовуючи застарілі зразки в кращому випадку 1980-х років.
У спочилої в бозі радянської армії застосовувалися стаціонарні і мобільні радіостанції, що працюють в коротковолновом (КВ) і ультракоротком (УКХ) діапазонах. При цьому, природно, практично всі радіостанції (крім кілька супутникових рівня спецзв'язку Генерального штабу) були аналоговими і працювали у відкритому режимі. При цьому для захисту від прослуховування використовувався так званий маскиратор мови, який по всьому каналу зв'язку створював спеціальний шум, не дозволяє ворогові чітко чути мова. Для своїх абонентів на іншому кінці дроту спеціальні фільтри відсівали створені шуми.
Однак технології останні двадцять років не стояли на місці і війна з противником, у розпорядженні якого є досить велика кількість високотехнологічних засобів радіоелектронної боротьби, здатної "покласти" весь зв'язок ВСУ, вимагає нових підходів.
Питання актуалізації засобів зв'язку став вирішуватися двома паралельними шляхами - цифровим зв'язком рівня рота і вище зайнялося держава в міру своїх скромних можливостей, а от всю зв'язок "нижнього рівня" звалили на свої плечі волонтери. Причому як один, так і інший процес відбувався вкрай нерівномірно, ривками. Так, волонтери за короткий час змогли забезпечити знаходилися на передовій частині цивільними портативними раціями Motorola, BAOFENG і Kenwood шифрування сигналу і радіусом дії до 15 км.
Однак у випадку повномасштабних бойових дій і масованого використання противником засобів глушіння, ці станції масово відмовлялися працювати. Підтверджено досвідом боїв за Донецький аеропорт та Дебальцеве. Та й просто при польовій експлуатації у подібної техніки виходять з ладу антени, тангенти, кнопки, акумулятори, оскільки це обладнання не військового стандарту.
Точно також "по-аматорськи" наївними були і перші досліди військових - так, в армію поставили всі зв'язне цивільне обладнання, яке використовувалося для організації виборів до Верховної Ради за часів Януковича - багато хто напевно пам'ятають затії з веб-камерами, які обійшлися бюджету в мільярд гривень.
Потім були закупівлі певної кількості (точне число ясна річ засекречено) комплексів супутникових станцій для організації захищеного зв'язку на базі супутникової технології KA-SAT, які були надані національним оператором зв'язку "Датагруп". Вбудована система автоматичного наведення на супутник дозволяє швидко і оперативно встановити антенний комплекс в новому місці без додаткових налаштувань і за лічені хвилини отримати надійний доступ в Інтернет. Завдяки інтернет-транспорту, можна організувати захищений канал зв'язку, а також, оперативно розгорнути систему відеоспостереження і відеоконференції.
Але все це були напівзаходи, потрібна масова закупівля саме воєнних зразків, а так як вітчизняні виробники нічого запропонувати не могли, то було прийнято рішення закуповувати за кордоном. У середині 2015 року в Україні відбувся тендер на постачання армії засобів зв'язку, що працюють в коротковолновом (КВ) діапазоні. Після попереднього вивчення питання, Генштаб зупинився на продукції американської компанії Harris. На кілька мільйонів доларів були закуплені рації Falcon II, які по мірі надходження стануть основними, замінивши радянські зразки.
Однак це була лише "крапля в морі" - адже понад 50% потреб армії - це рації УКХ діапазону. І ось тут "запахло" великими грошима (а мова йде про контракт на 350 млн доларів) і виробники стали навперебій пропонувати свою продукцію. Фактично у світі існують тільки чотири великих постачальника, яким під силу виконати такий контракт: вже згадувана американська Harris Corporation, ізраїльська Elbit Systems, французька Thales Group і німецька Rohde&Schwarz.
При цьому цілком природно, що Україна як держава поставила одна, але дуже важлива умова - максимальна локалізація виробництва - тобто відкриття заводу з виробництва у нас. Плюси очевидні - доступ до технологій, нові робочі місця і деякий момент незалежності від зовнішніх гравців. На цьому етапі європейці не наважилися продовжувати боротьбу за контракт, залишилися тільки ізраїльтяни, у яких є досвід запуску аналогічних заводів як мінімум в 10 країнах, з ними почалися складні переговори. Адже існувала величезна проблема - чи зможе Elbit Systems об'єднати в одну мережу вже наявні у військах рації Motorola, Harris і радянське обладнання? Однак Elbit це вдалося і вже в серпні 2016 року компанія провела у Києві демонстрацію комутації наявних засобів зв'язку нашим військовим.
Одночасно тривали пошуки більш дешевого варіанту з аналогічними можливостями. Так, у жовтні 2016 року "на горизонті" військових виникла турецька компанія Aselsan, яка запропонувала ціну на 30 (а за деякими даними на 40) відсотків нижче ізраїльтян.
Наскільки "ціна-якість" відповідає дійсності наш Генштаб має визначитися вже на цьому тижні, коли пройдуть порівняльні випробування продукції цих двох виробників. Тут і в одних, і в інших є і достоїнства і недоліки. Що саме в підсумку переможе абсолютно незрозуміло.
Але хотілося б, щоб ці випробування пройшли чесно, адже в умовах вкрай обмеженого військового бюджету другого такого шансу повністю оновити зв'язок в армії може і не бути. Та й, зрештою, наша армія потребує якісного зв'язку - від цього залежить насамперед життя солдатів на передовій. І це той єдиний пріоритет, який повинен бути вище будь-яких політичних чвар і спроб наших чиновників зірвати великий куш" на можливих відкатах.
