Війна навколо Ситника і НАЗК. Навіщо Банкова гасить вогонь бензином
Неабияка війна між судовими та антикорупційними структурами — це поки що розминка. А справжня криза може виникнути незабаром
В останні дні розігралася неабияка війна між судовими та антикорупційними структурами. Щоб розібратися в ній, потрібно перш за все розуміти те, що в цій війні немає "хороших" і "поганих", "своїх" і "чужих". Учасники цієї сутички борються насамперед за свої власні інтереси — відомчі та особисті. І саме тому вони не звертають уваги на те, що своїми діями завдають ударів по інтересам України.
НАБУ і справа ОАСК
Початок цієї історії слід віднести до 2014 р., коли було порушено справу про перевищення влади і прийнятті завідомо неправосудних рішень проти учасників "Автомайдану". У рамках цього кримінального провадження виникла справа про суддів Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК). Розслідування спочатку велося Генпрокуратурою, а потім перейшло до НАБУ. В рамках розслідування була встановлена звукозаписна техніка в кабінеті голови суду Павла Вовка та інших суддів ОАСК. У липні 2019 р. НАБУ оприлюднило кілька епізодів записів, які увійшли в новітню історію як "плівки Вовка". Однак потім цілий рік про цю справу нічого не було чутно. І тільки в липні 2020 р. НАБУ оголосило, що воно повідомило про підозру голові ОАСК Павлу Вовку, його заступнику та ще п'ятьом суддям цього суду.
Ця затримка в часі виглядала дуже дивно, особливо для тих, хто був в темі. 16 жовтня в ефірі телеканалу "Еспресо" колишній генпрокурор Юрій Луценко розповів, що НАБУ два роки не давало ходу цій справі. "Коли читаєш ці плівки, волосся ворушиться. Є одна проблема: я їх читав два роки тому. Що вони робили в НАБУ два роки? Два роки! Чому саме зараз вони стали потрібні? І чому власне нічого ж не сталося? Тому, знаєте, зараз немодний бородатий класик — я маю на увазі не Коломойського, а Карла Маркса, — говорив: "Практика — критерій істини". Дивіться на практику. На результати". До речі, про загальні результати НАБУ він теж нагадав: "За п'ять років у НАБУ — нуль вироків. Нуль!"
Можна тільки здогадуватися, чим займався директор НАБУ Артем Ситник, замість того щоб забезпечувати результати. І чому справа ОАСК лежала в НАБУ без руху — за корупційними чи причинами або з якихось інших. Наприклад, використовувалася вона як гачок, щоб ОАСК приймав потрібні рішення, — і якщо так, то кому саме потрібні.
Що ж стосується загадки про те, чому у Ситника раптом концепція змінилася, і він раптово все-таки дав хід справі ОАСК, то розгадку слід шукати в хронології.
Два рішення КСУ по НАБУ
20 травня 2020 р. у Конституційний суд України (КСУ) надійшло подання 51 народного депутата з проханням визнати неконституційним указ президента від 16 квітня 2015 р. про призначення Артема Ситника директором НАБУ. Маючи в своєму розпорядженні різні джерела інформації, Ситник міг розвідати, до якого рішення схиляються судді КСУ.
У такому випадку напрошується версія, що раптовою активністю по справі ОАСК директор НАБУ всього лише намагався створити собі той імідж, який він так і не зумів створити за п'ять років. Імідж непримиренного і ефективного борця з корупцією. А не банального рішали, любителя інтриг і закулісних "договорняков".
28 серпня КСУ прийняв рішення з трьома ключовими позиціями: указ про призначення Ситника неконституційний; цей указ втрачає чинність з дня ухвалення даного рішення КСУ; це рішення не поширюється на правовідносини, що виникли внаслідок виконання Ситником обов'язків директора НАБУ.
16 вересня КСУ ухвалив ще одне рішення, що стосується НАБУ. Розглянувши подання 50 народних депутатів, яке надійшло 21 липня, суд визнав неконституційними положення закону про НАБУ, в яких йдеться про повноваження президента призначати і звільняти директора НАБУ. Ці положення, згідно з рішенням КСУ, втратять чинність через три місяці з дня прийняття даного рішення.
Незважаючи на два рішення КСУ, Ситник відмовився покинути своє крісло. З 28 серпня все, що він підписав, має дуже сумнівну легітимність, оскільки указ про його призначення директором НАБУ втратив чинність. Важко сперечатися з тими, хто стверджує, що зараз в кріслі директора НАБУ сидить самозванець. І що це — захоплення влади.
Фактично останні два місяці ми маємо замість боротьби НАБУ з корупцією боротьбу Ситника за самозбереження. І те, що Ситник обрав собі спаринг-партнером ОАСК, на якому клейма ніде ставити, нітрохи не змінює суті проблеми.
У такій ситуації найважливіше значення має позиція Володимира Зеленського. Ось тільки цієї позиції, по суті, немає.
Передбачити рішення КСУ було нескладно. КСУ не міг не визнати неконституційними повноваження президента призначати і звільняти директора НАБУ, оскільки в Конституції такі президентські повноваження не згадані.
І ніщо не заважало Зеленському домогтися від парламенту якнайшвидшого прийняття змін до закону про НАБУ, які б врегулювали всі виниклі питання. Це можна було зробити ще у вересні, в турборежимі, адже це проблема першорядної важливості — загалом, це проблема легітимності всіх антикорупційних виробництв НАБУ. Вся діяльність НАБУ за п'ять років може піти коту під хвіст.
Зеленський цю проблему проігнорував, незважаючи на всю її серйозність. І наслідки не змусили себе довго чекати.
Рішення ОАСК по Ситнику
26 жовтня ОАСК ухвалив відсторонити Ситника з посади директора НАБУ. У рішенні суду йдеться, що з метою уникнення подальших правопорушень з боку директора НАБУ необхідно виконати рішення КСУ від 28 серпня, яке визнало указ про призначення Ситника неконституційним і таким, що втратив силу.
Суд серед іншого постановив: направити в ДБР вказівку відкрити кримінальну справу за невиконання рішення КСУ Ситником (стаття 382 Кримінального кодексу), за спробу незаконного захоплення влади (стаття 109) і за незаконне привласнення владних повноважень (стаття 353); направити заступникам Ситника вказівку "вжити відповідних заходів реагування" через невиконання рішення КСУ; дати вказівку Мін'юсту викреслити Ситника з Єдиного державного реєстру (ЄДР) як керівника НАБУ.
Можна називати це рішення сумнівним, але це — рішення суду, прийняте ім'ям України. Природно, всіх цікавила реакція команди Зеленського. І тут виступив міністр юстиції Денис Малюська. Він заявив, що Мін'юст не буде виконувати рішення ОАСК і видаляти з ЄДР відомості про Ситника. "Ні правової підстави, ні повноважень виключати інформацію про Ситника як директора НАБУ з ЄДР немає, і він там залишиться", — повідомив міністр юстиції. І далі він всупереч рішенню КСУ від 28 серпня підсумував: "Статус-кво по НАБУ і його керівнику не змінився".
Тобто міністр юстиції публічно заявив про намір ігнорувати рішення КСУ і ОАСК. Така пропаганда правового нігілізму з боку глави Мін'юсту — явище, взагалі-то, безпрецедентне.
Відомо, що Малюська вважався людиною Андрія Богдана. Але після вигнання Богдана з Банкової Малюська зберіг крісло міністра. Кажуть, це було особисте рішення Зеленського. Тому реакцію Малюськи на рішення ОАСК багато хто сприйняв як позицію самого Зеленського. А незабаром ці підозри офіційно підтвердив Офіс Зеленського. Він повідомив: "З огляду на відповідь міністра юстиції України Дениса Малюськи, констатуємо, що НАБУ як було, так і залишається повноцінно функціонуючим правоохоронним органом".
Також Банкова повідомила, що рішення ОАСК не можна вважати остаточним через те, що воно буде оскаржено НАБУ. Але підкреслимо, що про подачу апеляції Мін'юстом не повідомляється. Мін'юст разом з Банковою подають приклад, що рішення судів можна просто не виконувати.
Рішення КСУ по НАЗК
27 жовтня КСУ прийняв нове рішення, яке стосується антикорупційних органів. На цей раз — за поданням, яке подали 5 серпня 47 народних депутатів (із фракції ОПЗЖ і групи "За майбутнє). КСУ визнав неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за декларування недостовірної інформації. Також суд визнав неконституційним ряд положень Закону "Про запобігання корупції". Зокрема, КСУ скасував два повноваження НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції): здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання і врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і прирівняних до них осіб; здійснення контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
НАЗК у відповідь пішло на КСУ відкритою війною. Агентство не знайшло нічого кращого, ніж звинуватити двох суддів КСУ. "НАЗК виявило ознаки декларування недостовірної інформації у двох суддів КСУ — Ірини Завгородній і Сергія Головатого. Це порушення статті 366-1 КК. Сьогодні судді голосували за визнання цієї статті неконституційною. Це свідчить про наявність у Ірини Завгородній і Сергія Головатого конфлікту інтересів під час участі в прийнятті рішення. Закон забороняє суддям брати участь у справі в таких умовах", — заявило НАЗК. Не спромігшись згадати, що саме Головатий проголосував проти і виступив з окремою думкою. Тобто НАЗК вистрілило в спину своєму доброзичливцеві.
Офіс Зеленського, реагуючи на рішення КСУ, повідомив, що "президент обов'язково скористається своїм правом на законодавчу ініціативу, щоб відновити постійну і максимально ефективну роботу системи електронного декларування та невідворотність відповідальності за умисне порушення цих правил". Але це буде колись потім. А зараз спікери влади підливають бензину у вогонь протистояння між судовими та антикорупційними структурами.
Так, представник Верховної Ради в КСУ Ольга Совгиря заявила, що рішення КСУ було прийнято "з кричущими процесуальними порушеннями" і є "сумнівним за змістом". А представник Зеленського в КСУ Федір Веніславський анонсував, що "якщо дії КСУ будуть продовжуватися в тому ж руслі, то не можна виключати негативних наслідків".
Подібні аргументи хороші в ході дебатів сторін на судовому засіданні, але ось коли рішення вже прийнято, краще все-таки не нагнітати обстановку, а шукати вихід з кризової ситуації. Тим більше що все це поки що тільки розминка. А справжня криза може виникнути незабаром, якщо втратить легітимність Вищий антикорупційний суд. Досить імовірно, що відповідне рішення буде прийнято на одному з найближчих засідань КСУ.
У підсумку маємо міжвідомчу війну, що все більше загострюється і втягує все більше число судових і антикорупційних структур. А Банкова демонструє цілковиту нездатність впоратися з цією кризою.