Війна під час чуми. Як карантин впливає на ситуацію на лінії розмежування

На тлі карантинних заходів, викликаних спробами протистояти поширенню коронавіруса Covid-19, ситуація на фронті дещо стабілізувалася

Значно знизилася кількість обстрілу з боку окупаційних корпусів, хоча вони і не припинилися повністю.

Так, наприклад, за офіційними даними прес-центру ООС, за 16 березня противник сім разів порушив режим припинення вогню. Причому окремо наголошується, що використовувалися міномети калібру 82-мм, а також протитанковий ракетний комплекс, гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети і стрілецьку зброю.

З інформаційного поля практично повністю зникла згадка про калібрах більше 100-мм, хоча місцеві жителі продовжують повідомляти про застосування бойовиками мінометів калібру 120-мм і артилерії калібру 122-мм

Що стосується географії обстрілів, то вона залишається практично незмінною - Піски, Красногорівка, Приморське напрямок, Новоташковское, "Золоте-4". Хоча в останні дні додалися і повідомлення про обстріл на Докучаєвському напрямку - тут фігурує і Березове, і Славне.

Варто відзначити і продовження "війни ПТУРов". Після того, як буквально за пару днів ВСУ втратило відразу три вантажівки постачання і загинули наші воїни, варто було чекати відповідних дій, тим більше що на фронті вже достатня кількість вітчизняних ПТРК "Стугна-П", "Корсар" і підготовлених розрахунків.

Тому немає нічого дивного в тому, що 16 березня в районі Саханки (це Новоазовський район, Приморське напрямок) пострілом ПТРК "Стугна" був вражений "Урал", який здійснював доставку води до передових позиціях "9-го окремого полку морської піхоти ДНР". Як результат пуску з відстані приблизно в 3500 м - один бойовик загинув, другий важко поранений (за непідтвердженими даними - згодом помер у лікарні).

Спроби донецьких пропагандистів представити цей випадок як "полювання бійців ЗСУ на автомобіль, який у відповідності з графіком планову допомогу у забезпеченні водою мирних жителів Саханки", виявилися провальними. Правда, спочатку навіть заявили про контуженном місцевого жителя, але згодом цю інформацію, що називається "зім'яли". Як бачиться, якщо б реально в цьому випадку постраждав місцевий житель, інтерв'ю з ним з розповіддю про "підступних украх" ми б побачили по всім телеканалам, які підконтрольні окупаційним властям. А так - повна тиша.

У той же час говорити про те, що карантин зовсім не вплинув на боєздатність армії, я б не став. Наприклад, командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-лейтенант Олександр Сырский прийняв рішення про перенесення у країні старту весняного призову на строкову службу.

Це, в свою чергу, може вкрай негативно позначитися на термінах ротації наших частин на "нуль" - адже не секрет, що укомплектованість наших частин у цілому недостатня і більш або менш прийнятний відсоток підтримується за рахунок прикомандирування військовослужбовців тилових частин, яких, у свою чергу, замінюють "строковики".

Крім того, є і ще як мінімум одна проблема. За заявою заступника міністра оборони Івана Руснака, частина приватних компаній, які надають послуги харчування військовослужбовцям у зв'язку з карантином, відмовляються брати участь у тендерах. У цьому зв'язку дуже скоро можуть виникнути проблеми з безперебійним живленням військовослужбовців ВСУ. Зрозуміло, що питання якимось чином вирішиться, але тут варто задуматися про якомусь гібридному "радянсько-натовський" варіанті - саме в прицілі на ось такі форс-мажорні обставини. Мається на увазі, що в частинах все-таки варто мати "варіант Б" - як-то приготування їжі силами військовослужбовців як це було в радянській армії.

В цілому ж на армії, як і на суспільстві в цілому, карантин відобразитися украй негативно - як у короткостроковій, так і середньостроковій перспективі. Нині вже скасовані всі закордонні поїздки військовослужбовців - а значить, наприклад, про швидкої підготовки екіпажів для американських патрульних "Айлендов", які нібито планують передавати в найближчим часом. А значить, строк їх отримання відсуватиметься - і як би не вилилося в ті ж 2,5 року (як і з першими двома).

Думається, про міжнародних навчаннях на території України в осяжному майбутньому - принаймні до появи ефективної вакцини проти вірусу - варто забути.

Нічого не говориться в офіційних джерелах, але, по всій видимості, вже покинули нашу територію усі закордонні радники. Якщо це відповідає дійсності і поїхали радники рівня Генерального штабу та Міністерства оборони України, то це відчутний удар по обороноздатності.

Адже буквально днями відбудеться, відповідно до стандартів НАТО, поділ функцій Генерального штабу як одна з останніх реформ колишнього начальника Генштабу генерала Муженко і пішов політичного керівництва країни. А на тлі нового-старого міністра оборони і амбіцій нинішнього начальника Генштабу без порад і діяльної участі іноземців це може вилитися якщо не в чергову катастрофу і вже точно вкрай негативно позначиться на всій вертикалі управління військами. Що в умовах триваючої війни як би не дуже добре.

Крім того, хотілося б сподіватися, що епідемія якщо торкнеться армії і частин на фронті, то мінімально, так як достатньої кількості засобів індивідуального захисту у вигляді респіраторів у стройових підрозділах просто немає. Хоча підготовка і оснащення військово-медичних установ і готовність персоналу діяти в умовах цейтноту декілька вище, ніж у їхніх цивільних колег.

Цікаво відзначити, що тему коронавіруса в ЗСУ дуже активно використовують з метою дискредитації як командування ЗСУ, так і країни в цілому, пропагандисти з окупованих територіях. Практично кожен день їх ЗМІ рясніють повідомленнями про нібито виявлені випадки захворювання в армійських лавах. Наприклад, 14 березня вони написали про цілій бригаді, яку нібито відправили на карантин. На наступний день їм цього здалося мало, і вони додали ще трохи вигаданих хворих. І так буквально кожен день.

Цікаво, що таким чином вони намагаються прикрити масові випадки захворювання на вітряну віспу серед "військовослужбовців" окупаційних корпусів. Цілком може виявитися, що і короновируса, який нині на окупованих територіях, як і в Росії, діагностують як пневмонію. А в умовах розвалу медичної інфраструктури складно навіть уявити масштаби проблеми.