Війна, переговори, вибори. Що чекає на Україну у 2025-му

"Ділова столиця" продовжує публікацію матеріалів проєкту "Прогноз-2025. Що чекає на Україну?", підготовленого спільно з аналітичною мережею Research Solutions. Про те, як може розвиватись ситуація у РФ і як це відобразиться на Україні, читайте у матеріалі "Росія -2025. До чого готується Кремль". Про те, як можуть скластись стосунки української влади з адміністрацією Трампа, читайте у матеріалі "США та Україна. Чого чекати Києву від Вашингтона у 2025 році"

Попередній прогноз та реальність

Аналітична група Research Solutions раніше готувала річні прогнози щодо України в рамках діяльності Українського інституту майбутнього. Звернемося до документа річної давнини та оцінимо, наскільки викладені у ньому припущення відповідають реальному стану справ.

Рік тому ми відзначали високу ймовірність входження в переговорний процес щодо припинення вогню, відзначаючи два "вікна можливостей" — літо та період після президентських виборів у США. При цьому три базові сценарії завершення війни — "перемир'я без політичної частини", "новий мінський процес" і "грузинський сценарій" — за нашими оцінками мали приблизно рівні ймовірності до 20%. І з приблизно 40% ймовірністю говорили про сценарій перенесення війни на 2025 рік. Сьогодні ми можемо констатувати активізацію розмов про вихід із війни з явною домінантою на користь заморозки без повернення "кордонів 1991 року" у найближчій перспективі. Але самі домовленості, якщо вони будуть, можливі не раніше весни 2025 року.

Ключовими факторами, що вплинули на "перенесення війни на 2025 рік", стали:

• досить скромні (у річному вимірі) військові успіхи Російської Федерації. І це не дозволяє Кремлю виступати з позиції "переможця", пропонуючи європейським та американським політикам мир на своїх умовах із можливістю "врятувати те, що залишилося від України";
• операція ЗСУ у Курській області. Контроль Україною частини російської території (у межах 1991 року) позбавляв Кремль можливості запропонувати населенню "історію перемоги" на початку осені 2024 року. Отже, відсував можливий початок консультацій про заморожування війни як мінімум на 2-3 місяці. Тобто умовне "осіннє вікно" для укладання миру фактично так і не з'явилося.

Оцінюючи внутрішньополітичну систему України, ми звертали увагу на зменшення економічного та організаційного ресурсу української влади, відсутність прийнятого суспільством ідеологічного концепту "картини перемоги" та зниження показників легітимності. Як варіанти реакції президента Зеленського найімовірнішим сценарієм називали "псевдоелекторальний процес" — часткове перезавантаження уряду. Що, в принципі, і сталося, але в усіченому варіанті, який не дав масштабних позитивних результатів для президента Зеленського та його оточення.

В економічній сфері ми писали про два ключові сценарії покращення ресурсної бази — реформи в економіці або сценарій "обскубування останнього гусака". Ухвалені ВР закони про зміни оподаткування, періодичні скандали, пов'язані з тиском на бізнес, підтвердили наші припущення, що Банкова піде саме за сценарієм "обскубування гусей".

Ключові фактори, що визначають ситуацію в Україні сьогодні

Політичну частину прогнозу доречно розпочати з визначення ключових факторів, що впливають на баланс сил та розвиток ситуації в Україні та світі. Серед ключових, на наш погляд, такими є:

Зовнішні

• Трамп – президент США. Попереднє президентство Трампа демонструвало схильність адміністрації Сполучених Штатів до мінімізації залученості до зовнішніх криз (що в інтересах США в умовах конкуренції з КНР) та пріоритетність "точкових ударів", тактики керованої ескалації перед вибудовуванням інституційних механізмів взаємодії. Це проявлялося в "ультиматумах" партнерам та опонентам, а також активних спробах американського президента вирішувати проблеми через "двосторонні контакти". У 2025 році, зважаючи на все, такий підхід знову стане ключовим в американській зовнішній політиці. У тому числі й у питаннях війни в Україні, де Трамп спробує вивести сторони на заморожування конфлікту, але за невдачі може піти шляхом "підвищення ставок";
• Конкуренція США з КНР та необхідність вироблення нової системи співіснування цих держав. Тобто закладення фундаменту двополярного світу, що автоматично посилює вплив "китайського фактора" (позиція КНР, контакти Сі та Трампа) на розвиток війни в Україні;
• Активізація ЄС, принаймні ключових держав, у напрямі "автономізації" зовнішньої політики — збільшення її незалежності від позиції (і бачення) США. При цьому варто згадати і зростання протиріч усередині Європейського Союзу, пов'язане з посиленням позицій "євроскептиків" в урядах низки держав;
• Політика РФ у низці країн (Африка, Молдова, Грузія) створила передумови виникнення активних політичних конфліктів Кремля з низкою європейських країн і Китаєм;
• Утвердження Туреччини як регіональної супердержави та подальший процес формування зони "турецького впливу", яка поширюватиметься як на країни Близького Сходу, так і на Центральну Азію та Чорноморський регіон;
• Негативні процеси у російській економіці, пов'язані з деградацією промисловості (крім сфери ВПК), помножені на демографічну кризу всередині РФ. При цьому посилення китайського впливу на РФ частиною оточення Путіна вже сприймається як загроза (хоча альтернативи КНР у галузі технологічного розвитку Росія сьогодні не має);
• Спроби Росії "масштабувати" конфлікт, залучаючи до протистояння з Україною треті країни. І, відповідно, декларуючи трансформацію російсько-української війни у регіональний конфлікт;

Фактори, пов'язані насамперед з Україною — ходом війни та політичними процесами всередині країни.

• Залежність України від зовнішньої економічної та військової допомоги. За 2024 рік вона лише посилилася – деградація української економіки (за винятком частини підприємств ВПК) продовжилась. Несприятливий податковий режим помножений на дефіцит кадрів та активізацію (часто необґрунтовану) різного роду контролюючих органів. Відповідно, якщо рік тому ми стверджували, що "запас міцності" країни (з погляду роботи економіки та ведення війни) становив не менше 3 місяців, сьогодні можна констатувати, що різке зменшення зовнішньої допомоги викличе суттєві проблеми на фронті та в тилу вже через 2-3 місяці. "Запас міцності" є, але він зменшується;
• Посилення запиту формування раціональних тез з адекватною оцінкою термінів війни, алгоритмів виходу з неї, обсягів коштів, необхідне фінансування затяжного протистояння з боку наших партнерів. Продовження політики комунікації української сторони з пріоритезацією "ціннісних" та "емоційних" (замість раціональних) посилів до наших партнерів призводить до посилення думок (у ЄС та США) щодо необхідності пошуку компромісу з РФ якнайшвидше;
• Питання війни в Україні у світовому інформаційному порядку відходять на периферію, поступаючись місцем "фактору Трампа", операціям Ізраїлю, новому етапу політичної кризи в Сирії, подіям в Африці тощо;
• Зростання ефекту "втоми від війни" в українському суспільстві. Якщо рік тому цей фактор не впливав на сприйняття війни та усвідомлення необхідності її продовження, то сьогодні соціологія фіксує зростання кількості прихильників "заморозки" в найближчому майбутньому;
• Складна ситуація на фронті, пов'язана з постійним тиском РФ та вимушеними відступами Сил оборони України. Росія не здатна досягти прориву фронту, проте поступово продавлює українську оборону. Теза про колосальні втрати російської армії, враховуючи згаданий вище фактор "втоми від війни", не дає потрібного ефекту. Населенню вкрай необхідні "історії перемоги", що продемонструвала Курська операція, яка дала короткостроковий (до моменту стабілізації там фронту та початку контрнаступу РФ) позитивний ефект;
• Позначені рік тому як загроза порушення комунікації та взаємодії по лініях "влада-бізнес" та "влада-регіони" стали реальністю. Проблеми у відносинах з регіонами поки не такі публічні, а ось невдоволення бізнесу виходить на рівень публічних проявів, у тому числі на міжнародних форумах, що організуються в країні;
• Провал влади країни в інформаційному полі. Слабка комунікація та відсутність послідовності у рішеннях призвела до виникнення "проблеми ТЦК" — недовіри до мобілізаційної системи. Крім того, спостерігається падіння рівня довіри населення до всіх державних інституцій, окрім армії;
• Зміцнився умовний поділ суспільства. Значна частина громадян намагається жити "мирним життям" — не в умовах тилу, а саме "миру". Процес розпочався 2023 року, а за 2024 рік став звичайним явищем. Подальший розвиток: війна може перестати бути негативним, але все ж таки чинником, що об'єднує суспільство;
• Із позитивного варто відзначити стабілізацію експорту через порти "Великої Одеси". Незважаючи на регулярні обстріли, зростає як кількість вантажів, так і типи суден, що прямують до України. Російський флот змушений був остаточно передислокуватися із Криму;
• Перші відрахування щодо системи фінансування України за рахунок заморожених російських активів впливають на стабільність економічної (але не військової) ситуації, даючи передбачуване джерело доходу на 2025 рік.

Зважаючи на "мирне життя" частини громадян, падіння довіри до інституцій, посилилися очікування "електорального процесу". Країна продовжує жити в режимі "передвиборних перегонів", коли ключовим чинником публічної політики стають показники рейтингу популярності. Це, на жаль, справедливо для більшості політичних груп.

Ресурсна база: чи є передумови кризи

Для наочності ситуації пропоную скористатися інструментом, який застосовують у більшості наших прогнозів — таблицею оцінки стабільності політичних систем, де описано ситуацію на кінець 2023 року (з минулого прогнозу) та показано її динаміку через опис сьогоднішнього стану справ.

Коротко про методологією. Аналізуються показники легітимності (у нашому випадку як влади, так і легітимності продовження війни), набору доступних ресурсів та наявності зовнішньої підтримки.

У такій схемі:

• Наявність достатнього запасу легітимності, ресурсів та підтримки дозволяє планувати розвиток та реалізовувати плани
• Нестача за більш ніж трьома напрямками (при провалі — червоному полі не більше ніж по одному-двох) означає стан керованої кризи. Коли неможлива (без покращення ситуації) гарантована реалізація довгострокових планів, але система (держава) ще здатна боротися за своє існування та стабілізацію.
• Провал за двома і більш напрямками (червоне поле) означає перехід у стан некерованої кризи. За такого розвитку подій існування системи (держави) вже не залежить повною мірою від ухвалених рішень — за несприятливого збігу зовнішніх обставин настає колапс.

Як бачимо, сьогодні Україна все ще перебуває в умовах керованої кризи. Тобто грамотна політика, помножена на зовнішню допомогу, може вивести країну у відносно стабільне становище. З іншого боку, загальні умови, порівняно з 2023 роком, погіршилися. І помилки правлячої групи досить легко можуть перекинути державу (або політичну систему) у стан некерованої кризи, за якої подальше існування держави меншою мірою залежить від рішень її керівництва та більшою мірою від зовнішніх факторів, до яких можна віднести допомогу партнерів, помилки опонентів та просто випадкові події у світовій економіці чи політиці.

У прогнозі на 2024 рік ми окреслювали завдання для правлячої групи у вигляді послідовності "збереження легітимності-отримання економічного ресурсу-недопущення ідеологічної кризи". При цьому визначали вилку можливих дій правлячої групи у політиці у вигляді опції із трьох варіантів:

1. Організацію електорального процесу для оновлення, наприклад, парламенту та формування широкої коаліції з представників різних політичних груп для вирішення проблеми дефіциту організаційного ресурсу та підтримки рівня легітимності, а також (можливо) збільшення зовнішньої підтримки.
2. Жорсткі заходи щодо обмеження політичних процесів аж до використання репресивних механізмів
3. Псевдоелекторальний процес у вигляді кардинального оновлення персоналій у структурах влади.

В економічному розрізі йшлося про вибір між ліберальними економічними реформами (зростання свободи в економіці) та тактикою "обскубування останнього гусака" (збільшення податків, зменшення свободи в економіці).

У політиці оточення Зеленського обрало третій варіант, але обмежилося лише "косметичними перестановками". Замість масштабного і кардинального оновлення персоналій йде поступова заміна неугодних виконавців, або таких, що стали токсичними. Заміна не завжди проходить у потрібний момент, а нові призначення часто не демонструють кращої ефективності. Все це у сумі нівелює можливий ефект — населення не бачить бажання виправити ситуацію (зокрема, щодо покарання винних, на їхню думку), а еліти не бачать результативність.

В економіці однозначно обрано тактику "обскубування останнього гусака". При цьому на профільних форумах та дискусійних майданчиках представники правлячої групи продовжують говорити про прагнення лібералізації економіки та зменшення тиску на бізнес. Така явна різниця між словами та управлінськими рішеннями руйнує залишки легітимності влади серед власників бізнесу.

Враховуючи сказане вище та продовження існування країни в режимі "підготовки до виборів", питання посилення в частині ідеологічного ресурсу не було вирішено. Більше того, ситуація погіршала. В економіці вжиті заходи дадуть короткостроковий ефект, але у 2025 році наповнюваність бюджету справді зросте (із загрозою обвалу до кінця 2026 року).

І, нарешті, непослідовні та поверхові рішення щодо нівелювання запиту на оновлення влади призвели до загального падіння легітимності. Тобто з трьох критичних пунктів посилення позицій (станом на кінець 2023 р.) правляча група змогла забезпечити позитивну динаміку (але короткочасну) лише за одним.

Виходячи із сказаного вище у правлячої групи практично не залишилося варіантів вибору сценаріїв дій на 2025 рік. Більше того, політичний процес, зокрема, з боку влади, остаточно увійде в логіку "електоральної компанії".

В умовах війни, що триває, ключові зусилля докладатимуться до:

• збереження легітимності президента Зеленського особисто (зокрема, збільшення рівня його електоральної підтримки).
• стимулювання створення "союзницьких груп", формально не пов'язаних із партією "Слуга народу", які в умовах проведення парламентських виборів зможуть швидко трансформуватися у партійні проекти;
• збереження або збільшення обсягів зовнішньої підтримки з боку держав-партнерів та демонстрації політичної підтримки з боку якомога більшої кількості держав (що не обов'язково має відповідати істині);
• спробам домогтися збільшення ефективності дій ЗСУ, зокрема, за рахунок часткової зміни командування (з відтягуванням моменту заміни головкома);
• створення в населення "картини перемоги" вже сьогодні (чи у найближчій перспективі) з відривом від тези "кордони 1991 року".

У разі заморозки війни або укладання мирних угод (будь-який із можливих сценаріїв) ставка буде зроблена на переобрання на другий термін Зеленського. При цьому, на тлі сумнівних перспектив партії "Слуга народу", на парламентських виборах ставку буде зроблено на "клаптиковий" парламент з багатьох фракцій, половина з яких може бути згаданими вище "союзницькими групами", трансформованими у партійні проекти.

Базові сценарії війни та миру

Можливість продовження війни залежить від стану і ресурсної бази противників, і навіть позиції зовнішніх гравців. Російська Федерація знаходиться також не в "кращій формі". Крім внутрішніх проблем йде деконструція російської зони впливу у світі. Африканська політика не дала очікуваних Кремлем результатів, спроба вивести БРІКС у формат політичного протистояння із країнами Заходу провалилася.

Але РФ поки що володіє ресурсною базою для продовження бойових дій у 2025 році. Так, із можливістю різкого погіршення ситуації на рубежі 2026-27 років, але прогноз ми робимо саме на 2025 рік.

Детально ситуація в РФ розглянута в окремому тексті нашого прогнозу. Тут же наведу вилку вибору для Путіна:

• посилення тиску найближчими місяцями, розраховуючи на ініціативи Трампа щодо заморожування конфлікту, що може призвести до політичних поступок для Росії;
• у разі недосягнення цього результату — проведення мобілізації та спроба вести війну тієї ж інтенсивності протягом усього 2025 року. А також погрожувати варіантом масштабування конфлікту, намагаючись залучити до нього (на своєму боці) треті держави;
• у разі провалу Сил оборони України (обвал фронту) або внутрішньої політичної кризи у Києві активізувати розмови про мир, але базуючись на своїх максимальних вимогах як щодо територій, так і щодо майбутнього статусу України;
• у разі спільної (або близької) позиції США та КНР з питань заморозки війни в Україні вести політичні торги, намагаючись закріпити за собою, принаймні, статус регіональної політичної домінанти.

Таким чином, ініціативи Трампа щодо мирного врегулювання "за 24 години" не гарантують моментального заморожування конфлікту. Принаймні, є кілька додаткових факторів:

• позиція Путіна. Його вимоги щодо політичних та економічних поступок можуть бути неприйнятними для США;
• позиція України та держав Європейського Союзу. Відмова Зеленського (у разі згоди по лінії Трамп-Путін) може призвести до різкого зменшення американської допомоги. Але тут важливим є чинник позиції європейських держав. За (нехай навіть тимчасового) збільшення допомоги з боку ЄС (а це можливо при реалізації підходу автономізації європейської дипломатії), "швидка угода" стає неможливою;
• Позиції КНР. Китай може стати силою, здатною різко послабити ресурсну основу РФ. І якщо Пекін вирішить спочатку підтримати ініціативи Вашингтона, швидке укладання угоди щодо України практично неминуче.

Але Пекін, швидше за все, вичікуватиме, розраховуючи не невдачу самостійної політики Вашингтона. І, як наслідок, початку діалогу КНР-США з питань співіснування, одним з яких, безперечно, буде питання завершення війни в Україні.

У вигляді блок-схеми сценарії завершення війни або її продовження до осені 2025-зими 2026 виглядають так:

Перший цикл — описані вище спроби Дональда Трампа досягти швидкої угоди про заморожування війни в Україні. Простіше кажучи, запропонувати свій план і нав'язати його як Путіну, так і Зеленському.

У випадку, якщо країни ЄС компенсують обсяги допомоги, якщо вона зменшиться з боку США через незгоду Зеленського з "планом Трампа", процес переходить на етап консультацій між США та КНР, де війна в Україні сприйматиметься та оцінюватиметься виключно як похідна (або складова) конкуренції двох країн.

Загальна ймовірність варіантів, зображених на схемі, оцінюється нами приблизно у 90%. Інші 10% відводимо на один із трьох малоймовірних сценаріїв:

1. Успіх РФ у залученні третіх держав та перетворення війни з російсько-української на регіональну чи світову.
2. Обвал політичної ситуації в Росії (що супроводжується обвалом економіки) та несподівані для Кремля успіхи України на фронті. Тобто сценарій "тактичної поразки РФ".
3. Внутрішньополітична криза в Україні та обвал лінії фронту. А також параліч управлінських та політичних структур. Тобто сценарій "поразки України".

В інших випадках маємо опції, які безпосередньо залежать від рівня відносин США та КНР:

У разі спільної роботи двох держав щодо формування біполярного світу можлива поява американо-китайського плану врегулювання в Україні. Що означатиме, з одного боку, позбавлення Російської Федерації можливості претендувати на геополітичне лідерство (зі збереженням статусу регіональної держави), а з іншого – часткове збереження статусу України як "міжблокової зони". Тобто із можливістю вступу до ЄС, але закритою перспективою членства в НАТО. При цьому найбільш можливим сценарієм завершення війни буде грузинський (деталі за кожним сценарієм нижче). З доступних – "заморожування" як проміжний варіант та "новий мінський процес". Тактична поразка РФ можлива лише за умов активної протидії РФ спільному плану США та КНР.

У разі відсутності згоди між США та КНР щодо реформування світової системи та переходу відносин у категорію "економічна війна" з обмеженою військовою конфронтацією (але без початку світової війни) США будуть зацікавлені у швидкому виведенні РФ із зони впливу Китаю та грі на російсько-китайських протиріччях. Зробити це можливо лише ціною масштабних поступок щодо українського питання. У такому разі допустимий сценарій завершення війни — найгірший варіант грузинського. Звичайно, без перспектив вступу до НАТО та ЄС, з обмеженнями у самостійній зовнішній політиці. Можливо, навіть із визнанням частини захоплених територій російськими (наприклад, Криму). Альтернатива – завищені вимоги Путіна. У такому разі США посилять тиск на РФ і країни, які співпрацюють з РФ (у тому числі, представників "глобального Півдня"), але на досить короткостроковий період, щоб не відштовхувати їх у позицію "союзника Китаю". І тут багато залежатиме від стійкості російської економіки. Вдалий (для України) варіант — вихід на грузинський сценарій без обмежень щодо ЄС та НАТО (у разі конфронтації США-КНР таке можливе) та зі збільшеними обсягами військової допомоги.

У разі "економічної війни" між США та КНР (але без військової конфронтації) найімовірнішим сценарієм є пропозиція Трампа про заморожування війни без швидкого формування остаточної договірної бази. В такому разі найбільш ймовірною є реалізація ідеї створення "демілітаризованої зони". Причому до країн, що забезпечують її функціонування, поряд з партнерами України, увійдуть і КНР, і частина країн "глобального Півдня".

Цей сценарій заморозки можливий у разі збереження американо-китайських відносин на сьогоднішньому рівні і в сьогоднішніх рамках, але за умов різкого погіршення (не обвалу) ситуації на фронті. Тоді заради "порятунку частини України" у форматі швидких рішень Трамп також задіює сценарій заморозки без формування договірної бази, яка завершує конфлікт.

І, нарешті, здатність України продемонструвати успіхи на фронті та перехоплення ініціативи може призвести до збільшення як американської, так і європейської допомоги та продовження війни як мінімум до осені 2025 року. Що логічно з огляду на неготовність Путіна (це небезпечно для його системи та його особисто) йти на поступки в українському питанні.

Характеристика сценаріїв виходу з війни та перспективи на 2025 – початок 2026 року

Сценарій "Заморожування"

Суть сценарію — заморозка конфлікту на лінії зіткнення, що склалася на момент переговорів. Перемир'я без будь-яких політичних документів між Україною та Росією, але обмежене за часом із зобов'язанням розпочати мирні переговори в найближчому (1-2 роки) майбутньому. Формування групи посередників, які займатимуться підготовкою цього процесу. А також, можливо, формування демілітаризованої зони вздовж лінії зіткнення із залученням зовнішніх сил щодо підтримки миру.

У цьому сценарії Україна гарантовано не набуває членства в НАТО. Щодо ЄС, то алгоритм вступу реалізовуватиметься на основі "боснійського кейсу".

За такого сценарію правляча група України стикається з відсутністю "картини перемоги" та необхідністю на цьому фоні проводити швидку електоральну кампанію.

За першою складовою, найімовірніше, рішення оформлятимуться через черговий "Саміт світу", де кількість учасників (як і участь РФ) подаватиметься як успіх української дипломатії. У разі створення буферної зони із миротворчим контингентом участь країн "незахідного табору" інтерпретуватиметься як розширення підтримки України.

Щодо електорального процесу можливі дві опції:

1. Враховуючи, що йдеться про "заморожування" — тобто формально, перемир'я, а не мир — воєнний стан затягується на кілька місяців після закінчення бойових дій. Виправданням, наприклад, може бути очікування розведення сторін та створення буферної зони. Протягом цього часу вільні економічні ресурси спрямовуються на соціальні питання, виплати громадянам. Мобілізація зупиняється, а демобілізація затримується на деякий час. Далі (через 3-4 місяці, коли населення відчує ефект від виплат та зростання соціальної підтримки), електоральний процес, де основна ставка – другий термін президента Зеленського. Додаткова ставка – успішний старт партнерських політичних проектів.
2. Швидке проведення виборів у розрахунку на успіх на президентських та падіння довіри до всіх (у тому числі опозиційних) політичних сил.

В обох випадках країна опиняється у "підвішеному стані" з погляду перспектив відновлення війни та зовнішньополітичних орієнтирів — євроатлантична інтеграція у розумінні ЄС+НАТО неможлива, а вступ до ЄС затягується.

Стабілізація ситуації залежатиме від працездатності парламенту: з одного боку – оновлення депутатського корпусу, з іншого – роботи з мінімумом скандалів та достатньою ефективністю.

У разі провалу за рік можливі дострокові парламентські вибори. Або (якщо Верховна Рада фактично буде недієздатною) є ризик приходу військової хунти, якою керуватимуть офіцери середньої ланки (умовно, полковники). Але це вже перспектива 2026 року.

Імовірність (суб'єктивна оцінка авторів) – 15%

Сценарій "Новий Мінськ"

Цей сценарій настає за умов:

• домовленостей (або взаємопорозуміння) між США та КНР;
• провалу російських спроб наступати, але при цьому нездатності України перехопити ініціативу;
• вичерпання ресурсної бази РФ (з ризиком дестабілізації) та критичного стану ресурсної бази України;
• контролю Україною певної частини російських територій у межах 1991 року.

За такого сценарію можливе розведення сторін, формування якоїсь демілітаризованої зони. Але складнішим виглядає процес залучення сил, які забезпечують її функціонування — у разі "заморозки" учасники лише гарантують невідновлення війни. У разі "мінського процесу" де факто стають його учасниками.

"Новий Мінськ" містить пункти, які можуть (теоретично) призвести до деокупації територій, але виконання кожного наступного вимагає чергового раунду переговорів (консультацій) із РФ. Тобто аналог відомого нам Мінського процесу.

У такому разі Україна має шанси на відносно швидкий вступ до ЄС (тобто за 3-5 років) і зберігає можливість політичного запрошення до НАТО. Але сам процес прийому до альянсу відкладається на невизначений час.

З огляду на паралелі з Мінськом-2 факт укладання подібних угод є дестабілізуючим фактором для внутрішньої політики. При цьому правляча група змушена піти на досить швидку організацію виборів президента і Верховної Ради. Внаслідок електоральної кампанії Зеленський має всі шанси втратити владу. За винятком ситуації, коли вибори президента оголошуються за 1-2 тижні після укладання угод, що не дає потенційним опонентам часу на підготовку власної кампанії.

Партія "Слуга народу" на парламентських виборах може не подолати прохідний бар'єр і, як наслідок, зникнути. Верховна Рада здебільшого складатиметься з нових політичних сил. За їх успіху можлива трансформація політичної системи та проведення реформ, що прискорить вступ до ЄС, а також може уможливити (за 5-7 років) вступ до НАТО.

У разі провалу країни ЄС та США будуть зацікавлені у підтримці "мирного процесу". Це призведе до "боснієзації" української політики: жорсткої прив'язки до позиції Європейського союзу та недієздатних внутрішньополітичних механізмів. Простіше кажучи, як мінімум два електоральні цикли держава буде існувати тільки завдяки зовнішній політичній та економічній підтримці.

Імовірність (суб'єктивна оцінка авторів) – 10%

Грузинський сценарій

У назві сценарію можна використовувати слова "фінський" чи "корейський". Його суть — фактична відмова від спроб повернути території, але невизнання їх частиною РФ. При цьому сама Росія може (за негативного збігу обставин) погодитися з політичним визначенням долі територій (наприклад, шляхом референдуму) через досить великий проміжок часу. Або (за прийнятного чи вдалого збігу обставин) наполягати на тому, що окуповані території є частиною Росії.

Жорсткіший для України варіант — фінський — із визнанням нових кордонів малоймовірний, оскільки викличе глибоку внутрішньополітичну кризу.

За всіх трьох варіантів даного сценарію його суть однакова: концентрація зусиль на трансформації держави без урахування фактора окупованих територій. При успішній роботі у цьому напрямі розвиток країни відбувається завдяки значним розмірам зовнішньої військової та економічної допомоги.

"На землі" цей сценарій так само може бути реалізований зі створенням (на корейський зразок) демілітаризованої зони.

Сценарій настає при одному з двох варіантів:

1. реалізація "мирного плану Трампа" взимку-навесні 2025 року;
2. відсутність масштабних успіхів РФ на фронті та консолідована (або близька) позиція США та КНР.

За такого сценарію Україна може досить швидко стати членом НАТО за умови військової конфронтації (але не війни!) між США та КНР. Тоді обидві держави намагатимуться зменшити ймовірність непередбачених криз і виступатимуть за припинення війни. Але США, прагнучи посилити свої позиції, просуватиме ідею швидкого вступу України до НАТО. Китай, у свою чергу, розвиватиме відносини з РФ.

За всіх інших варіантів Україна може отримати запрошення вступити до альянсу, але реалізація таких політичних заяв буде сильно розтягнута в часі — не менш, ніж на два електоральні цикли.

Політичні процеси в Україні визначатимуться результатами виборів президента та Верховної Ради. При цьому умов "затягування процесу" не буде — західні партнери активно тиснуть на правлячу групу у питаннях якнайшвидшої організації електоральної кампанії.

В результаті вибори президента, найімовірніше, оголошуються через лічені дні після укладання угоди та скасування воєнного стану. Президент Зеленський має всі шанси зберегти свою посаду. Особливо, якщо укладання угоди відбуватиметься на тлі конфронтації ЄС та США.

Верховна Рада оновлюється, при цьому партія "Слуга народу" ризикує не подолати прохідний бар'єр. Інше можливе лише за одночасних виборів ВР та президента, коли Зеленський своїм рейтингом "витягує" партію. Але більшість СН не отримає за будь-яких варіантів. При цьому існуючі політичні партії не зможуть набрати суттєвого відсотка голосів. Коаліція формується із 3-4 складових, половина з яких — нові партійні проекти. Офіс президента зберігає вплив у ВР лише за умови успішного старту нових "союзницьких партій".

У разі успіху та формування стійкої коаліції у ВР можливе збільшення допомоги на "відновлення країни", що дозволить усунути більшість соціальних проблем. Але, на жаль, шляхом використання популістських механізмів — виплати громадянам, субсидії, підтримка місцевої влади через нові "проекти відродження" (умовна назва "Велике будівництво 2").

У разі недієздатної Ради та відсутності реформ зростання соціальної напруженості призводить до обнулення довіри до більшості державних інституцій (крім армії). Що, у свою чергу, може призвести до обвалу влади за одним із трьох варіантів:

• відставка президента та перезавантаження ВР;
• новий Майдан;
• хунта (за аналогією зі сценарієм "Заморозки" очолювана офіцерами середньої ланки).

Але це вже перспективи 2026 року (за умови укладання мирних угод у 2025-му).

Імовірність – близько 30%

Сценарій "Війна на 2026 рік"

Загальна ймовірність — 40%

Варіантів настання цього сценарію досить багато. Але їх можна об'єднати у три групи. Причому завжди важлива позиція держав ЄС:

1. Неприйняття Україною запропонованого Сполученими Штатами плану врегулювання. Подальше зменшення допомоги з боку США як механізм тиску, але при цьому компенсація з боку європейських держав "обсягів, що випадають". Таке можливе за умов, коли запропонований Вашингтоном (або Вашингтоном і Пекіном) план врегулювання суперечить європейським інтересам у сфері безпеки.
2. Збереження поточного рівня відносин між ЄС та США та демонстрація Україною спроможності перехопити ініціативу на фронті. У такому разі і Вашингтон, і Лондон, і Брюссель можуть ухвалити рішення про збільшення військової допомоги для зміни балансу сил у російсько-українській війні.
3. Реальна загроза масштабування конфлікту із залученням у війну держав, що перебувають у сфері інтересів (як економічних, так і з погляду безпеки) країн НАТО та їхніх партнерів. Необов'язково, щоб це була безпосередня загроза країнам альянсу. Як приклад можна навести зміну позиції Франції після російської "атаки" на французькі інтереси у Субсахарській Африці. При такому варіанті також очікується збільшення обсягів допомоги як з боку ЄС, так і з боку США.

За такого варіанту за рахунок збільшення допомоги чи успіхів ЗСУ зменшується негативний ефект втоми від війни. За умови успіхів на фронті можлива нова (але короткострокова) емоційна мобілізація суспільства.

У політичних процесах це дає правлячій групі вибір із двох варіантів посилення стійкості системи:

1. Використовуючи ефект консолідації суспільства повернутися до ідеї оновлення влади та створення майданчиків для політичного діалогу із залученням до "політичної гри" нових лідерів. Наприклад, керівників великих благодійних фондів, ветеранів. За успішного перебігу процесу (для президента) можлива зміна законодавства та організація електорального процесу. Як мінімум, виборів місцевої влади (що легко зробити) як максимум — перевиборів ВР. Результатом стане оновлення параметрів внутрішньої та зовнішньої легітимності, можливе вирішення проблеми дефіциту організаційного ресурсу, що призводить до короткострокового зростання зовнішньої підтримки.
2. Авторитаризм як основа існування. У даному варіанті правляча група фактично використовує кремлівський алгоритм контролю політичних еліт, посилюється контроль за медіа не лише шляхом репресій, а й створенням пулу "підконтрольних воєнкорів" та лідерів громадської думки. Можливе накладення обмежень на поширення інформації в Інтернеті (наприклад, заборона окремих майданчиків). З іншого боку, використовуючи тезу "боротьби з корупцією", зачищається поле спонсорів опозиційних політичних сил. Якщо ці заходи призводять до покращення керованості країною, можливе їх прийняття зовнішніми партнерами. І збільшення обсягів допомоги. У разі неефективності такого підходу (це вже перспективи 2026 року) збільшується ризик зміни позиції США та ЄС із підтримки військових дій на "примус до миру". У внутрішній політиці різко посилюється можливість політичних змін через прихід до влади військових.

Існує третій варіант — збереження поточного характеру внутрішньої політики. Але тут знову раджу подивитися таблицю ресурсної бази. Стабільність системи погіршилася порівняно з кінцем 2023 року. Відсутність нових підходів призведе лише до посилення негативних процесів і на рубежі 2026 року країна може скотитися у стан некерованої кризи.