Куди поверне війна. Чи чекати на F-16 від Байдена і що Путін пообіцяв Сі Цзіньпіну
Попереду нас чекають ще більш інтенсивні бойові дії, ніж досі, а не переговори. І ворог готується саме до цього
Вирішальний аргумент — зброя
Газета The Washington Post розповіла, про що сперечався Джо Байден з Володимиром Зеленським, приймаючи його у Білому домі. Існують три різні моделі того, як могло б виглядати припинення війни шляхом переговорів, кожна з яких має прихильників в адміністрації Байдена. Одна з них — частина мирного плану, запропонованого Зеленським минулого місяця, — передбачає відхід Росії з усієї території України, яку вона окупувала, включаючи Крим та райони Донбасу, захоплені нею в 2014 р. Інша модель — відхід до ліній на кінець 2014 р. Третя — відхід Росії з Донбасу, але не з Криму.
Зеленський дав зрозуміти, що не підтримає два останні варіанти, зазначивши, що мир може настати лише тоді, коли російські окупанти відступлять з усієї окупованої території. На їхній особистій зустрічі 21 грудня Байден запитав "думку Зеленського про те, як це має виглядати", сказав високопосадовець адміністрації Байдена, визнавши при цьому, що "на даний момент це свого роду академічна дискусія", оскільки немає жодних ознак того, що Росія зацікавлена у розмові.
Песиміст побачить тут ще один доказ того, що Захід підштовхує нас до компромісу з Путіним. І це враження посилиться, якщо послухати президента Франції Еммануеля Макрона. Коментуючи журналістам візит Зеленського до Вашингтона, він заявив, що вступ України до НАТО — це "не найімовірніший сценарій", оскільки Росія сприйме це як конфронтацію. Свою позицію він пояснив бажанням бути посередником у майбутніх переговорах між Україною та Росією. "Зрештою, нам доведеться зібрати всіх за столом… Я не хочу, щоб переговори вели лише китайці та турки ", — сказав він, маючи на увазі, зокрема, посередницькі зусилля турецької дипломатії. Думаючи про майбутні мирні переговори, Макрон ще раз дає обіцянки Кремлю, підсумувало Agence France-Presse.
Втім, для Макрона, як і для Байдена, питання про переговори між Києвом та Москвою наразі є суто теоретичним. А на практиці, як пише Le Monde, Макрон визнає, що час дипломатії ще не настав. "Якщо хтось думав, що росіяни були готові до припинення вогню, то світ міг бачити, що це не так. Росіяни від початку домагалися [від України] капітуляції, а не миру", — констатує він. І уточнює, що переговори зараз не є пріоритетом: "Ми дотримуємося стратегії абсолютного захисту України, перемоги України… Пріоритетом сьогодні є захист України, що ми робимо з першого дня".
То все ж таки підштовхує нас Захід до компромісу? Тут вирішальний аргумент — зброя. Якби США та Євросоюз домагалися від нас якнайшвидшого завершення війни, хай навіть ціною територіальних втрат, то нас би шантажували скороченням військової підтримки. Але саме цього не спостерігається. Навпаки, саме перед візитом Зеленського до Вашингтона нам пообіцяли нову допомогу.
Той самий Макрон у телеінтерв'ю, яке транслювалося 20 грудня, заявив, що останніми днями Франція відправила Україні більше зброї, ракетних установок, батарей ППО Crotale, обладнання. "Ми також працюємо з міністром збройних сил [Себастьяном Лекорне], щоб у першому кварталі [2023 року] знову поставити корисну зброю та боєприпаси, щоб українці могли захистити себе від бомбардувань", — додав він. За його словами, заплановані постачання включають нові мобільні артилерійські установки Caesar.
А Вашингтон, як відомо, оголосив, що США нададуть Україні найближчим часом військову допомогу на суму $1,85 млрд, включаючи системи протиракетної оборони Patriot. "Це далекобійна зброя, яка може вражати аеробалістичні цілі на відстані до 150 кілометрів. Ці комплекси на певних напрямках могли б допомогти відігнати російську авіацію подалі від наших кордонів", — пояснив прес-секретар командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат в інтерв'ю "Радіо Свобода". .
Обізнані люди відзначають ще один момент. Зенітний ракетний комплекс Patriot — це не просто парасолька, скажімо, над Києвом (хоча такий захист столиці, безумовно, вкрай важливий). Це ще й парасолька над військовими авіабазами, здатними розмістити американські літаки, наприклад винищувачі General Dynamics F-16 Fighting Falcon. За неофіційною інформацією, наші льотчики у США вже освоюють цю техніку. Терміни постачання зараз, звичайно, ніхто не назве. Про те, що ми вже маємо і Patriot, і F-16, ми дізнаємося, мабуть, з повідомлень про перші результати їхньої роботи по ворожих ракетах, безпілотниках і літаках.
Три надії Путіна
Все це говорить про те, що попереду на нас чекають, можливо, ще більш інтенсивні бойові дії, ніж досі, а не переговори. І ворог зі свого боку теж готується саме до цього. Словоблуддя Путіна про бажання переговорів нікого вже не здатне обдурити.
У зв'язку з цим примітним є візит до Пекіна 21 грудня екс-президента РФ Дмитра Медведєва. Зараз він лише заступник голови ради безпеки РФ, проте його прийняв голова КНР, генсек КПК Сі Цзіньпін. На офіційних китайських фото з цієї зустрічі прапор КНР і прапор КПК були присутні, але російської символіки не було жодної — ані триколору, ані синього прапора "Єдиної Росії". Тим самим хазяїн демонстрував гостю зневагу. А прийняв він його тільки тому, що Медведєв привіз листа від Путіна.
Російський "Коммерсант" повідомив, з посиланням на секретаріат Медведєва, що в листі Путіна зазначено "безпрецедентний рівень російсько-китайського політичного діалогу та практичної кооперації", а в ході розмови Медведєв і Сі Цзіньпін обговорили "ситуацію на пострадянському просторі, в тому числі українську кризу".
Інші джерела стверджують, що лист Путіна став відповіддю на вимогу Пекіна роз'яснити, як Кремль має намір закінчувати війну проти України. Занепокоєння Сі Цзіньпіна цілком зрозуміле: у нього вистачає внутрішніх негараздів, і він не хоче обтяжувати їх російськими проблемами. Що конкретно відповів Путін, є багато різних версій. І серед них можна виділити загальну компоненту: Путін аж ніяк не обіцяє Пекіну спокусити Захід та Україну якимись поступками та компромісами. Обіцяє він, мабуть, швидку перемогу протягом кількох місяців — і, скоріше за все, навіть малює якісь сценарії, які, на його думку, здатні це забезпечити.
Зазначимо три найбільш правдоподібні версії, на які чудодійні засоби може сподіватися Путін. По-перше, це нові атаки ракетами та дронами на Києв та енергетичну інфраструктуру по всій Україні. Путін поспішатиме, поки до нас ще не приїхали ЗРК Patriot. Кажуть, у нього сверблять руки використати іранські балістичні ракети. Чи то вони в нього вже є, чи він упевнений, що скоро вони у нього будуть.
По-друге, це наступ на Київ з боку Білорусі. Нагадаємо, цю версію нещодавно озвучив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. "Росіяни готують близько 200 тисяч свіжих солдатів. Я не сумніваюся, що у них буде ще одна спроба піти на Київ", — заявив він в інтерв'ю журналу The Economist.
По-третє, це наступ з боку Білорусі на Луцьк і далі вздовж українсько-польського кордону, щоб перерізати постачання в Україну західних озброєнь. Цю версію описав російський ТГ-канал "Воля". Наведемо кілька фрагментів, щоб було зрозуміло суть гіпотетичної авантюри.
"За інформацією з кількох джерел в армійських підрозділах та штабах та від джерел у ГШ ЗС РФ, російське угруповання в Білорусі готується до початку наступу. Його початок, за словами джерел, заплановано на ніч з 25 на 26 грудня".
"На Луцькому напрямку угруповання ЗС РФ налічує до 70 тисяч осіб (розкиданих поки що від Малорити та Століна на кордоні до Бресту, Слоніма та Гродно). На те, щоб сконцентрувати сили ЗС РФ, потрібно дві доби. У Білорусь з листопада звозили десантно-штурмові підрозділи з Херсонської області, Криму, ЛДНР, регіонів РФ, перекинули також найбільш боєздатні та досвідчені підрозділи ПВК з-під Бахмута, з Сирії та ЦАР… У Білорусь поспіхом перекидаються підрозділи мобілізованих, які проходили навчання у листопаді-грудні в Сибіру, на Уралі та в ЦФО. Туди ж везуть і частини з Волгоградської, Ростовської та Білгородської областей, які збиралися задіяти на сході України, загальна чисельність угруповання ЗС РФ у Білорусі може вже до 10 січня зрости до запланованих 170-200 тисяч осіб. Знову прибулі з ходу можуть бути відправлені в бій, щоб підтримати наступ".
"Російські та українські офіцери, говорячи про наступ на Луцьк, висловлювали приблизно схожу думку. Це самогубство і ризик втратити всю навчену піхоту. У політичного керівництва РФ інша думка, як і у начальника генштабу Валерія Герасимова, якому й належить авторство плану. Путіну, за словами джерел у ГШ, продали ідею швидкої операції, яка може призвести до перемоги у війні, тому що Україна, залишившись без західних поставок, просто не зможе воювати. Заради цієї мети, точніше заради примарного шансу її досягти, Путін, Герасимов, Шойгу не шкодуватимуть солдатів і техніки".
Наголосимо, що кожен з цих трьох сценаріїв провальний — як і будь-який інший, на який може сподіватися Путін. Але залишається фактом те, що Путін вірить у свою здатність переламати ситуацію і здобути перемогу у війні. І цю його віру підпирають усі ті обіцянки, які він дав Сі Цзіньпіну.
Схоже, що на Заході теж сприймають цей факт як даність і давно вже не намагаються пояснити Путіну неминучий фінал. Але було б непогано, якби західні партнери поквапилися з обіцяними поставками та взагалі інтенсифікували свою допомогу. Бо Росія через різні обставини не здатна витримати затяжну війну. Це і ресурсні обставини (найбільш боєздатні частини вже знищені, запаси озброєнь вичерпуються, економіка падає, нафтогазові доходи обвалилися), і політичні (Пекін незадоволений, ОДКБ розвалюється, зростає загроза внутрішньої смути). Тому можна очікувати, що Путін сконцентрує всі свої ресурси та можливості на спробі вирвати перемогу в найближчі місяці.
Україна здатна зірвати ці плани. Але хотілося б вірити, що західна допомога приходитиме своєчасно, випереджаючи плани кремлівського нікчеми.
