А якщо Трамп? Як Україна та ЄС воюватимуть із Путіним без США
До президентських виборів у США залишилося ще понад півтора року. Але вони вже впливають на перспективи війни
Навряд чи треба доводити, що Путін розраховує на виграш Дональда Трампа, який обіцяє завершити війну в Україні за 24 години. Можна сперечатися про шанси Трампа повернутися до Білого дому, але в жодному разі цей варіант не можна скидати з рахунків.
"Якщо вони перестануть нам допомагати, ми не переможемо"
Не дивно, що цю тему було піднято в інтерв'ю, яке дав Володимир Зеленський найбільшому американському інформагентству Associated Press. Розмова відбулася 28 березня у поїзді, яким Зеленський повертався із Сум до Києва.
Як пише AP, Зеленський добре розуміє, що успіх його країни значною мірою зумовлений міжнародною військовою підтримкою, особливо із США та Західної Європи. Але деякі в США, включаючи Дональда Трампа, колишнього американського президента та нинішнього кандидата на виборах 2024 року, запитують, чи має Вашингтон продовжувати надавати Україні військову допомогу на мільярди доларів. Зеленський не назвав імена Трампа чи будь-яких інших політиків-республіканців — фігур, з якими йому, можливо, доведеться мати справу, якщо вони переможуть на виборах 2024 року. Але він висловив побоювання, що на війну може вплинути зміна політичних сил у Вашингтоні. "США дійсно розуміють, що якщо вони перестануть нам допомагати, ми не переможемо", — заявив він в інтерв'ю.
Також Зеленський вкотре наголосив на необхідності збільшення американської військової допомоги та зазначив, що частину обіцяної зброї ще не доставлено. "У нас є відмінні рішення щодо "Патріотів", але насправді їх у нас немає", — сказав він, маючи на увазі зенітно-ракетні комплекси американського виробництва. Українські військові з січня проходять навчання у США щодо використання системи Patriot, але вона ще не розгорнута в Україні. Україні потрібно 20 батарей Patriot для захисту від російських ракет, і навіть цього може бути недостатньо, "оскільки жодна країна у світі не була атакована такою кількістю балістичних ракет", — сказав Зеленський. Він також повторив свій давній запит на винищувачі, сказавши, що "у нас все ще немає нічого щодо сучасних бойових літаків".
Зрозуміло, що це розраховано саме на американську аудиторію. На Банковій вважають за необхідне накручувати союзників і нагнітати, щоб нам давали якомога більше і швидше. Фраза про те, що без допомоги США ми не переможемо, підпорядкована тому самому завданню.
Якщо ж говорити про реальну картину, то в ній, звичайно, важлива не лише перспектива перемоги Трампа на виборах 5 листопада 2024 р. Є й приємніші тенденції, які спостерігаються вже зараз.
"Підтримка України триватиме ще кілька років"
Прикладом може бути Німеччина, яка стала головним джерелом нарощування європейської військової допомоги Україні. Днями до німецьких медіа потрапив електронний лист парламентського держсекретаря міністерства фінансів Флоріана Тонкара бюджетному комітету Бундестагу.
"Очікується, що підтримка України триватиме ще кілька років", — йдеться у листі. Для "стійкого оснащення українських збройних сил, що ґрунтується на потребах", від протиповітряної оборони до броньованих гусеничних машин і боєприпасів, необхідно негайно укласти численні контракти на закупівлю, "які також встановлюють платіжні зобов'язання на майбутні бюджетні роки".
Зараз у німецькому бюджеті, заокруглено, заплановано 2 млрд євро для військової допомоги Україні на поточний рік і 1 млрд наступного року, сумарно 3 млрд. А в листі пропонується збільшити цю суму до 15 млрд, додавши 3 млрд поточного року і 9 млрд в найближчі роки. На цьому, за словами Тонкара, наполягають міністерства оборони та закордонних справ Німеччини.
Ці плани мають високі шанси на реалізацію, оскільки у Бундестазі існує міжпартійна більшість у питанні підтримки України. Тут збігаються позиції правлячої коаліції (соціал-демократів, зелених та вільних демократів) і найбільшої опозиційної сили ХДС/ХСС. І можна сподіватися, що ця підтримка збережеться, як мінімум, до наступних парламентських виборів, які відбудуться за два з половиною роки.
Також є сигнали з двох інших найбільших країн Євросоюзу — Франції та Італії, які теж нарощують обсяги допомоги Україні. Їхнім спільним внеском у нашу оборону має стати зенітно-ракетний комплекс SAMP/T вартістю 700 млн євро. Крім того, у січні дві країни домовилися про спільне замовлення 700 ракет Aster-30 вартістю 2 млрд євро для ЗРК SAMP/T, які буде передано Україні.
Міністр оборони Франції Себастьян Лекорню заявив в інтерв'ю Le Figaro 27 березня, що SAMP/T прибуде до Києва найближчими днями. Також він повідомив, що опрацьовує із прем'єр-міністром Елізабет Борн поповнення фонду підтримки України. На цьому, наголосив міністр, наполягає президентська більшість у Національних зборах. Закладені в цей фонд 200 млн євро вже вичерпалися. Україна використала їх для покупки озброєнь у французьких виробників.
Нагадаємо також, що 20 березня рада ЄС затвердила документ під назвою "Прискорення доставки та спільних закупівель боєприпасів для України". Мета його – надати Україні 1 млн артилерійських снарядів протягом 12 місяців. Вартість плану складає 2 млрд євро: по 1 млрд на снаряди зі своїх запасів та на спільні закупівлі. Рада ЄС закликала держави-члени "терміново доставити Україні боєприпаси і, якщо потрібно, ракети", а також "спільно закупити 155-мм боєприпаси і, за необхідності, ракети для України якнайшвидше до 30 вересня 2023 року в європейської оборонної промисловості (і Норвегії)".
Нещодавно міністр оборони України Олексій Резніков повідомляв, що Україна в середньому використовує за місяць 110 тисяч боєприпасів калібру 155 мм. Звідси видно, що мільйон снарядів за рік це дуже вагомий внесок у нашу перемогу.
Зміна європейської парадигми
Ця картина дуже відрізняється від тієї, яка спостерігалася в перші місяці повномасштабного російського вторгнення в Україну. Рік тому, та й півроку тому, левова частка всієї воєнної допомоги нашій країні припадала на США. З Євросоюзу до нас йшла передусім фінансова та гуманітарна допомога (і це дуже допомогло нам вистояти взимку), але за розмірами воєнної допомоги європейці сильно поступалися американцям. Втім, можна було бачити в цьому і свого роду плюс. Навесні та влітку минулого року були сильні побоювання, що ЄС може спробувати нас примусити до перемир'я та компромісу з Путіним, але в плані військової допомоги ми від ЄС залежали слабко, тому могли спокійно ігнорувати будь-які європейські побажання.
Проте протягом року європейська парадигма змінилася. Сталося це одночасно з радикальним зменшенням залежності Німеччини та ЄС загалом від російських газу та нафти. Минулого літа головною турботою ЄС було, як пережити зиму. І побоювання щодо цього сильно корелювали з бажанням підштовхнути нас до миру на умовах РФ. Але Євросоюз із честю вийшов із випробування — і він уже не має колишнього страху ні перед зимою, ні перед Росією.
У той же час прийшло розуміння, що війна надовго. І що проблема не в тому, як підштовхнути Україну до компромісу, а в тому, як завдати Росії поразки, щоб вона більше не могла нікому загрожувати. Цьому розумінню сильно допомогли Путін та його спільники своїми регулярними погрозами на адресу західних країн.
В результаті, якщо рік тому без воєнної допомоги США нам було би вкрай важко, то зараз пропорція між США та ЄС вирівнюється. Якщо всі почнуть брати приклад із німців, то, можливо, навіть обрання Трампа не стане для нас повним апокаліпсисом.
До речі, у Євросоюзі також розуміють, що влада у Вашингтоні може змінитися. І це теж підштовхує країни ЄС дбати про свою безпеку.
Президент Франції Еммануель Макрон ще у червні минулого року оголосив про необхідність переходу до "воєнної економіки". У лютому він заявив про необхідність прискорити цей перехід, а 28 березня провів нараду з дев'ятьма керівниками найбільших французьких компаній оборонної промисловості: Airbus, Dassault Aviation, Naval Group, Nexter, Thales та ін.
Про те, що економіці Євросоюзу потрібний перехід на воєнні рейки, у січні в інтерв'ю медіагрупі Funke заявив лідер фракції Європейської народної партії – найбільшої фракції у Європарламенті – німець Манфред Вебер. На початку березня про це ж заявив єврокомісар з питань внутрішнього ринку француз Тьєррі Бретон. "Я вважаю, що настав час, щоб європейська оборонна промисловість перейшла до моделі економіки воєнного часу, щоб задовольнити наші потреби в оборонному виробництві", — сказав він в інтерв'ю Financial Times.
Сподіватимемося, що європейці скоріше переймуться цією необхідністю. Заради власної безпеки. Тоді ми отримаємо більше озброєнь європейського виробництва.
