Повстати з попелу. Як відроджується українська артилерія
Конфлікт на Донбасі змінив багато уявлення про сучасну війну. Особливо це стосується ролі артилерії. До 2014-го більшість іноземних військових стратегів фактично списували артилерію як таку "в утиль". Вважалося, що це "вчорашній день", а майбутнє за високотехнологічним зброєю. Тим не менш, саме артилерія стала вирішальним фактором, який виявився здатний переломити хід бойових дій. Особливо яскраво це проявилося в 2016 - 2018 роках, коли почався позиційний період війни.
Розвиток артилерії як роду військ зупинилося на рівні 1960-70-х рр. У всьому світі вона рухається виключно в бік модернізації систем управління вогнем і підвищення можливостей розвідки і коригування. Той же шлях пройшла і українська армія.
Після розпаду Союзу Україні дістався досить велика кількість артилерійських систем, в тому числі 256 152-мм 2А36 "Гіацинт-Б", 531 122-мм гаубиця Д-30, 563 122-мм самохідних гаубиць 2С1 "Гвоздика", 295 РСЗВ "Град". За роки незалежності парк значно зменшився за рахунок активних продажів на міжнародному ринку зброї. Вважалося, що багато зброї нам просто не треба - у нас немає супротивників. Так, наприклад, у 2013-му були офіційно зняті з озброєння САУ 2С1 "Гвоздика". Взагалі ситуація з технікою в стройових частинах була критична. Трохи краще було з особовим складом, оскільки з часів Радянського Союзу залишилося кілька артилерійських училищ, а запасів вистачало снарядів для проведення повноцінного бойового навчання.
Бойові дії літа 2014-го, а особливо зимова кампанія 2015-го, призвели до суттєвого зниження кількості як ствольної, так і самохідної артилерії. Пов'язано це було, перш за все, з відкритим участю в конфлікті російських кадрових артилеристів - в Росії була проведена істотна реорганізація військ і впроваджені розвідувально-ударні комплекси.
Тому спочатку основним завданням для українського військово-політичного керівництва стало відновлення загальної кількості артилерії і наповнення новостворених бригад. Почалася наполеглива робота по проведенню ремонту артсистем, які перебували на зберіганні. Крім того, наново на озброєння були поставлені зразки, раніше зняті з озброєння: 152-мм гармата-гаубиця Д-20, 203-мм самохідна гармата 2С7 "Піон", САУ 2С1 "Гвоздика".
Причому під деякі зразки довелося створювати окремі артбригади, як було, наприклад, з "Піоном". Проте радянський запас не був нескінченним і в кінцевому підсумку довелося закуповувати озброєння в східноєвропейських країнах.
Так, 29 червня 2018-го з Чехії через прикордонний перехід "Чоп" в Україну прибули 33 122-мм самохідні гаубиці 2С1 "Гвоздика", які були продані компанією EXCALIBUR ARMY spol. s.r.o. Отримувачем за документами числиться Державне підприємство "Шепетівський ремонтний завод", що може свідчити про те, що САУ потребують як мінімум в косметичному ремонті.
Поступово йде і прийняття на озброєння артилерійських частин більш ефективних систем наведення і розвідки. Так, на фронті вже досить систем управління вогнем артилерії, з'явилися безпілотним системи типу "Фурія" і Eye Fly. Серйозно посилила міць артилерії постачання з США радарів класу AN/TPQ-49 і AN/TPQ-36 в рамках програми військової допомоги. Радари цього класу є найсучаснішими засобами контрбатарейної боротьби і призначені для виявлення позицій мінометів, артилерійських знарядь і реактивних систем залпового вогню противника.
Ще одним перспективним напрямком розвитку артилерії є насичення артилерійських підрозділів високоточними боєприпасами. Тим більше, що певний заділ для цього є - за час незалежності були розроблені кілька успішних зразків.
Керовані снаряди можуть підвищити ефективність роботи артилерії по рухомим цілям або за рахунок своєї власної автономної системи, або за допомогою пристроїв цілевказівки повітряного і наземного (як правило) базування.
Однією з основних проблем є їх вартість, оскільки керовані снаряди значно дорожче стандартних. Однак ефективність дозволяє зменшити кількість снарядів, необхідне для ураження цілі. У 2012-му на озброєння ЗСУ прийнято керований 152-мм снаряду "Квітник" (нині розробляється варіант без застосування запчастин російського виробництва).
В арсеналах також знаходяться ПТКР "Кастет" і "Стугна" для 100-мм протитанкової гармати МТ-12 "Рапіра". Якщо "Кастет" ще радянська розробка, то "Стугна" розроблена силами Київського конструкторського бюро "Луч" і проводиться на потужностях ДАХК "Артем". Офіційно вона прийнята на озброєння в 2006-м. Ракета дозволяє уражати броньовані цілі, які мають комбіновану, рознесену або монолітну броню, у тому числі з динамічним захистом на відстанях до 5 км. Бронепробиваемость - до 80 мм.
У конструкції ракети застосована тандемна кумулятивна боєголовка з звичної для КБ "Промінь" системою управління - напівактивною з орієнтуванням в промені лазера. Ракета також укомплектована електричним рульовим приводом з адаптивної цифровою системою управління.
Так що робочі зразки високоточного озброєння існують і навіть прийняті на озброєння - питання тільки в наявності коштів та потужностей для їх великосерійного виробництва.
Можна стверджувати, що в ході війни українська артилерія (як і багато інші роду військ) фактично відродилися з попелу. Зараз йде процес приведення військ до сучасних реалій, хоча про стандарти НАТО говорити поки не доводиться. Так, існують плани поступового переходу на калібр 155 мм, але їх реалізація поки що впирається в брак бюджетного фінансування.
