Питання на мільярди. Чим Україні замінити старезну радянську бойову авіацію
За останні 10 років навколо цього зламано чимало списів. Час від часу питання піднімають і військові, і цивільні експерти. Ось і днями в ефірі одного з каналів було зроблено заяву, що багато ЗМІ вже встигли винести мало не в основні заголовки. Мова йде про те, що нібито в проекті Концепції розвитку Повітряних Сил України на середньострокову перспективу закладається можливість придбання американських винищувачів.
Зрозуміло, що до таких гучних заяв, особливо людини не військового, варто ставитися з великою часткою скепсису - тим більше що не так давно з легкої руки цього ж фахівця в ЗМІ був вкинутий фейк про нібито підписання закупівлі партії турецьких ударних безпілотників. Причому навіть довелося виступати Міністру оборони України, щоб зупинити подальший вал не дуже правдивої інформації.
Спробуємо і ми розібратися, наскільки реальним є мрії по закупівлі винищувачів американського виробництва, враховуючи реальні можливості нашої економіки.
При цьому не можна не сказати, що думка така вже нова - заміна парку радянських машин на американські F-16 є трендом для більшості східноєвропейських країн. Тут можна говорити про Польщі, Румунії, Словаччини. Але ці країни входять у НАТО та ЄС, їх економіки раніше, ніж українська, пройшли непростий процес трансформації і вже знайшли своє місце у світовій економічній системі. Тому і мають фінансові можливості для таких масштабних проектів.
А суми досить великі - я б сказав для нашого оборонного бюджету просто непідйомні (особливо з урахуванням гібридної війни з Росією, і кінця краю якій не видно). Так, 12 грудня міністр оборони Словаччини Пітер Гайдош підписав угоди та контрактні документи на придбання для ВВС Словаччини 14 американських винищувачів Lockheed Martin F-16V Viper Block 70/72 (12 одномісних і двох двомісних). Вартість контракту складає більше 1,6 млрд євро. І це лише 14 машин!
Правда, в словацька контракт входить також закупівля 130 керованих ракет класу "повітря - повітря" (30 - середньої дальності Raytheon AIM-120C7 AMRAAM і 100 малої дальності AIM-9X Sidewinder, 394 комплекту керованих авіаційних бомб (224 GBU-12 Paveway II, 20 - GBU-49 Enhanced Paveway II, 150 - GBU-38 JDAM) і шість підвісних контейнерів цілевказівки Lockheed Martin AN/AAQ-33 Sniper. І звичайно - наземний тренажер і пакет технічної підтримки, запасних частин, наземного обладнання і навчання.
Враховуючи, що F-16 це заміна насамперед фронтового винищувача Міг-29, то нам їх потрібно не менше 72 - приблизно стільки їх у нас сьогодні на озброєнні. Тобто суму в 1,6 млрд євро потрібно помножити як мінімум у п'ять (!) раз.
Крім того, варто врахувати, що у разі поставок F-16V мова йде про нових літаках, які будуть виготовлятися корпорацією Lockheed Martin. Однак є ще один варіант: купівля літаків "не першої свіжості" - вони явно дешевше. По цьому шляху, до речі, пішла ще одна східноєвропейська країна - Хорватія. Загреб намагається купити 12 старих F-16C/D (десять одномісних F-16C і два двомісні F-16D) в Ізраїлі. Причому сума контракту становить $493 млн. Але це літаки споруди 1987-1988 рр. з досить обмеженим залишковим льотним ресурсом, і тому порівнювати їх з бойової ефективності з останніми модифікаціями цього винищувача досить складно.
Зазначимо також, що судячи з вкинутої інформації, про інших варіантах поповнення парку, крім американських машин, мова сьогодні не йде - в той же час деякі інші східноєвропейські країни взяли (або купили) на умовах лізингу набагато більш дешеві шведські "Грипены". Цілком може виявитися, що наші військові і політики розраховують на кредит або якийсь інший варіант безоплатної допомоги, який може надати тільки Вашингтон.
З іншого боку, інших варіантів, крім як закупівлі за кордоном, не проглядається. Всі основні літаки наших Повітряних сил - Міг-29, Су-27, Су-25 і Су-24 за прогнозований термін служби до 40 років будуть остаточно списані в 2030 р., а після 2025 р. парк почне "сипатися". І все це незважаючи на досить косметичні спроби модернізації, які зараз робляться у нас.
Тобто до 2025 р. (на хвилиночку через сім років) Збройні сили повинні почати отримувати нову техніку. В цьому розрізі абсолютно зрозуміло, що єдиний розробник авіаційної техніки АНТК "Антонов" просто не встигне "викотити" свій власний винищувач. Мало часу, немає досвіду і, головне, фінансування. Адже розробляти і запускати у виробництво треба сучасний літак як мінімум класу "4+" - будь-який інший купувати ніхто не буде (при вкрай обмеженому внутрішньому замовленні намагатися робити вітчизняний винищувач можна тільки з прицілом на експорт). А така розробка обійдеться, судячи з американського або російського досвіду, у колосальну суму - від $26 до 40 млрд. Такі витрати може собі дозволити тільки дуже економічно розвинену державу - а Україна, яка ледве зводить кінці з кінцями, на жаль, до них точно не належить.
Ще одним варіантом повного використання нашого авіаційного потенціалу може бути розгортання ліцензійного виробництва більш або менш сучасного універсального літака з максимально можливою вітчизняної локалізацією.
У свій час розглядався (принаймні, в друку) проект розгортання ліцензійної збірки легких штурмовиків (навчально-бойових літаків) Hongdu L-15 Falcon виробництва китайської компанії Hongdu Aviation Industry Corporation. Великим плюсом таких машин є те, що на них стоять двигуни вітчизняного виробництва АІ-222К-25Ф.
Ще одним цікавим варіантом може бути ліцензійна збірка легкого винищувача Т-50 Golden Eagle, розробленого південнокорейською компанією KAI (спочатку Samsung Aerospace). Звичайно, до можливостей того ж Міг-29 цій машині далеко, однак і Повітряні Сили України після 2014 р. мають зовсім інші завдання. Як показала війна на Донбасі, нам не вистачає саме легкої авіатехніки - Су-24 і Су-27 з їх стратегічними завданнями і дуже дорогою експлуатацією виявилися надлишковими.
Таким чином, варто відзначити, що поки прийнятного варіанту подальшого розвитку наших повітряних сил на сьогоднішній день не проглядається. Надто вже скромний бюджет у країні для рішення такої, ну вже дуже масштабної задачі.