Озброїти "бронеавтобуси". Чим наші бойові модулі відрізняються від турецьких та польських
Однією з проблем парку бронеавтомобілів класу 4х4 нашої армії є відсутність бойового модуля, без якого це фактично автобуси для доставки особового складу, а не бойові одиниці
При цьому ситуація посилюється тим, що Міністерство оборони України за всі ці роки так і не спромоглося сформулювати технічні вимоги до бойових модулів. Тому всі напрацювання наших підприємств фактично залишаються або на папері, або реалізовані лише у дослідних екземплярах.
Оскільки немає чітких вимог Міноборони, приватні виробники обирають власні підходи. Так, НВО "Практика", що відоме своїми броньовиками серії "Козак", за своєю ініціативою вирішило провести роботи з адаптації на своїх найсучасніших машинах "Козак-2М1" дистанційно керованих бойових модулів турецького виробництва. Мова про модулі компанії Aselsan — Sarp NSV (з можливістю установки 12,7-мм кулемета), Sarp Dual (з двома кулеметами калібру 7,62 і 12,7-мм або кулемет калібру 7,62 плюс 40-мм автоматичний гранатомет) і Sarp Zafer (аналог Sarp Dual, але з можливістю перезаряджати стволи, перебуваючи всередині бойової машини під захистом броні).
При цьому найпростіший модуль Sarp NSV з кулеметом НСВТ вже адаптовано і навіть продемонстровано головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному 21 жовтня під час його відвідування підприємства.
При цьому дуже дивно, що не йдеться про найсучасніший модуль компанії — Sarp-AntiTank, який вже поставляється як мінімум Катару. До його складу озброєння входять дві або чотири пускові установки під 130 мм турецькі керовані ракети (аналогічні використовуються в комплексах "Скіф" та "Стугна-П").
Судячи з усього, комплекс має масу, що дозволяє монтувати його на "Козаки": у Катарі його ставлять на машини цього ж класу — Ejder Yalçın III виробництва компанії Nurol Makina ve Sanayi A.Ş.
Якщо говорити про українські напрацювання, то кількість розроблених бойових модулів просто вражає. Щоправда, більшість із них досить важкі та розраховані на встановлення на бронетранспортери чи БМП, хоча є й досить легкі, які б підійшли для легких бронеавтомобілів.
Як приклад бойовий модуль "Вій", який був розроблений та випробовувався на базі бронеавтомобіля "Дозор-Б". Для можливих експортних поставок було запропоновано його варіант "Тайпан", основна відмінність якого від відкритого зверху вітчизняного "Вія" — корпус незвичайної багатокутної форми.
Ще на міжнародній виставці "Зброя і безпека — 2016" демонструвався варіант бронеавтомобіля "Барс-8" із бойовим модулем "Тайпан". При масі всього 350 кг дистанційно керований модуль озброєний двоствольною автоматичною гарматою ГШ-23Л, від самого початку призначався для використання на авіаційній техніці. Передбачена можливість заміни озброєння на 30-мм автоматичний гранатомет, 12.7-мм кулемет або 7,62-мм кулемет.
Головним плюсом "Тайпана", на думку розробників, є система управління вогнем, яка має кілька режимів роботи та здатна підвищити ефективність бойового застосування зброї.
На жаль, після випробувань від озброєння цього модуля наші військові відмовилися. Не підтвердилися відомості про постачання "Тайпану" для армії Азербайджану — хоча виробник і привозив його на виставку зброї ADEX-2016 і демонстрував на базі місцевого броньовика AZCAN.
Швидше за все, потенційних замовників збентежило встановлення лише двоствольної автоматичної гармати, що серйозно обмежує бойові можливості модуля. Через це екіпаж машини-носія був змушений використовувати проти незахищеної техніки чи живої сили противника малокаліберну артилерію, потужність якої надмірна для цих цілей.
У результаті "Дозор-Б" у серію так і не пішов, замість нього Україна почала купувати його польський клон Oncilla, який, до речі, має дистанційний бойовий модуль із 12,7-мм кулеметом НСВТ польського виробництва. При цьому модуль оснащений тепловізором, у парі з ним працює телевізійний канал із зумом кратністю більше 10. Що стосується інтерфейсу бойової системи, то в ній також є кілька зручних функцій, наприклад режим "картинка в картинці", коли на ширококутний огляд накладається збільшене зображення, або оптичний канал поєднується з тепловим спектром. Це набагато швидше, ніж перемикати режими, а в бойових умовах взагалі незамінно.
Крім того, в турелі використані сервоприводи, а керування здійснюється джойстиком, що дозволяє працювати з бойовим модулем однією рукою. До того ж він оснащений запобіжником, який унеможливлює випадкові рухи, а тим більше бойове застосування модуля, наприклад, коли оператор тримається за джойстик під час руху машини.
Загалом, на його тлі наші бойові модулі з їхніми застарілими електронно-оптичними перетворювачами та кроковими двигунами виглядають не надто привабливо.
І ще про сумне. Навіть якщо Залужний сьогодні ухвалить рішення про прийняття на озброєнні варіанта "Козак-2М1" з будь-яким турецьким бойовим модулем, то це зовсім не означає, що вже в наступному оборонному замовленні вони з'являться. Попереду будуть місяці державних випробувань, а також формальний процес прийняття на озброєння. Хоча армії озброєні броньовики були потрібні ще вчора. Жодні реформи сюди ще не дісталися — радянська система залишається чинною, незважаючи на війну та крайню необхідність у модернізації армії.