Волкер, санкції і вибори. Навіщо опозиція гальмує деокупацію Донбасу
Спецпредставник США по Україні Курт Волкер повернувся в Київ, не встигнувши виїхати після візиту держсекретаря Рекса Тіллерсона. У ці вихідні він відзначився, по суті, першим конкретним заявою щодо української кризи. Хоча, здавалося б, наступник Вікторії Нуланд цілком може бути не таким "перспективним" для України, враховуючи все ж непрості стосунки між Києвом і адміністрацією Дональда Трампа. Але, як відомо, "яструби" взяли верх. Точніше - Джон Маккейн, соратником якого є Волкер. І не можна не нагадати, що сам сенатор останнім часом став дещо менш критичним щодо Білого дому, що, в принципі, пояснює призначення саме колишнього цэрэушника на посаду спецпредставника.
Важливо також, що Волкер відвідав Київ і зону АТО під час кардинальних змін в українській політиці і перегляду підходу до вирішення конфлікту. Якщо точніше, війни. І Штати в особі Волкера саме про це голосно заявили. Зокрема, відповідаючи на уточнююче питання журналістів про агресію РФ, спецпредставник, побувавши у Маріуполі та Краматорську, відповів ствердно: "По-перше, це не заморожений конфлікт - це запекла війна. Ми бачимо ескалацію конфлікту, він небезпечний для людей. По-друге, ми бачимо ціну, що відбувається - скільки людських життів загублено. Це жахлива трагедія, яку дійсно потрібно зупинити".
Далі він підкреслив, що у Вашингтоні чудово бачили "як цей конфлікт почався" і "як цей конфлікт контролюється". За словами Волкера, він вирішив приїхати в Україну, щоб ознайомитися з деталями поточних подій, щоб США могли бути "сильніше задіяні в його вирішенні". "Ми хочемо виробити стратегічне розуміння цього конфлікту, щоб мати можливість рухатися далі і відновити територію", - запевнив протеже Маккейна, у якого в планах на понеділок зустрічі з українським керівництвом. Після чого він збирається щільно поспілкуватися з європейськими союзниками, щоб консолідувати зусилля для припинення війни на Донбасі.
Що означає така активізація? Ну, по-перше, що американський Конгрес контролює ситуацію, і Трампу не вдається вести власну гру з росіянами так, як він хотів би (якщо взагалі хотів, звичайно). По-друге, слова Волкера про війну вивели риторику Вашингтона на більш "сміливий" рівень. Період "стурбованої" дипломатії йде, і це повною мірою вписується в наміри Києва щодо реінтеграції та деокупації Донбасу в рамках відповідного плану, який раніше був анонсований.
Ще одне підтвердження одночасно рішучості і наявності якого-ніякого діалогу між Капітолієм і Білим домом - це заяву спадкоємиці Шона Спайсер, нового прес-секретаря адміністрації Сари Сандерс щодо Кремля. Чому? Пані Сандерс, ще будучи заступником Спайсер, не так давно захищала Трампа, стверджуючи, що доказів втручання України в американські вибори на боці Хілларі Клінтон більше, ніж доказів втручання Москви на стороні республіканців. Так от, поки Курт Волкер вивчав стан речей "в полі", речник Білого дому запевнила, що адміністрація підтримає введення додаткових санкцій проти Росії. "Білий дім підтримує законопроект у нинішньому вигляді і продовжить працювати з Палатою представників і Сенатом, щоб ввести ці жорсткі санкції. Поки не буде вирішена ситуація в Україні. І вона очевидно не вирішена зараз", - сказала вона, пообіцявши швидке рішення президента з цього питання.
Так що в контексті підтримки Америки Трампа Київ може видихнути з полегшенням. З іншого боку, активне просування плану по деокупації Донбасу не могло не викликати зворотну реакцію кремлівських ляльководів і їх реквізиту. Вона вилилася насамперед у масові порушення бойовиками "хлібного перемир'я", що призвело до нових втрат серед українських захисників. Перемир'я, яке повинно було працювати до 31 серпня, зірвано. В Європі теж це прекрасно розуміють. Так, 21 липня факт зриву режиму припинення вогню визнало міністерство закордонних справ Німеччини.
Другий момент: паралельно з ескалацією в ОРДЛО енергійно почали рефлексувати і представники опозиції та "опозиції" - організацій і партій різного штибу та ідеологічної спрямованості. Серед них як осколки попередньої влади, чиї лідери прописалися за поребриком, так і проєвропейські, і умовно ліберальні політичні формації. Все це виливається в потужну інформаційну кампанію. Одні традиційно проговорюють тези, ідентичні кремлівським, про громадянську війну, режимі, корупції. Інші не забувають про агресію РФ, але і в поточній ситуації, коли на кону зміна курсу на звільнення окупованих територій, зосередилися на внутрішній політиці, вдихнувши життя в тему дострокових виборів.
Яскравий приклад - недавнє вимога Радикальної партії підтримати імпічмент президента. Ця ідея імпонує членам "Самопомочі", "Оппоблока", "Батьківщини". Як і дострокові вибори, які покликані різко і відразу змінити ситуацію в країні. Ніхто не заперечує, що залишається маса невирішених питань, включаючи повсюдну корупцію, яку у НАБУ і САП, як би вони не старалися, поки повністю знищити не виходить. І над проведення реформ, навіть при існуючих досягненнях, влада ще працювати і працювати.
Однак насторожує той факт, що внутрішня протидія відбувається на тлі вселяють оптимізм подій у міжнародній політиці. Це, повторимося, заява Волкера і Сандерс. Це і перемога Емманюель Макрона, який стане свіжою кров'ю "нормандському форматі". Це і високі шанси на перемогу восени у партії Ангели Меркель. Це і визнання Росії окупантом Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). І навіть скандал з турбінами Siemens, оскільки струснув медіапростір на Заході. І безліч інших епізодів. Іншими словами, зовнішньополітична кон'юнктура для України виглядають вельми багатообіцяюче. Але з якоїсь причини у внутрішній політиці намічається криза, яка, очевидно, стане погану службу таким починанням. Криза цей, звичайно, може змінити баланс сил і вивести в лідери інших політичних гравців з нечіткою альтернативною стратегією, але, у свою чергу, обіцяє ще на роки затягнути вирішення питання і Донбасу і Криму. Звідси виникає висновок-запитання: важливі особисті політичні успіхи на шкоду загальнодержавним інтересам?
