Навколо одні вороги. Як ми проспали кільце Путіна
Деякі гарячі голови почали говорити про те, що необхідно терміново рвати відносини з білорусами. Ці люди просто не хочуть подумати, а що ж буде далі, після того, як ці відносини ми розірвемо?
Перш ніж говорити про затриманого Павла Шаройко, потрібно поставити одне просте запитання: чи є серед наших сусідів хоч один, з ким у нас нормальні стосунки? І відповідь тут проста: є одна Молдова. З усіма іншими протягом останніх трьох років відносини зіпсувалися. В тому числі і з-за нашої недалекоглядності, пише "ДС" з посиланням на Depo.ua.
Звичайно, є велика спокуса звинувачувати і Качиньського, і Орбана, і Лукашенко, але починати завжди потрібно з самих себе. У нас назріла глобальна необхідність почати чистити керівництво дипломатичного напрямки країни. Звичайно, ми не могли перешкодити обранню Дуди, так само як не могли перешкодити криків про мовний закон. Але в української дипломатії взагалі не було жодної стратегії щодо відносин з поляками після провалу команди Туска. Також ми не мали ніякої стратегії по Будапешту або навіть Кишиневу. Ми весь час нинішній день сприймаємо як вічність, не граючи в свої ігри.
А тепер по Білорусі. Мають рацію ті, хто говорять про російський слід у цій історії. Але вони мають рацію лише в одному - завдання Путіна замкнути кільце недружніх держав навколо України. Паралельно, звичайно, Путін демонструє Лукашенко, що той на своїй території ніхто і звати його ніяк (це важливий аспект, на який ми закриваємо очі, роблячи вигляд, що Лукашенко самостійний гравець). Але повторюся, план Путіна дуже простий - взяти Україну в кільце недружніх держав. І йому це вдається.
Звичайно, можна було б грюкнути дверима і розірвати дипломатичні відносини. Одна проблема - а що будемо робити далі? Поставимо кілька дивізій на кордоні? Почнемо військові дії? Заборонимо торгівлю і втратимо ще один відсоток ВВП? Насправді ситуація зайшла занадто далеко і ми просто змушені вигнати пару дипломатів з Києва та затримати парочку білоруських шпигунів. А після цього потрібно знову сідати за стіл переговорів. Точно так само як і шукати свої козирі в іграх з поляками, румунами та угорцями.
Ми повинні чітко зрозуміти, що Лукашенко ще не зовсім маріонетка. Втрата наших ринків - це смерть для нього як політика. Розрив дипвідносин буде означати, що він остаточно втратив самостійність, а він цього, звичайно ж, зараз не може допустити. Тому треба трохи підняти ставки і знову повертатися в мирне русло. От тільки питання в тому, чи можуть наші дипломати зіграти цю насправді не дуже складну партію?