Військовий злочинець. Що робив у ЛНР покійний генерал РФ Юдін
Буквально вчора в Росії помер черговий генерал-лейтенант - на цей раз хтось Юдін Сергій Сергійович. Власне кажучи, ця новина навіть не потрапила ні в які федеральні ЗМІ - в кінці кінців генералів в Росії чимало, принаймні, набагато більше, ніж в Україні чи США. Але в той же час ця новина потрапила практично всі українські ЗМІ, які після 2014 р. досить пильно стежать за всіма російськими військовими новинами. І дуже скоро для простого читача біографія Юдіна обросла цікавими подробицями.
Власне, його кар'єра типова для путінського служаки: випускник Бакинського загальновійськового училища, пройшов кілька гарячих точок - Таджикистан, обидві чеченські війни. Закінчив Академію Генерального штабу. Ясна річ, що воював на Донбасі, що за п'ять років війни для генерала його рівня стало майже нормою.
Так, на сторінці Головного управління розвідки Міноборони України у розділі "військові злочинці" зазначено, що він у 2015 р. командував 2-м окупаційним корпусом Збройних сил, який розташовується на окупованих територіях Луганської області.
Теж цілком очікувана сторінка в біографії кар'єриста - без цього для подальшого просування по службі в армії РФ не буде. І, до речі, його очікування виправдалися - указом президента РФ від 11 червня 2016 р. генерал-майору Юдину Сергію Сергійовичу присвоєно військове звання генерал-лейтенант.
Наші колеги поспішили оголосити його відповідальним за атаку на Дебальцеве взимку 2015 р., орієнтуючись лише на його позивний - "Тамбов". Однак поспішу розчарувати - цей позивний є стандартним для будь-якого командира 2-го корпусу, а за відомими даними, дебальцевскую операцію розробив і проводив зовсім інший російський генерал. Зате з упевненістю можна сказати, що саме генерал Юдін перетворював бандформування "луганських" в армійський корпус армії Росії. Причому робити це довелося за допомогою вогню і меча" - віддаючи накази про вбивство найбільш впливових "польових командирів".
Судіть самі - за 2015 р. були вбиті чотири найвідоміших "лідера російської весни" на Луганщині. У перший день січня в засідці було розстріляно з автоматичної зброї, гранатометів і вогнеметів колона командира угруповання "Бетмен" Олександра Біднова. Разом з командиром загинули п'ятеро бойовиків з його загону.
Через три тижні - 23 січня - був розстріляний "народний мер" Первомайська Євген Іщенко на прізвисько "Малюк". Причому в цьому випадку не пошкодували навіть співвітчизників - разом з Іщенко розстріляли і трьох росіян, які "займалися гуманітарними поставками".
Рівно через чотири місяці - 23 травня - черга дійшла і командира угруповання "Привид" Олексій Мозгового. З ним не стали довго панькатися і, зупинивши на трасі вибуховим пристроєм, розстріляли з автоматичної зброї. Крім самого "комбата", загинули також його прес-секретар, двоє охоронців і водій, а також двоє місцевих жителів, що випадково опинилися на місці замаху.
І, нарешті, 12 грудня був убитий останній з "польових командирів", який відмовився влити своє бандформування в корпус, - Павло Дрьомов. З ним взагалі негарно вийшло - в його машині вибухнула закладена вибухівка в момент, коли він їхав на власне весілля.
І хоча причини загибелі всіх цих "поважних" людей були названі різні - так, наприклад, відповідальність за вбивство Мозкового взяв на себе фейковий проукраїнський партизанський загін "Тіні", але, цілком очевидно, що без згоди і прямої участі російського генерала, який відповідав за ці території перед Кремлем, нічого подібного статися не могло.
Адже навіть варіант з українськими диверсійними групами виглядає вкрай блідо, так як, по-перше, Києву навіть в якійсь мірі була зручна ситуація, коли бойовики були зайняті внутрішніми розбірками і менше часу приділяли бойової підготовки. По-друге, в жодному разі можливості грамотно організувати відхід виконавців не було - всі замахи були здійснені в глибокому тилу, де сподіватися на місцеву агентуру просто не доводиться.
Однак не можна не відзначити, що за останні роки кількість російських генералів, які тим або іншим чином причетні до окупації Криму та частини Донбасу, і раптово загиблих і померлих, просто зашкалює. Так, у грудні 2015 р. раптово помер заступник начальника штабу повітряно-десантних військ Росії, який, кажуть, командував військовою операцією по захопленню Криму генерал Шушукин (йому було всього 52 роки).
Не так давно, 22 листопада 2018 р. у віці 62 років помер глава російської військової розвідки Ігор Коробів. І список померлих і загиблих за різними причин російських генералів між цими датами можна продовжувати.
Але от прямо зараз говорити про те, що йде "боротьба павуків у банці" і Путін знищує можливих свідків у його справі в Гаазі, я б не став. Може, і справді генерала Юдіна доконала давня хвороба, що загострилася на тлі переживань за долю Росії-матінки. А може, його прибрали за наказом з Кремля. У будь-якому випадку правди ми, швидше за все, ніколи не дізнаємося. Ми ж можемо лише констатувати, що ще на одного відвертого ворога України як держави, який, тим не менш, всіма силами і засобами знищував зрадників нашої країни на Донбасі, стало менше.
