Візіонери. Нацбанк зібрався перетворити фінансову систему в англійський газон
Так, це саме стратегія НБУ, а не план розвитку ринку капіталу, якщо брати занадто широко, або банківської системи, якщо розглядати дане питання більш вузько. Документ на кілька десятків сторінок простими словами змальовує той непростий шлях, який необхідно пройти регулятору, щоб Україна перейшла до формату стабільного розвитку. В усякому разі саме "стабільний розвиток" нас чекає, якщо центральний банк країни реалізує цю стратегію на практиці.
Свою місію Нацбанк визначив як забезпечення цінової і фінансової стабільності. Є в стратегії і поняття "візія". Під цим терміном автори документа, мабуть, припускали якусь світоглядну концепцію, яка в їхньому розумінні полягає в новому образі регулятора як сучасного, відкритого і незалежного органу, що володіє довірою суспільства і інтегрованого в європейську спільноту центральних банків. Настільки багатогранна "візія" змушує згадати ще одне значення цього слова, досить часто зустрічається в українській літературі, - "міраж", "привид". У будь-якому випадку дуже дивно, що автори злили в один флакон і поняття незалежності, і напрямок інтеграції у європейську регулятивну систему, адже навіть поляки часто скаржаться, що після вступу в ЄС їм довелося пожертвувати частиною свого монетарного суверенітету.
Але це, скажімо так, перші штрихи до аналізу стратегії, думки для затравки. І щоб цей аналіз не перетворився або в нудне перерахування його розділів, або в невиправданий критицизм за принципом "я стратегію не читав, але засуджую", зробимо незвичайний розумовий експеримент. Припустимо, що перед нами чорний ящик, який винесли в зал до знавців (візьмемо на себе сміливість і напишемо це слово без лапок). Круп'є говорить про те, що в ньому стратегія НБУ і нам, тобто знавців, належить з'ясувати, що в ній написано.
Отже, час вийшло, і необхідно дати правильну відповідь. У зв'язку з цим озвучимо основні реперні точки стратегії, які в ній могли бути, виходячи із запитів суспільства і бізнесу, а потім порівняємо з реальним змістом документа.
Питання номер один. Відновлення фінансової трансмісії між реальним сектором економіки і ринком капіталу. Настільки химерне назва пояснимо на простому побутовому прикладі. Всі, хто складав іспит на водіння автомобіля, стикався з таким поняттям, як механічна коробка передач. Якщо включена нейтральна передача, скільки не тисни на педаль акселератора, машина не поїде, навіть якщо рев двигуна заглушає все навколо. Щоб рушити з місця, потрібно включити першу передачу, потім другу і в міру набору швидкості перейти на третю і четверту. На трасі можна включити і п'яту. Схожу функцію і виконує фінансова трансмісія, тільки роль коробки передач в ній відіграє облікова ставка. За останній рік вона змінилася з 12,5 до 17%. Але, думаю, навряд чи хто-небудь відчув на собі якісь зміни, в першу чергу в частині можливості отримання кредитів. Банки кредитували обраних клієнтів під 25%, так і кредитують. Ну а населення - понад 30%. Якби фінансова трансмісія у нас працювала, то ми б вже зараз відчули різке уповільнення кредитування та економіки в цілому. Але поки відчули лише зростання ставок на ринку державних цінних паперів. Фінансова трансмісія не працює, і це поки добре, так як існує шанс убезпечити всіх нас від непродуманих рішень регулятора. Але так тривати не може. І якщо "захист від дурня" спрацьовує у нас через раз, то не хотілося б, щоб при цьому в якості бонусу працювала і "захист від розумних". Автомобілю під назвою "економіка України" пора рухатися з місця. Воно, звичайно, можна і штовхати, але поки рухаєшся в гору, робити це вкрай незручно. Простими словами, нам потрібен механізм, при якому, облікова ставка надавала б реальний вплив на економіку та темпи кредитування.
А для цього в доважок до базових ставок потрібні ефективні канали внутрішньої емісії, які працювали б не на валютний ринок і зростання цін, а на збільшення валового продукту.
Питання номер два. Зміцнення гривні, що дозволило б розблокувати інвестиційний процес та активізувати розвиток внутрішнього ринку. До тих пір поки у бізнесу і населення будуть превалювати девальваційні очікування, а горизонт планування не перевищує трьох-шести місяців, єдине, що отримає імпульс до розвитку, - це найпростіші сировинні цикли, адже нам необхідно відновлювати виробництво широкої лінійки споживчих товарів.
Питання номер три. Очищення банківської системи від проблемних кредитів. Президент хоч і озвучив на "проводах" Валерії Гонтарєвої, що вона прийняла банківську систему з катастрофічним рівнем Non-performing loan і передала її своєму наступнику у "білому одязі", але насправді все якраз навпаки: до 2014 р. рівень проблемних активів був на допустимому рівні, а в 2018-му перевищив 50% по системі в цілому, в тому числі у групі з державних банків - понад 60%. Очевидно, що жодна програма розвитку кредитування не запрацює, поки банки не будуть очищені.
Питання номер чотири. Відновлення кредитування і зниження рівня процентних ставок. Фінансовий важіль, тобто стимулювання з допомогою кредиту підприємницької ініціативи, зуміє заробити лише тоді, коли рівень рентабельності виробництва буде перевищувати ставку за кредитом. В іншому випадку кредит - це не стимул до розвитку, а шлях до банкрутства. А тепер спробуємо відповісти, скільки в Україні існує бізнесів з рентабельність 25% і вище. Не багато. Отже, ключова мета - це зниження процентної ставки за кредитами до рівня 10% і зростання показника проникнення кредитів (відношення чистих кредитів до ВВП) до 50% (з нинішніх 15%).
Питання номер п'ять. Роздержавлення банківської системи, 60% активів якої нині сконцентровано в держбанках. По суті, наша банківська система перетворилася в якусь ерзац-модель радянського "банкінгу", з невеликою домішкою іноземних банків. Чи варто говорити, що така система є не тільки неефективною, непрозорою, неконкурентною і вкрай витратній для державної скарбниці. Вона ще й банально небезпечна. Адже кризи 2008 і 2014 рр. амортизувалися приватними банками з західним і українським капіталом.
А хто буде амортизувати майбутній криза? Очевидно, що держава як кінцевий бенефіціар 60% банківської системи.
Але тільки на цей раз не вийде "спалити" депозити населення на десятки мільярдів - доведеться виконувати державну гарантію вкладів.
Ми сформулювали п'ять бажаних пунктів стратегії, а тепер відкриємо чорний ящик і подивимося, що ж нам запропонує Нацбанк.
У нього виявилося сім пунктів. Це:
1. Низька і стабільна інфляція.
2. Стабільна, прозора й ефективна банківська система.
3. Відновлення кредитування.
4. Ефективне регулювання фінансового сектора.
5. Вільний рух капіталу.
6. Фінансова інклюзія.
7. Сучасний, відкритий, незалежний, ефективний центральний банк.
При цьому НБУ буде вважати, що його цілі досягнуті при виконанні наступних умов:
• досягнута цінова стабільність;
• банківський нагляд оновлений і відповідає стандартам ЄС;
• кредитування відновлено, його рівень підтримує економічне зростання без ризиків для фінансової стабільності;
• небанківський фінансовий сектор охоплений загальною моделлю регулювання;
• скасовано всі валютні обмеження, відкрито шлях до вільного руху капіталу;
• зростає залученість населення на ринку фінансових послуг.
Таким чином, перед нами досить полегшений варіант стратегії, який, з одного боку, декларує досягнення якихось благих цілей, які у всіх на слуху, а з іншого - розбавляє їх неабиякою порцією води, завдяки якій, завжди можна буде знайти пару-трійку "поточних успіхів", які красиво ляжуть в звіт про виконану роботу.
Але найдивовижніше, що в стратегії практично не згадується курсова політика, вона, можна сказати, виключена як клас. Нацбанк, який розраховує на відновлення довіри з боку суспільства, навіть схлипом не згадує про свого прямого обов'язку - забезпечувати стабільний обмінний курс національної валюти. Про перегини політики фіксованого курсу згадувати не будемо, зазначимо лише, що в імпортозалежною країні, особливо на ринку енергоресурсів, з високим рівнем тіньової економіки і бівалютного системою оцінки всіх базових активів відмова від таргетування курсу прирівнюється до нездатності контролювати інфляцію.
Крім того, у стратегії НБУ не згадується і необхідність таргетування номінального ВВП з метою виходу економіки на докризовий рівень. Якщо застосувати цю модель, то економіка сама визначить необхідний і достатній для її зростання, рівень інфляції.
Схоже, що в своєму тривалому "інфляційному" подорож керівники Нацбанку заслухались солодкоголосих сирен і вже не помічають, що їх "галера" пливе зовсім не туди, куди рухається економіка і вся країна.
Крім того, не приділяється належної уваги і такої важливої теми, як роздержавлення банківської системи. В такому випадку що буде контролювати оновлений банківський нагляд? Державні банки. Ну так, і при цьому картати Мінфін як недбайливого власника і підписувати з ним програми докапіталізації за рахунок платників податків. Ідеальна модель "пруденциалки" вимальовується на горизонті.
Немає у стратегії і окремого розділу щодо очищення банківської системи від токсичних активів (лише згадка побіжно), в тому числі за допомогою застосування венчурних інвестицій та інструментів фондового ринку.
Банківське кредитування планується активізувати не за рахунок зниження кредитних ставок, а з допомогою створення кредитного реєстру, захисту прав кредиторів, споживачів фінансових послуг, створення інституту фінансового омбудсмена, удосконалення процедур банкрутства та розвитку мережі приватних судових виконавців. Як це ні парадоксально, але зниження процентних ставок зазначено в якості очікуваного ефекту від відновлення кредитування, а не навпаки. Звичайно, і такий ефект буде, але послідовність тут більш "діалектична": спочатку зниження процентних ставок, потім відновлення кредитування і в підсумку знову зниження процентних ставок.
Що стосується валютної лібералізації, то в стратегії справедливо зазначено, що даний напрямок реформ може бути успішним лише у випадку заміни валютного контролю податковим, а для цього необхідно імплементувати в Україні пакет міжнародних стандартів BEPS по боротьбі з розмиванням податкової бази. Від себе додамо, що для лібералізації руху капіталу необхідно забезпечити стійке зростання цін на внутрішні активи і, паралельно, зниження рівня ключових ризиків. В іншому випадку вільний перетік капіталу призведе до таких самих наслідків, як і безвиз, але тільки не на ринку праці, а на ринку капіталу.
В цілому, перед нами цілком презентабельна стратегія для невеликої європейської країни, яка розповідає про те, як в найближчому майбутньому національний ринок капіталу стане схожим на гарний англійський газон. Ось тільки всім відомо, що для отримання класичного англійського газону потрібно "всього лише" стригти і поливати. І так сто років поспіль. На жаль, ця стратегія так і не озвучила приблизний маршрут Нацбанку на ці "сто років". Адже перш ніж перейти до "красивих подвигів" у вигляді фінансової інклюзії, необхідно почистити для початку хоча б авгієві стайні проблемних активів. А інакше англійського газону нам не бачити і через сто років. Адже крім терміну, як ми пам'ятаємо, потрібно ще регулярно стригти і поливати.
