Визволення Сирії. Чому режим Асада впав як картковий будиночок

Сім'я Асадів правила в Сирії 54 роки. Хафез Асад 21 листопада 1970 року внаслідок військового перевороту став прем'єр-міністром, а з 14 березня 1971 року до самої смерті 10 червня 2000 року обіймав посаду президента країни. Після смерті Хафеза Асада пост президента перейшов до його сина Башара Асада, який протримався при владі до 8 грудня 2024 року, після чого втік до Москви.

Зрада Путіна

Режим Асада міг бути повалений ще дев'ять років тому. Але тоді його врятував Путін. 30 вересня 2015 року Росія розпочала військову інтервенцію в Сирії після запиту уряду Башара Асада про військову підтримку у його боротьбі з антиурядовими силами. На той момент війська Асада контролювали лише 26% території країни.

10 жовтня 2015 року Путін в інтерв'ю ведучому телеканалу "Росія-1" Володимиру Соловйову визначив мету Росії в Сирії: "Наше завдання полягає в тому, щоб стабілізувати законну владу". "Стабілізувати військовим шляхом?" — спитав Соловйов. "Військовим шляхом, звісно", — відповів Путін.

На початок 2017 року під контролем Дамаска залишалися лише 17% території країни, але потім російські бомбардування сирійських міст, зайнятих антиурядовими силами, призвели до перелому військової ситуації на користь Асада. 6 грудня 2017 року Путін оголосив про перемогу РФ у Сирії. "Дві години тому міністр оборони доповів, що операції на східному та на західному березі Євфрату завершено повним розгромом терористів", — заявив Путін. Він додав, що окремі "осередки опору" ще можуть існувати, але бойові дії на території країни закінчені.

Незабаром, 11 грудня 2017 року, Путін прилетів на російську військову базу Хмеймім на заході Сирії (саме там базувалися російські літаки, які бомбили країну). Він наголосив, що "за два з невеликим роки збройні сили Росії разом із сирійською армією розгромили найбільш боєздатне угруповання міжнародних терористів". І він пообіцяв: "Якщо терористи знову піднімуть голову, то ми завдамо таких ударів, яких вони поки і не бачили".

І ось минуло сім років. "Терористи", як їх називав Путін, "знов підняли голову" і 29-30 листопада 2024 року повернули собі Алеппо — найбільше місто Сирії.

28 листопада телеканал "Алеппо сьогодні", який веде мовлення (через супутник і онлайн) зі Стамбула, повідомив, що Асад прибув до Москви для зустрічі з Путіним. Наступного дня цю інформацію підтвердив російський ТГ-канал "ВЧК-ОГПУ". Пізніше той же ТГ-канал розповів про катастрофічні для режиму Асада наслідки цієї поїздки: "Вирок режиму Асада було виписано де-факто 29 листопада в Москві за результатами його безуспішного візиту до Кремля. Повернувшись 30 листопада до Дамаску, Асад зіткнувся з повною зрадою з боку своїх силовиків, які розцінили відсутність підтримки з боку Москви як уже вирішений для Кремля компроміс у межах певних домовленостей за спиною Дамаска. Значною помилкою самого Асада стало рішення про візит до Москви, куди він прибув 27 листопада разом із усіма членами своєї сім'ї. Новина про перебування сім'ї Асада в Москві в момент початку бойових дій на півночі країни фактично стала доказом крихкості режиму, що відіграло істотну роль у морально-психологічній перевазі бойовиків над силами уряду Асада".

Проксі-війська Ердогана

Версія про "домовленості Кремля за спиною Дамаска", звісно, заслуговує на увагу. Але вона не єдина. Є й простіша: Путін пожертвував Асадом, бо не захотів направити йому на допомогу свої війська. Він мав підстави побоюватися, що легкої перемоги не буде.

З 2017 року місто Ідліб та частина однойменної провінції на кордоні з Туреччиною утримувало під своїм контролем угруповання "Хайят Тахрір аш-Шам". За цей час воно фактично перетворилося на турецькі проксі-війська.

Як це відбувалося, в інтерв'ю "Медузі" розповіла науковий співробітник Тель-Авівського університету Діна Ліснянська. Вона нагадала, що "Хайят Тахрір аш-Шам" — це відгалуження "Аль-Каїди" в Сирії, яке раніше було відоме як "Джабхат ан-Нусра". З 2019 року вони діють як "Хайят Тахрір аш-Шам" під егідою Туреччини. Їхньою метою було звільнити Сирію від Асада. Під ними є чимала кількість організацій, в яких є багато рекрутів з пострадянського простору: дуже багато з Узбекистану, є і з Таджикистану, Російської Федерації, наприклад, Дагестану.

"Туреччина випестила ці угруповання ісламістів. Вона навербувала в них бійців із Центральної Азії, з Близького Сходу, з Північної Африки. Платила їм зарплати, постачала всім необхідним. Вони базувалися на тих територіях у Сирії, які фактично знаходяться під владою Туреччини з 2019 року. Всі ці підготовлені сили були кинуті в бій одразу після припинення вогню між Ізраїлем та "Хізбаллою". Іран і "Хізбалла" — союзники Асада — сильно пошарпані війною з Ізраїлем. Інший його союзник, Росія, дуже зайнятий в Україні", — констатувала Ліснянська.

Отже, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган вирішив, що настав час встановити контроль над Сирією. Чи міг він заздалегідь домовитися з Путіним, що той не рятуватиме Асада? Мабуть, міг. Але так само він міг ні про що з ним не домовлятися, а просто поставити перед фактом, знаючи, що всі його сили зараз загрузли в Україні (і в Курській області РФ).

Про те, що Путін здав Асада, стало зрозуміло з повідомлення Кремля про розмову Путіна з Ердоганом 3 грудня. Розмова відбулася з ініціативи Ердогана. Путін, як повідомив Кремль, акцентував Ердогану "необхідність якнайшвидшого припинення терористичної агресії проти сирійської держави з боку радикальних угруповань та надання всілякої підтримки зусиллям законної влади щодо відновлення стабільності та конституційного порядку на всій території країни, зокрема з використанням наявних у Анкари можливостей". Тобто Путін побоявся погрожувати Туреччині та залишив долю Асада на розсуд Ердогана. Того ж дня Росія почала виведення своїх кораблів із військово-морської бази у сирійському Тартусі.

Нове життя Сирії

6 грудня лідер "Хайят Тахрір аш-Шам" дав інтерв'ю CNN, де вперше публічно використав своє справжнє ім'я — Ахмед аль-Шараа — замість псевдоніма Абу Мухаммад аль-Джулані, під яким він широко відомий. "Насіння поразки режиму завжди було в ньому. Іранці намагалися відродити режим, виграючи йому час, а пізніше росіяни також намагалися його підтримати. Але правда залишається: цей режим мертвий", — заявив він.

Аль-Шараа висловив бажання, щоб іноземні війська залишили Сирію. Нині в країні перебувають сили зі США, Туреччини, Росії та Ірану. "Я думаю, що як тільки цей режим впаде, проблему буде вирішено, і більше не буде необхідності в тому, щоб якісь іноземні сили залишалися в Сирії", — наголосив він.

Також він заявив про те, що його угруповання не збирається утримувати владу в своїх руках. "Хайят Тахрір аш-Шам" — не самоціль, а засіб для виконання завдання: протистояння режиму Асада, сказав Аль-Шараа. "Сирія заслуговує на інституційну систему управління, а не таку, де один правитель приймає довільні рішення, — пояснив він. — Ми говоримо про більший проект — ми говоримо про будівництво Сирії".

Він розповів про плани створення "ради, обраної народом", і уряду на основі інститутів. Він наполягає, що цивільним особам нема чого боятися. За його словами, він хоче заспокоїти цивільних осіб та групи, які зазнавали переслідувань з боку екстремістських та джихадистських угруповань у десятирічній громадянській війні в Сирії. Він хоче запевнити християн та інші релігійні та етнічні меншини, що вони житимуть у безпеці. "Ніхто не має права знищувати іншу групу. Ці секти співіснували у цьому регіоні сотні років, і ніхто не має права їх знищувати", — сказав він. За його словами, він виступає проти деяких жорстокіших тактик, що використовуються іншими джихадистськими групами, що призвело до розриву його зв'язків із ними.

А як буде насправді, це залежить від Ердогана.