Вибори на Донбасі: що має знати Порошенко про амністію чеченців

Президент РФ Владімір Путін хоче від України окремого закону про амністію для підконтрольних йому лідерів бойовиків окупованих територій Донбасу. Про це він заявив під час засідання міжнародного дискусійного клубу "Валдай". За його словами, діючий український закон про амністію не звільняє бойовиків від кримінальної відповідальності, а отже, не дозволяє їм брати участь у місцевих виборах. Та й офіційний Київ недвозначно натякав, що місце вбивцям і колаборантам – на нарах, а не в місцевих радах звільнених від окупації "відпускниками" з РФ і місцевим криміналітетом територій.

Амністія для чеченських повстанців оголошувалася владою Росії неодноразово. Кількість тих, хто погоджувався скласти зброю і здатися владі, вимірювалася ледь не кількома десятками при кожному оголошенні "прощення" з боку Москви. І це при тому, що в російських в'язницях знаходиться близько 500 жінок і 100 неповнолітніх, засуджених ніби за участь у подіях 1999-2005 років у Чечні. Під так звані "особисті гарантії Кадирова" свого часу офіційно здалися аж 49 бійців, а оголошена напередодні "президентських виборів Кадирова" чергова амністія за офіційними даними привела з покаянням до влади 200 осіб. Станом на 2006 рік офіційно здалися владі під обіцяну амністію 300 бійців. Та навіть ці цифри викликають великий сумнів.

"Правоохоронні органи у Чечні й за її межами використовують методи примусу для підвищення показників кількісної здачі бойовиків. Не виключаються факти підтасовок на місцях", - заявив під час засідання Республіканської антитерористичної комісії в Грозному в.о. начальника УФСБ РФ по республіці Сергій Богомолов.

Після кожного гучного оголошення чергової амністії звучали звинувачення у бік повстанців, що вони неохоче складають зброю або здаються з повинною, і традиційно це закінчувалося заявами, що більше нікого пробачати не будуть, а сам Кадиров після провалу чергової амністійної кампанії навіть віддав наказ заарештовувати близьких і рідних тих, хто, за даними ФСБ, переховується від російської влади. "Більше бойовиків, що продовжують воювати, пробачати вже не можна", - заявляв перший заступник начальника Генштабу російської армії генерал-полковник Валерій Манилов, - "вони мають бути або знищені, або спіймані і засуджені".

То чому вже після закінчення війни люди відмовлялися складати зброю або визнавати участь у тих подіях, навіть під загрозою арештів рідних та близьких? Наведемо кілька фактів про проведення так званої "амністії" в Чечні. Житель Урус-Мартана Шаміль недовго залишався в групі бойовиків в горах. Після того, як він написав повинну заяву, у його будинок увірвалися російські військовослужбовці й, відкинувши довідку про амністування, як непотрібний папірець, забрали Шаміля в комендатуру, де кілька днів били і катували, домагаючись відомостей про бойовиків. Потім його піддали статевому насильству і викинули за стіни комендатури, попередивши, що якщо він розповість про це, поплатиться життям.

Подібні випадки були причиною того, що амністія 2000 року також провалилася. Це визнавала і влада Заступник спецпредставника президента РФ щодо дотримання прав і свобод громадян Чеченської Республіки Нурді Нухаджієв заявляв : "Я вважаю, що в ході амністії повинні були бути переглянуті всі справи чеченців, засуджених в цю військову кампанію Багато з них були сфальсифіковані, багатьох затримували і побоями й тортурами змушували зізнаватися в тому, чого вони не скоювали. Якщо цього не зроблять, я не впевнений, що ця амністія відіграє серйозну роль у стабілізації ".

Писала на цю тему і покійна журналістка Анна Політковська, яка вважається жертвою путінського режиму: "Вся Чечня відмінно обізнана про безліч випадків, коли пан Кадиров, нині чинний глава республіки, умовляв бойовиків виходити з лісів і укриттів, здавати зброю і присягати мирно жити, але далі все відбувалося за двома сценаріями. Перший: ті, кого умовили, досить швидко зникали під час зачищення. Одні - при великих, тотальних зачистках сіл, коли гребли всіх без розбору і, значить, можна хоча б допустити, що це відбувалося випадково. Інші ж - при адресних зачистках, коли невідомі в камуфляжах і масках ночами "точково" навідувалися саме в їхні будинку, і ті, що склали зброю, зникали з лиця землі назавжди. Сім'ї при цьому впевнені, що в більшості випадків діяли саме так звані кадировці, ті самі, хто, власне, і вмовляв. Другий сценарій: Кадиров, серйозно готуючись до самопрезидентських виборів наприкінці 2003 року, дуже зацікавлений у поповненні власної озброєної армії. Поповнюється ж вона сьогодні в основному за рахунок людей "з того боку". Справа йде так: хочеш перейти в банду Кадирова, і це всі знають, - тобі зелене світло, ти складеш зброю і тут же її отримуєш. Не хочеш – на тебе чекає зачистка". Таких бойовиків, фактично легалізованих в обхід процедур, передбачених російським законодавством, у банді Кадирова налічується не менше 7000.

Тобто по факту так звана "амністія" зводилася до або знищення тих, хто покаянням перед владою автоматично підписав собі смертний вирок, або до переходу на бік ворога, до так званих "кадировців", що засвітилися й у злочинах на окупованому Росією Донбасі. Та є ще одна причина, чому Росія проводила ці "амністії". Справжню амністію отримали військовослужбовці РФ, які вчинили злочини проти мирного населення Чечні.

"За буквою цієї постанови амністувати можна буде тільки загін скаутів, які в гірничо-лісистій частині Чечні збирали гербарій, - вважає член правління правозахисного центру" Меморіал ", експерт з локальних конфліктів на півдні Росії Олександр Черкасов. - Замах на життя військовослужбовця або співробітника правоохоронних органів за законом відноситься до тяжких злочинів ". Цікаво, як це корелюється із заявами Кремля про необхідність амністування Україною лідерів бойовиків з так званих "ЛНР" та "ДНР"?

Перед тим, як повчати Україну, як треба проводити амністію, Росії варто було б нагадати підконтрольним бойовикам власні заходи з зачистки Чечні під красивими гаслами загальних амністій, які загалом були провальними, зате дозволили практично відкрито винищити залишки армії Ічкерії і звільнити від покарання злочинців-військослужбовців армії РФ, чиї злочини не вдалося приховати владі. А бойовикам Захарченка і Плотницького залишається сподіватися, щоб амністія відбулася за чинним українським законодавством, а не за звичайною практикою їх кураторів з Кремля. Краще сидіти в українській в'язниці, але живим. Як ставляться в Москві до власних обіцянок і гарантій бойовики, впевнений, уже достатньо усвідомили.

Валерій Корнелко