Весна на Донбасі. Чого чекати на фронті з настанням тепла

Незважаючи на певний скепсис щодо чергового перемир'я, на цей раз названого пасхальним, в цілому продовжується позиційна війна. Тобто основний "довгою рукою" для противників залишаються міномети та артилерію.

При цьому ні у нас, ні у супротивника досі не створено повноцінної лінії окопів і опорні пункти з гарнізоном максимум в роту продовжують бути основою оборони. Звичайно, це пов'язано в першу чергу з рельєфом місцевості і досить високою урбанізацією. Так, на тому ж донецькому напрямку рідко де між населеними пунктами є відстані 15-20 км, частіше всього просто не помічаєш як проїхав Донецьк і опинився в тій же Горлівці або Авдіївці.

Ще однією причиною створення повноцінної лінії окопів є очікування (причому як з одного, так і з іншого боку) можливого настання. Залишивши в стороні бурхливі фантазії "лідера молодої республіки" про Лондоні, чергове загострення з можливим настанням ВСУ російсько-донецькі пропагандисти очікують на травень. При цьому їх основний аргумент - вже офіційно оголошений перехід бойових дій зі стадії "антитерористична операція" у формат "операція об'єднаних сил".

У зв'язку з цим варто сказати, що їх побоювання повністю безпідставні, так як наскільки розумію, принаймні, на першому етапі перед генералом Наевым буде поставлено завдання формування повноцінної угруповання з частин ЗСУ, НГУ, перепідпорядкування прифронтових СБУ і МВС. І тут виникає цілий ряд питань, на які поки що немає відповідей.

Наприклад, що буде з загонами Української добровольчої армії, які слід визнати, присутні в деяких кількостях на передовій? Чи почнеться їх повноцінне "видавлювання" з перекриттям постачання боєприпасами або їм найдуть місце в новій структурі? На яких принципах буде побудована координація з місцевими цивільними адміністраціями?

Повертаючись до чисто військової складової конфлікту, варто відзначити і деяка зміна загальної картини і тактики. Так, наприклад, після серйозних втрат у техніці сторони відмовилися від використання мобільних вогневих груп. Ще восени виїзд одиночного БМП і розстріл боєкомплекту з найближчого опорного пункту був нормою. Зараз же після насичення "першої лінії" ПТУРами та створенням (принаймні, з нашого боку) спеціальних груп "мисливців за технікою" така практика звелася до нуля.

Зате продовжує палахкотіти щосили снайперська війна, яка зараз, після появи "зеленки," тільки активізується. Причому варто визнати, що поки "м'яч на стороні супротивника". Так, єдина на сьогодні наша втрата за квітень - це загиблий в районі Пісків 12 квітня сержант з 57-ї мотопіхотної бригади Денис Начесный. І знову за деякими даними - це робота снайпера.

І ще. Змінився характер застосування артилерії, що відразу позначилося і на офіційних зведеннях. Якщо раніше для придушення ворожого вогню вимагалося десяток снарядів "дозволеного" калібру, то зараз для придушення "мандруючого знаряддя" нашим артилеристам вистачає буквально кількох пострілів. Це результат планомірної роботи, яка ведеться, починаючи з 2015 р. У артилерійських розрахунків з'явилася достатня кількість технічних засобів для визначення місця розташування противника.

Тут і стали вже стандартними безпілотники - настільки, що розрахунки БПЛА вже прописані в штатному розкладі, тут і різноманітні артилерійські планшети і калькулятори (і зараз вже не так і не стільки волонтерські). За американські протимінні радари варто промовчати - їх не так вже й багато, однак вони відносно мобільні і командування сил АТО" має можливість ними маневрувати, перекидаючи на той чи інший загрозливий ділянку.

Великою проблемою залишається постачання. Тільки зараз потроху вирівнюється ситуація з танками - проте в армії їх близько п'яти модифікацій, причому з різними двигунами, системами керування вогнем, з БМП (тут по мірі зносу БМП-2 основним стає БМП-1), з БТРами (на тлі поступового вибивання ресурсу БТР-80 все частіше миготять БТР-70 і новенькі БТР-3/4).

Не так критична ситуація стала з легковим автотранспортом - хоча і тут далеко до стандартів НАТО", але кількість волонтерських машин різко знизилося, постачання транспортом потроху бере в свої руки держава.

Як бачиться досить цікавим на події має бути травень. Тоді ми вперше побачимо кроки нового командування на Донбасі, до фінішу підходить епопея з поставками американського зброї і схоже, що на лінії зіткнення найближчим часом повинні з'явитися як мінімум антиснайперские комплекси. І якщо все буде йти за планом, то у складі військово-морського флоту з'явиться пара американських кораблів берегової оборони. Хоча тут мені особисто абсолютно незрозуміла роздута навколо них галас з численними публікаціями і навіть інтерв'ю головкому флоту. Для флоту Коста-Ріки або Пакистану отримання стареньких кораблів без озброєння абсолютно буденне явище.

Загалом, війна триває і, незважаючи на регулярні вкидання про "зраді," вже всім очевидно, що армія як живий організм, що постійно розвивається. На тлі критики "Богданів" або чехословацьких БМП вже майже всі забули літо 2014 р., коли дірки на фронті закривалися зібраними з нуля з мобілізованих батальйонами територіальної оборони з одними автоматами, а постачання армійських частин трималося виключно на "канібалізм" ще радянської техніки та волонтерів.