Всіх переговорив. Луценко не має радувати те, що він краще Шокіна
Перший рік роботи на посаді генерального прокурора Юрій Луценко зазначив, як і належить справжній зірці, персональним бенефісом на трибуні Верховної Ради, належною у форму звіту за рік роботи.
Ця процедура, яка за визначенням повинна була бути нудною і бюрократією, зусиллями Юрія Віталійовича виявилася досить яскравою, що для українських прокурорів вкрай нетипово. Приміром, самі знамениті "попередники" Луценко Віктор Пшонка і Віктор Шокін були куди менш балакучі і зайвий раз на публіці намагалися не з'являтися. Пшонка запам'ятався українцям як власник ультрароскошного особняка,і засновник "пшонкастайла" — відповідного способу життя, що характеризується винятковою вульгарністю і несмаком, а Шокін — як відбулася жертва вкрай дивного замахи з використанням тепловізора.
Так що Юрій Віталійович, безсумнівно, як мінімум самий веселий генпрокурор за всю історію незалежної України. При всій повазі до тричі генпрокурору Святославу Піскуну, який не гребував появами на публіці, Луценко тут поза конкуренцією. І справа не тільки в специфічному почуття гумору та артистизмі, головне — Юрій Віталійович за рік на посаді так і не став генпрокурором і, швидше за все, їм ніколи не стане, як не став у свій час міністром внутрішніх справ і арештантом ніжинської колонії. Луценко був, є і буде публічним політиком, які б посади не обіймав.
І якщо політичні фігури на посаді міністра внутрішніх справ для нас вже звичні, то більшість попередників Луценка в кріслі генпрокурора були людьми іншого сорту — "прокурорськими". Їх шлях по кар'єрних сходах пролягав не через вибори і публічну політику, а через коридори і кабінети прокуратур, що вимагає зовсім іншого характеру.
Дуже важко собі уявити, щоб "типовий" український генпрокурор дозволяв собі ліричні відступи начебто спічу про необхідність "вирвати свято 9 Травня з рук реваншистів і імперців" і вийти всім патріотам як один на аналогічну путінської акцію "Безсмертний полк" тільки з іншим знаком; або давав поради виконавчої влади відродити Міністерство доходів та зборів, а законодавчої — створити судову антикорупційну палату. Також "не по-прокурорськи" звучали і публічні натяки народним депутатам і цілим фракціям про можливі проблеми з законом.
Так що, коли нинішні опозиціонери кажуть, що Луценко нічим не відрізняється від Шокіна, а то і Пшонки, вони кривлять душею. Юрій Віталійович кардинально відрізняється від них, тому що він не прокурор, а політик. Добре це чи погано? Це питання, за великим рахунком, не має сенсу. Те, що посада генпрокурора політична, — це факт, а те, що до Луценка на ній не було політиків, можна списати на інерцію кучмізму, а то й навіть "совка". Подобається це комусь чи ні, а на посади генпрокурора і після Луценка політики будуть з'являтися все частіше зі всіма плюсами і мінусами цього факту.
Один з головних мінусів — це менша компетентність політиків у формально-юридичних питаннях, що яскраво продемонстрував і звіт Луценко. Власне, Юрій Віталійович і сам визнав, що відсутність профільної освіти заважає йому ефективно працювати, що й проявилося у разі явно поспішного оприлюднення інформації щодо подання про зняття депутатської недоторканності з депутатів Андрія Лозового та Євгена Дейдея. І потім генпрокурора довелося з цього приводу виправдовуватися.
Ще одна головна відмінність політичного генпрокурора від прокурорського — це професійна тяга політиків до публічності і красивої риторики, що дуже нехарактерно для професійних силовиків. Ця особливість може бути як позитивної (відкритість і прозорість для більшості інститутів демократичного суспільства — річ необхідна), так і негативною — в юриспруденції будь-яка нечітко сформульована фраза або необережне слово важать куди більше, ніж у політиці. Так, у своєму звіті Юрій Віталійович примудрився збудувати таку фразеологическую конструкцію, яка з юридичної точки зору дозволяє брати хабарі, якщо з них заплачені податки. Зокрема, кажучи про перевірку е-декларацій, Луценко заявив щось на кшталт: "Або покажіть джерело доходів, або заплатіть податок". Тобто якщо податок сплачено, то корупційне походження грошей вже нікого не цікавить?
З іншого боку, політична підготовка Луценка дозволяє йому відчувати себе набагато впевненіше "на килимі" у народних депутатів. У свій час і Пшонку, і Шокіна деякі народні обранці могли успішно затролити каверзними питаннями. З Луценком цей фінт явно не пройшов, не на того нарвалися. Юрій Віталійович сам майстер словесного троллінгу. Не так давно під демагогічну пресинг Ляшко потрапив антикорупційний прокурор Назар Холодницький і виглядав на тлі Олега Валерійовича не надто переконливо. Луценко ж легко парирував всі спроби Ляшко влаштувати йому рознос, тут же давши "радикалу" здачі у вигляді прозорого натяку на можливе позбавлення мандатів членів його фракції.
Знадобилося Луценко і його професійне політичне вміння робити хорошу міну при будь-якій грі, примазуватися до чужих успіхів, переводити стрілки на "попередників" і інші органи влади. Можливі і багато в чому обгрунтовані закиди у відсутності результату в роботі Генпрокуратури Юрій Віталійович тут же навів купу цифр, які доводять протилежне; розповів, як успішно бореться зі злочинністю Нацполиция (зрозуміло, вона б нічого не змогла без сприяння прокуратури); пояснив, що в боротьбі з корупцією важлива не тільки "велика риба", але й рибка поменше (митник з $200 хабара — це ланка в корупційній злочинного ланцюга); нагадав, як багато крали в часи Януковича (зараз стільки явно не крадуть); поскаржився на суддів, які не справляються з потоком справ і не садять корупціонерів за своїми мотивами, на народних депутатів і Кабмін, які законодавчо не прибирають підстави для корупції, і т. д.
Загалом, звіт у парламенті за перший рік роботи Луценко може сміливо занести собі в актив — депутатам так і не вдалося вибити його з колії. Але і ілюзії, що все йде гладко, у Юрія Віталійовича теж бути не повинно. Після звіту у парламенті питань до Генпрокуратури менше не стало, і раніше чи пізніше на них доведеться давати відповідь по суті. Це і все ще нерозкриті резонансні справи — від розстрілів на Майдані до вбивства Павла Шеремета, і відсутність чіткого результату в боротьбі з корупцією у вищих ешелонах влади, і вкрай повільно рухаються справи Януковича і багато іншого. Вічно прикриватися дотепною політичною риторикою при відсутності конкретних результатів, як не крути, не вийде.