Вірю - не вірю. Чому Саакашвілі вирішив захистити Порошенко від ФСБ

Не встигло в українському суспільстві вщухнути обурення з приводу "сенсації" викинутої арабським телеканалом "Аль-Джазіра" про ролі Валерії Гонтарєвої у виведенні в офшори брудних грошей Віктора Януковича, як у благодатний вогонь української зради підкинули нових дров. В цей раз пов'язаного з головним революціонером сучасності Михеилом Саакашвілі телеканалу "Руставі-2" з дружньої нам сонячної Грузії.

Грузинський телеканал опублікував розписки, нібито зроблені власноруч президентом України Петром Порошенком для ФСБ Росії, в яких той начебто запевняє спецслужбу країни-агресора в своїй повній лояльності, обіцяє не діяти проти інтересів Російської Федерації і всіляко доводить свою користь для російської економіки і наявність родинних зв'язків у цій країні. І хоча ці розписки нібито написані більше 10 років тому - 3 лютого 2007 р., українське "патріотичне" суспільство одразу ж накрила нова хвиля зради. Ну а як же інакше, адже президент особисто плазує перед ворожим ФСБ, а значить, явно завербований зрадник... Доклали свою руку до розгону цієї хвилі зради і опозиційні політики з табору Саакашвілі, дивіться, мовляв, хто практично святого Міхеїла Николозовича у зв'язках з Сергієм Курченко звинувачує.

В Адміністрації президента всі оприлюднені записки оперативно назвали фейком. Мовляв, нагадаємо довірливим зрадофилам, що в 2007-му старший син Петра Олексійовича ще і близько не був одружений, а тому не міг мати тещі в Санкт-Петербурзі, про що Порошенко нібито вказує у своєму листі. Та й без цього хронологічного невідповідності наведені листи виглядають як мінімум сумнівно - занадто акуратним почерком написані, містять необов'язкові відсилання до всіх болючим для Петра Олексійовича російським тем на зразок Липецької фабрики "Рошен", так і в новинах за 2007 р. неважко показати, що в Росію тоді Порошенко так і не пустили, а значить, сенсу писати їх не було зовсім ніякого. Загалом, навіть "Українська правда", розуміючи сумнівність документів, принесла свої вибачення читачам за те, що некоректно спочатку подала новину.

Але справа навіть не в цьому. Зрештою, хоча 10 років тому відносини України з Росією були далекі від дружніх, ні про яку війну і анексії мова тоді явно не йшла, а тому ніякої особливої крамоли в тому, щоб обіцяти не діяти проти інтересів РФ при в'їзді на територію цієї країни, за великим рахунком, немає. Важко уявити не тільки Порошенко, але і будь-якого іншого українця, який на кордоні з Росією буде обіцяти займатися підривною і диверсійної діяльністю.

Враховуючи близьке до Саакашвілі джерело вкидання компрометуючих розписок, все виглядає насамперед як помста Міхеїла Николозовича Петру Олексійовичу, по-перше, за кримінальну справу про зв'язки з Курченко, а по-друге, за оприлюднення особистого листа з проханням помиритися. Інше питання, а як "Руставі-2" отримало розписки Порошенко (не важливо, фейкові вони чи ні). А отримати цей компромат грузинські журналісти могли тільки від росіян, і саме Москва у цій історії виявляється головним вигодоодержувачем.

Не потрібно бути семи п'ядей у чолі, щоб зрозуміти, наскільки конфлікт Саакашвілі і його прихильників з Порошенком вигідний Кремлю. І чим жорсткіше і бескомпромиссней буде ця війна, тим краще для росіян. А підкинути Михеилу Николозовичу трохи зброї в його боротьбі з Порошенком - це вже питання техніки. Ну а те, що в цій історії і сам Саакашвілі виглядає людиною, пов'язаних з російськими спецслужбами, для Кремля ще краще. Каші, як відомо, маслом не зіпсуєш.

Саакашвілі, схоже, теж розуміє, що історія з розписками б'є і по ньому, а тому вирішив від них по можливості дистанціюватися, заявивши, мовляв, я особисто не вірю, що Порошенко міг подібне писати, але, за великим рахунком, мало у що я не вірю, всяке можливо.

Таким фінтом, Міхеїл Николозович не тільки спробував відійти від підозри у співпраці з російськими спецслужбами, але і постарався згладити градус конфлікту з Порошенком. При всій любові Саакашвілі до непримиримому революційного пафосу, він, схоже, чудово усвідомлює хиткість свого становища в Україні. І хоча війна компроматів між ним і Порошенко триває, українська державна машина все ще досить ніжно обходиться з грузинським апатридом. Навіть незважаючи на тяжкість обвинувачень щодо співпраці з Курченко, ні про арешт, ні про екстрадицію до Грузії мова поки не йде. А після історії з розписками Порошенко міг би і "псіханути", що, звичайно, пішло б на шкоду самому Порошенку, але Скаакашвили від цього не легше. Так що рішення екс-президента Грузії робити вигляд, що він до компромату відношення не має, в цілому правильне.

Але головне у всій цій історії не метання Саакашвілі, а те, що перезбуджені революцією і війною українці виявилися дуже чутливими до інформаційних вбросам, а влада занадто чутлива до громадської думки (що, звичайно, швидше позитив, ніж негатив), і такою ситуацією успішно користуються всі ті, хто намагається впливати на українську політику з-за меж нашої країни. Власне, історія з засекреченим судовим рішенням про гроші Януковича, спливла через "Аль-Джазіру", - ще один подібний факт. Правда, тут, швидше за все, джерелом інформації стала не Росія, а наші західні партнери, у яких теж є бажання і можливість тиснути на українську владу. І серйозне відмінність ще в тому, що розказана "Аль-Джазірою" історія не фейк, а правда. Правда про Гонтареву, яка була відома більшості і без публікації "секретного" рішення Краматорського суду, "Аль-Джазірою", журналісти якої навряд чи уявляють, де знаходиться цей самий Краматорськ. Власне, вже тільки це змушує задуматися про маніпулятивних, хоча, безсумнівно, благородних цілях даного вкидання.

Ефективності вкидання подібних компроматів сприяє і традиційна нелюбов українців до влади взагалі, що є своєрідним продовженням традиційного українського патерналізму - від нових політиків при владі завжди чекають всього хорошого і відразу і дуже розчаровуються, коли бажаного не відбувається.

Так що головний висновок, який ми повинні винести з історії з розписками, - це не те, фейкові вони чи ні. В першу чергу всі ми повинні усвідомити, що, шарахаючись від однієї до зради іншого, ми вкрай вразливі для інформаційних атак, і з цим потрібно щось робити. Рецепт від цієї соціальної хвороби більш ніж проста - потрібно поменше йти на поводу у емоцій і побільше звертатися до розуму. Ось тільки на практиці слідувати цим простим радам виходить далеко не у всіх.