Верифікація полонених. Скільки знайдеться охочих обміняти українську в'язницю на ЛДНР

Таким чином, запущений процес вирішення питання з тими людьми зі списку ОРДЛО, які засуджені в Україні, але не згодні бути переміщеними на Донбас. Таких відмовників близько 200 осіб. Сама верифікація (фактично процедура підтвердження) буде здійснюватися за участю офісу омбудсмена, СБУ та координації ОБСЄ. Представники комітету відвідають пенітенціарні установи в Україні та нададуть представникам окупаційної влади підтвердження рішення кожної окремо взятої людини.

Справа в тому, що станом на сьогодні замість 126 перебувають у заручниках українських громадян представники "недореспублик" вимагають звільнити понад 600 затриманих терористів і сепаратистів.

Причому, по всій видимості, озвучені цифри українців, які перебувають у полоні в ОРДЛО, далекі від реальності, адже є ще категорія безвісти зниклих. За списками міжвідомчої групи при СБУ за станом на грудень 2016 р. їх було 762, з них — 413 цивільні. А на засіданні Ради безпеки ООН наші дипломати озвучували цифру більш ніж 3 тис. осіб. І є велика частка ймовірності, що як мінімум кілька десятків з цього скорботного списку знаходяться в полоні у бойовиків.

До речі, поданий представниками "гордих республік" список викликає тільки здивування. У списки на обмін осіб представники окупаційної влади часто включають людей, які взагалі ніякого відношення до військового конфлікту на Донбасі не мають. Причому найчастіше бандити вибивають вільну для своїх "дружбанів". Як розповідала Геращенко, на одному із засідань нашій стороні запропонували звільнити людини, засудженого в 2003 р. за вбивство. А чого вартий, наприклад, вимога звільнити жінку, затриману з сумкою тротилу в київському метро. Або у списки включають людей без прізвища, по батькові і дати народження, вписуючи тільки клички — наприклад, Китай, Пітон, Вог, Стукач і т. д.

Чисто теоретично на сьогодні питання про полонених і заручників у порядку денному більше не повинно стояти взагалі. У мінських домовленостях у пункті шостому чітко прописаний принцип обміну "всіх на всіх", проте в реальності ця схема не працює хоча б тому, що обом сторонам до кінця невідомо, скільки людей знаходиться в іншої сторони в полоні. Крім того, люди, яких хочуть звільнити представники ДНР і ЛНР, в Україні вважаються злочинцями. Щоб їх передати іншій стороні, потрібно або закрити відкриті проти тих справи, або амністувати їх.

Починаючи з 2014 р. обмін полонених і заручників йде непросто і найчастіше поза загального ходу Мінського процесу. Мова йде насамперед про зусилля вкрай неоднозначного людини — Володимира Рубана. Він перший ще з травня 2014 р. почав займатися звільненням заручників, по суті, виконуючи роль "прокладки" між керівництвом сепаратистів і представниками української влади. Влітку 2014 р. він створив і очолив центр обміну полоненими "Офіцерський корпус". Вважається, що він сприяв звільненню понад 600 заручників. При цьому деякі звільнені їм військовослужбовці відкрито говорили і говорять про його щільних зв'язки з керівництвом бойовиків і кумом Путіна Медведчуком. До початку 2017 р. Рубана повністю усунули від процесу обміну, після чого основним майданчиком став Мінськ.

За три роки війни на Донбасі сталося кілька великих обмінів, кожен з яких готувався як військова операція. Так, в грудні 2014 р. були звільнені 146 українських військовослужбовців в обмін на 222 бойовиків. Українську сторону в цьому процесі представляв Медведчук, з боку бойовиків — самопроголошений "міністр оборони ДНР" Кононов. Друге велике звільнення відбулося 21 лютого 2015 р. на півночі Луганської області. Тоді 139 військовослужбовців української армії і бійців добровольчих батальйонів обміняли на 36 бойовиків.

Призведе запущений процес до зміни позицій сторін або тільки затягує процес обміну, на сьогоднішній день незрозуміло. Але якщо є хоч найменший шанс звільнити наших заручників, то їм варто скористатися.