Верховний Суд вимагає влади
Провалена люстрація суддів і реформа забуксувала третьої гілки влади створили сприятливі умови для консервації старої судової гвардії. Останнім часом ці служителі Феміди все частіше піднімають голову і роблять випади в бік законодавчої і виконавчої влади. Наприклад, Верховний Суд вирішив оскаржити право президента на управління НКРЕ, а також засумнівався в законності вступила в силу судової реформи. А днями служителі ВСУ вирішили, що мають монопольне право визначати, хто з їхніх колег повинен відповісти за злочини проти Евромайдана, а хто ні. Тим самим ВСУ намагається грати роль політичного арбітра, на що у нього немає ні законного, ні, тим більше, морального права.
Історію функціонування Верховного Суду в останні роки можна умовно поділити на період роботи під час правління Віктора Януковича і після. Поведінка служителів цього храму Феміди в ці періоди відрізняються кардинально. Тут важливо нагадати, що саме з подачі екс-президента цей орган судової влади втратив у 2010 р. основну частину своїх повноважень. Наприклад, склад ВСУ було скорочено вчетверо і фактично позбавлений статусу касаційної інстанції на користь вищих спеціалізованих судів. Тим не менше після відставки з поста голови суду креатури Юлії Тимошенко Василя Онопенка ніхто в ЗСУ проти таких нововведень не протестував. Не особливо критикували їх і наступники Онопенко — Петро Пилипчук та чинний керівник відомства Ярослав Романюк. Лише одного разу Романюк заїкнувся про те, що було б непогано розширити повноваження Верховного Суду, але на цьому вся його ініціативність і закінчилася.
Втім, більш показовою є суха статистика діяльності ЗСУ. Так, протягом 2013 р. відомство Романюка не оскаржив у Конституційному Суді жодного рішення центральних органів влади. Лише на одне подання наважився ВСУ в 2014 р., коли над всією судовою братією висіла загроза масштабної люстрації. А ось в 2015-му, коли команда Романюка зрозуміла, що нічого серйозного їй не загрожує, таких звернень до КС було вже вісім. Одне з них — скандально відоме уявлення, що оскаржила законність звільнення суддів, причетних до силових розправ над учасниками Евромайдана. У поточному році таких подань вже п'ять. Причому інтерес суддів ВСУ поширюється на різні сфери, починаючи від підвищення комунальних тарифів і закінчуючи пенсійним забезпеченням самих суддів. Наприклад, команда Романюка вже попросила колег з КС перевірити повноваження глави держави в частині управління профільної тарифної комісією — НКРЕ. А найближчим часом ВСУ оскаржать у КС та легітимність прийнятих нещодавно змін до Конституції в частині правосуддя.
Таку активність Верховного Суду можна було б ігнорувати, але на практиці вона призводить до не завжди приємним для суспільства результатів. Наприклад, днями Конституційний Суд з подачі колег з ВСУ заборонив уряду урізати витрати на утримання служителів Феміди. Крім того, найближчим часом КС може стати на бік ВСУ і в питанні скасування вже пройшла люстрацію. Особливо цинічним у цьому контексті стало рішення Верховного Суду, в якому він став на бік Вищої ради юстиції, який запропонував звільнити трьох суддів — Алли Чалої, Юлії Швачач і Віталія Марцинкевича — як раз за порушення присяги під час розгляду справ учасників Евромайдана. Адже, нагадаємо, саме ВСУ виступав проти того, щоб їхні колеги відповіли за силову розправу над учасниками мирних акцій протесту.
Чому ж команда Романюка так різко змінила свою позицію в цьому питанні? Тут може бути кілька пояснень. Наприклад, цілком ймовірно, що на місце цих трьох суддів вже є претенденти. Але це навряд чи. Швидше за все, зробивши такий непередбачуваний маневр і погодившись покарати трьох колег, ВСУ намагається перебрати на себе роль центрального арбітра. Адже якщо верховні судді зараз стали на бік головної дисциплінарної комісії третьої гілки влади — Вищої ради юстиції, то, швидше за все, ВСЮ звернеться до цим суддям ще раз. У підсумку послуги Верховного Суду стануть більш затребуваними, що підвищить його важливість діючої судової ієрархії, незважаючи на урізані повноваження. Про це зараз і мріє керівництво ЗСУ, тому і пожертвувало кількома фігурами у справі про покарання суддів Евромайдана.
Що цікаво, питання, з яких атакує центральні органи влади Верховний Суд, зачіпають найбільш болючі для суспільства теми. Зокрема, тарифну політику, на якій не менш активно піаряться зараз всі проросійські сили парламенту. І цілком імовірно, що, діючи таким чином, команда Ярослава Романюка сподівається заручитися їх підтримкою у своєму проекті перетворення ВСУ в політичний арбітраж.