Верховний Суд Романюка вирішив купити соціологів

На сайті Верховного Суду України опублікований бюджетний запит на 2016-2018 роки і в цьому документі, серед багатьох фінансових апетитів відомства, знайшлося місце одному цікавому прогнозу. Так, відповідно до планів керівництва цього храму Феміди, вже в наступному році рівень довіри громадянського суспільства до діяльності ВСУ має вирости до 55%. І це при тому, що реального очищення вітчизняної судової системи за півтора роки після зміни влади так і не відбулося, а рівень довіри до українських арбітрів зараз настільки низький, що підняти його можуть лише проплачені соціологічні дослідження. 

За даними Центру Разумкова зараз вітчизняним судам довіряють повністю або частково лише 10,6%, в той час, як повністю чи частково не довіряють 81,4% наших співвітчизників. І це найгірших результат серед усіх ключових державних та суспільних інститутів. Відтак, щоб виконати плани ВСУ на 2016 рік, цей нікчемний рейтинг довіри потрібно за кілька місяців підняти на 40%. Звичайно, досягнути такого результату найближчим часом верховним суддям ніяк не вдасться. По-перше, тому, що обіцяної судової реформи так і не відбулося, а прийнятий на початку 2014 року закон про відновлення довіри до судової системи не зміг виконати основного свого завдання – очистити третю гілку влади від продажних кадрів епохи Віктора Януковича.

По-друге, Верховний Суд України досі очолює Ярослав Романюк, який був обраний на цю посаду в травні 2013 року, тобто на піку розвитку авторитарного режиму "донецьких". До цього Романюк півтора роки працював першим замом голови суду Петра Пилипчука. Більше того, Романюк встиг відзначитися в кампанії по захисту цього режиму. Зокрема, 17 січня 2014 року на спеціально скликаному брифінгу голова ВСУ виступив на захист прийнятих напередодні диктаторських "законів 16 січня". При цьому верховний арбітр жалівся, що учасники Євромайдану здійснюють неймовірний тиск на його колег, нехтуючи той факт, що ці самі колеги без жодного докору сумління видавали ордери на арешт до 30 днів (як мінімум) сотням мирних учасників акцій протесту та незаконно забороняли проводити такі акції взагалі. І більшість з цих суддів працюють на своїх посадах і досі, як і Ярослав Романюк.

Власне, живучість цього кадра у вітчизняному правосудді пояснюється дуже просто. Він є ставлеником архітектора судової системи епохи Януковича та колишнього першого зама адміністрації президента Андрія Портнова. Романюк цього і не заперечував, зізнавшись у листопаді минулого року, що "спілкувався з Андрієм Портновим найчастіше". І оскільки вибудувана Портновим система працює і досі, адже повноцінної люстрації в третій гілці влади так і не відбулося, то цілком закономірно, що свою посаду без особливих проблем зберігає і керівник Верховного Суду. Сам Яросла Романюк урочисто заявив у квітні цього року, що він успішно пройшов люстраційну перевірку. Хоча, насправді, ніякої перевірки він не міг проходити в принципі, оскільки його посада, відповідно до закону, не входила в число тих, які підпадають під дію закону про очищення влади. Тобто, заява Романюка була банальним знущанням над люстрацією.

Це знущання голова ВСУ продовжив, коли він разом з колегами почали відкрито критикувати процес звільнення кадрів епохи Януковича, а пізніше внесли подання до Конституційного Суду щодо не відповідності Конституції закону про люстрацію. Крім того, зараз Ярослав Романюк є активним поборником посилення ролі ВСУ у третій гілці влади та ліквідації будь-яких механізмів, які дозволяють іншим органам влади впливати на кадрову політику вітчизняної Феміди. Звичайно, сама по собі ця ідея звучить чудово, адже саме незалежність судової системи є запорукою об"єктивності її роботи у розвинутих країнах. Але про яку незалежність може говорити людина, яка кілька років виконувала все, що їй наказував режим Віктора Януковича. 

Але, якщо заглянути в офіційну декларацію Ярослава Романюка, то стане зрозуміло, чому він так смиренно поводив себе при владі "регіоналів" і став таким сміливим та зухвалим поборником незалежності суддів зараз. Так, декларація Романюка за 2013 рік (за 2014-й таких даних поки немає) свідчить про те, що голова ВСУ заробляє на рік більше 2 млн. грн, більша частина з яких надходить від продажу нерухомості. Крім того, в активі Романюка ще три квартири і два недешеві автомобілі. І якщо верховний арбітр не соромиться декларувати такий нескромний здобуток, то можна тільки уявити, чим володіють члени його сім"ї, на яких, як правило, "чесні" служителі української Феміди за звичай записують значно більше, ніж на себе особисто.

У цьому випадку спостерігається дисонанс між безтурботним перебуванням
на посаді голови ВСУ, який не боїться декларувати 2 млн. гривень
прибутку, та, наприклад, колишнім головою Апеляційного суду Києва
Антоном Чернушенко, в якого під час обшуку в кабінеті знайшли всього
$6,5 тис. І ця обставина, зокрема лягла в основу кримінального
провадження проти Чернушенка за підозрою в корупції. В той час, як
його колега Ярослав Романюк продовжує працювати. Звичайно, оголошеного
в розшук Чернушенка ніхто не виправдовує, але виникає питання: чому
одні судді, статки яких викликають підозру щодо отримання хабарів,
потрапляють під караючий меч правосуддя, а інші ні. 

Як за таких умов ВСУ планує стрімко підвищити довіру громадян до команди Ярослава Романюка аж до 55% - залишається загадкою. Адже за останні півроку практично не змінилися ні судді, ні шикарні будинки, в яких вони живуть, ні автомобілі, на яких їздять, не ховаючись. Єдиний варіант – замовити проплачені соціологічні дослідження, які будуть регулярно звітувати про поступовий ріст довіри населення до судової системи в цілому та Верховного Суду зокрема. З іншого боку, регулярна
поява у ЗМІ повідомлень про подвиги вірних суддів режиму Януковича
лише робить їх більш вразливими перед діючою владою. Адже, спираючись
на такі факти хтось впливовий з оточення, наприклад, глави держави
може легко маніпулювати тим чи іншим арбітром. Мовляв, не приймеш
"правильне" рішення в тій чи іншій справі – виникнуть серйозні
проблеми в кар'єрі. Тому декларативне відстоювання Ярославом Романюком
незалежності третьої гілки влади, як і його плани підвищити довіру
суспільства до своїх колег – це утопія, поки не підуть на пенсію або
під суд такі, як діючий глава ВСУ.