Канонічна територія. Разом з Новинським недоторканності позбудеться УПЦ МП
Звичайні для цієї церкви скарги на "гоніння" оригінальним чином переплелися з кримінальною справою олігарха.
Текст, судячи з усього, готували поспіхом - він здається сирим і місцями суперечливим. Поспіх і ця дивна, і зрозуміла одночасно. З'ясовна - тому що в центрі уваги Синоду недоторканність Вадима Новинського, яка ось-ось буде розглядатися в парламенті. Дивна, тому що справа "вариться" вже давно, і можна було успішно заготовити яку-небудь "рибу". Взяти, наприклад, своє попереднє звернення по "справі Новинського" і переписати його начисто з урахуванням хоча б деяких критичних зауважень, яких було висловлено з приводу цього документа чимало.
Однак то члени Синоду в упор не бачать критики, то вони просто люблять ходити по граблях. Звернення до президента знову рясніє погано прихованими погрозами "попсувати імідж", докорами в тому, що всякі цивільні "не розуміючи природи церковних процесів", але при цьому лізуть у справи церкви, закликами "дати оцінку", припинити "політичні маніпуляції церковними питаннями", а заодно є слівце, закинуте за Новинського і пара невтішних - на адресу митрополита Олександра Драбинка, головного свідка по справі олігарха.
Важко не погодитися з владиками в одному: те, що генпрокуратура направила до Верховної Ради в обгрунтування клопотання про зняття недоторканності з Новинського, м'яко кажучи, не вражає. Якщо вся справа в цілому виглядає так, як описано в цьому документі, - то я розумію, чому Новинський повернувся в Україну.
Священноначаліє УПЦ МП абсолютно щиро стурбована тим, що у справі олігарха "спекулюють" саме їх "чесним ім'ям". Це, дійсно, цікавий момент. У тому, що Новинського хочуть якщо не "сколупнути", то неабияк "пощипати", сумнівів немає (і заперечень теж). Але чому за це взялися саме з "церковної" сторони?
Пояснень може бути кілька. Але я наведу лише одне. Звичайно, Генпрокуратура відверто "копає" на Новинського. Але при цьому вбиває ще одного зайця. Справа в тому, що УПЦ МП вперто робить вигляд, що не розуміє або не помічає натяків. Так от, Новинський - це не тільки ласий шматочок бізнесу і старі рахунки між гігантами українського бізнесу і пигмеями української політики. Це ще й товстий натяк Київської митрополії. Настільки товстий, що його не помітити або не зрозуміти - рішуче неможливо.
Втім, якщо хтось раніше не помічає і не розуміє, візьму на себе невдячну роль капітана Очевидності і розшифрую. УПЦ МП натякають, що вона загралася у політику. Що вона являє собою загрозу національній безпеці. Що батюшки - які не просто підтримують, але прямо воюють на боці сепаратистів, а також владики, які відкрито агітують за зрив мобілізації та інші порушення законів України - це перебір. Що апелювати до Конституції може лише той, хто сам виявляє повагу до цього документу. Що закликати кари на голови політичних діячів, які "розпалюють релігійну ворожнечу" - смішно (або нахабно) в устах організації, яка чи не всю історію свого існування в Україні саме цим і займалася, розсіюючи довкола себе хейт-спічі щодо "розкольників" і "уніатів".
Що вимагати від президента "дати оцінку ситуації, яка складається навколо УПЦ МП могла би церкву, яка сама спромоглася дати оцінки та визначити свою позицію в тій ситуації, в якій опинилася рідна країна. Поза "над конфліктом" не зараховується - тому що, в такому разі, церкві варто було б залишатися "над конфліктом" і в справі Новинського. Вибірковість насторожує.
Загалом, "симфонія" щось "не звучить". І це той рідкісний випадок, коли вини президента немає - не він перший вийшов з "симфонії". Не він перший дав зрозуміти, що правила гри, які працювали досі в державно-бізнесово-церковній сфері, більше не працюють. Вірніше, що вони тепер працюють вибірково. І цей вибір носить виражений політичний характер.
Ламентації з приводу свободи віросповідання недоречні. Те, що відбувається зараз, не має до цієї волі ні найменшого стосунку. З одного боку, має місце справу, апеллирующее до кримінального кодексу. З іншого - питання національної безпеки. І в тому, і в іншому випадку натяки на "неудовольстве" ООН і ОБСЄ - мідь дзвінка.
Зараз я напишу те, що Синод назвав би (і називає у своєму Зверненні) "образою мільйонів вірних" (для ясності уточню: це образа їм ставлю не я, а політика Київської митрополії): УПЦ МП з її нинішнім чином дій являє собою цілком реальну загрозу національній безпеці. Просто тому, що держава Україна в даний момент знаходиться в стані війни з державою Росія (визнаємо ми це офіційно чи ні), а священноначаліє УПЦ МП в цьому конфлікті займає позицію, продиктовану з Москви. В даному контексті не важливо, чому вона діє саме так - це духовні узи, глибокі переконання або блага впевненість у тому, що "ми єдиний народ". Плюралізм подібного роду має повне право на існування - але він не може бути реалізований на практиці в контексті війни.
Факт війни дуже багато розставляє по місцях. Організація, яка зосередила у своїх руках досить багато влади і ресурсів і керована з Москви, становить небезпеку для національних інтересів держави Україна. І неважливо, релігійна це організація або світська. Так, я знаю, що "за статутом" УПЦ МП "самоврядна" і до Москви відношення не має. Але б'ють, як відомо, не по паспорту. Та й "за паспортом" щось не сходиться: чи патріарх Московський уже не має влади в УПЦ МП?
На тлі війни стає абсолютно очевидно, що використовувати УПЦ МП в політичних цілях можуть не всі, а тільки деякі, що мають "канонічний патент" або хоча б просто багато грошей. Новинський, як бачимо, може. І Москва теж може. А Україні - в особі хоч президента, хоч генпрокурора - ні, не дозволено.
Крім усього іншого, Синод своїм документом засудив митрополита Олександра Драбинка. Це передбачувано. Але цікаве формулювання. Вона куди менш драйвова, ніж кілька років тому, коли "єпископи" намагалися перехопити владу у хворого митрополита Володимира. Тоді секретаря Блаженнішого, нагадаю, звинуватили в "хулі на Духа Святого". Тепер лише в тому, що порушив внутрішній розпорядок: не довів до відома "старших товаришів", а відразу - в ЗМІ, в Фейсбук, в Генпрокуратуру... загалом, "виніс сміття". Тут, правда, владики дали волю роздратуванню (чому створюється враження, що руку до документа приклали не тільки владики, але і фігурант справи Вадим Новинський) - це дуже емоційний абзац з самими міцними виразами, які тільки можливо вжити такого роду паперах.
Але найчудовіше в ньому не це. А те, як церкву ретельно зберігає свої маленькі (а особливо - великі) секрети. Це одна з внутрішніх заповідей - нічого не виносити назовні. А тут, всередині, ми самі "все вирішимо".
Як "вирішують" в церкві - нам відомо, і невідомо одночасно. Як, наприклад, вирішили долі тих отців, яких брали з зброєю? Їх, якщо вірити СБУ, не так вже мало. Але СБУ не робить з їх упіймання шуму - воліє швиденько обміняти. Курс, кажуть, дуже хороший: батюшка йде як старший офіцер, за одного двох-трьох бійців виміняти можна. А що "вирішили" з приводу "синодалів", намагалися відтерти від влади предстоятеля УПЦ МП у 2012? А печатка? Друк київської митрополії, зникла в одному з митрополичих кишень - її знайшли? Або нову виправили натомість "загубленою"? "Єпископи", я бачу, все як і раніше в Синоді засідають, а не на покаяння у віддалених монастирях. Це розцінювати як рішення церкви або як відсутність рішення?
Треба сказати, це читається між рядків документа - і нинішнього і попереднього: владики страшно роздратовані тим, що їм доводиться відповідати на запитання слідчих. Як "прості смертні" ходять в прокуратуру, дають свідчення. Їм це незвично. Саме це їх лякає найбільше - вони більше не відчувають себе в достатній мірі привілейованим класом. І саме тому так тонко відчувають і так болісно реагують на порушення прав віруючих". Їм натякнули - ах, знову ці натяки! - на те, що церква, "відділена від держави", складається з громадян цієї держави. Її представники - від мирянина до митрополита Київського - зобов'язані виконувати закони цієї країни. Якщо стосовно покійного митрополита Володимира були вчинені протиправні дії - з цим повинні розбиратися слідчі і суд. Звинувачення, які висуває Новинському генпрокуратура, засновані на свідченнях владики Олександра - це звинувачення у порушенні законів, а не канонів. Тому свідчення дано "за адресою" - подобається це владикам чи ні.
І, нарешті, про "світлій пам'яті Блаженнішого митрополита", про яку особливо піклується Синод у своєму зверненні. На думку владик, ця пам'ять "оскверняється" кримінальним процесом. Мабуть, справедливе розслідування обставин смерті людини та суд над винними - буде такі знайдуться - це такий витончений спосіб "осквернення пам'яті". "Мільйони вірних зберегли в своєму серці зовсім інший спосіб", - пишномовно мовить Синод, а наслідок купно з пресою всучиваю цим мільйонам щось зовсім інше - "низькопробні спекуляції про його фізичному стані".
Тут я можу відповісти членам Синоду - точно так само як вони, від імені мільйонів віруючих" (а заодно, і авторів "низькопробних статей у пресі"). Я хотіла б знати правду про те, що сталося з Великим Старцем в його останні дні. Так, я хотіла б знати правду. На всяк випадок ще раз напишу це слово: правду. Знати правду - не розкіш, і навіть не право. Це природна потреба людини. Не тільки віруючого. Але особливо віруючого - бо віруючий, на відміну від агностика, твердо вірить в те, що правда, насправді, існує.
Як же виглядає священноначаліє, яке напоказ дбає про імідж покійного, і заради цього вигаданого, віртуального образу пропонує "мільйонам своїх вірних" відкинути правду? Так, я знаю, що мета Генпрокуратури - не правда зовсім, а політичні та економічні інтереси окремих людей. Але не про Генпрокуратурі мова - прокурори приходять і йдуть (іноді навіть тікають). Мова про Синоді, який повинен був виступати на боці правди, її бажати, до неї прагнути і "мільйони віруючих" орієнтувати по ній.
Так от, замість правди, Синод виступив на боці свого мецената. Владик можна зрозуміти. Цікаво, скільки з зазначених "мільйонів віруючих" готові їх пробачити.