Вадим Денисенко: Кваснєвський сказав правду – не варто ставати европридурками
Незважаючи на оптимістичні заяви представників влади в частині європейських перспектив України, останній тиждень приніс на цьому напрямку досить невтішні новини. Головною з них стало сенсаційну заяву екс-президента Польщі Олександра Кваснєвського про те, що нашій країні не варто мріяти ні про членство в ЄС, ні про членство в НАТО. Військового негативу додав і директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін, на думку якого Росія активно готується до відкритого вторгнення в Україну. А "десертом" стала заява нобелівського лауреата Світлани Алексієвич, яка звинуватила українців і поляків у вбивстві білорусів під час Другої світової війни. Про те, як Києву адекватно реагувати на всі ці інформаційні виклики і загрози, "ДС" поговорила з депутатом Верховної Ради від БПП "Солідарність" Вадим Денисенко.
Д. С.: Слова Кваснєвського викликали бурхливу реакцію деяких українських політиків та експертів. Мовляв, колишній президент Польщі і великий друг України нас зрадив. Але, якщо відкинути емоції в сторону, то є сенс ламати списи в темах про ЄС та НАТО, якщо в найближчій перспективі вступити в ці об'єднання наша країна не зможе?
В. Д.: По-перше, не слід забувати, що Олександр Кваснєвський є польським політиком, і він завжди працював виключно на Польщу, тому зрадити Україну він не може за визначенням. По-друге, на жаль, ми занадто сильно пристрастилися до еврооптимизму. Хоча, за останні два роки було достатньо часу, щоб протверезіти і зрозуміти, що умовна різниця між єврооптимістом і, вибачте, европридурком, не так вже велика. Необхідно залишатися реалістами і триматися подалі від настільки полюбилася нам "еврозависимости". Кваснєвський сказав те, що ми і так знали вже давно: найближчим часом в Європі нас ніхто не чекає. Більше того, керівництво ЄС налякане загрозою можливої війни з Росією на території Прибалтики та Польщі. Тому, для Брюсселя набагато важливіше питання, пов'язані із забезпеченням безпеки кордонів ЄС, і заради їх вирішення він готовий пожертвувати Україною.
Про це свідчить хоча б той факт, що за останні два роки ЄС так і не надав нам серйозної військової допомоги, зокрема, в поставках зброї. Так, Брюссель ввів проти Росії цілий ряд економічних санкцій, але не варто забувати, що такі держави, як РФ, можуть жити з санкціями десятиліттями і на їх політику це ніяк не впливає. Класичний приклад - Іран. Ключовий посил у виступі Кваснєвського зводиться до того, що ми можемо розраховувати лише на себе самі і повинні посилювати свою армію. Але, на жаль, ми цього не робимо.
Д. С.: А як же формування контрактної армії?
В. Д.: Всі розмови про те, що ми будуємо контрактну армію - це болтологія. Якщо держава вже бере участь у затяжному збройному конфлікті, а саме такою і є АТО на Донбасі, то базову військову підготовку повинні проходити всі молоді люди. Але, для цього слід змінити систему призову та перейняти досвід тих самих країн ЄС, де 18-або 19-річні хлопці проходять 2-3 місяці якісної базової підготовки. Це набагато ефективніше, ніж утримувати в армії призовників рік-півтора, як це відбувається сьогодні.
Крім того, Україні слід закуповувати новітні військові технології і не чекати, що хтось щось нам подарує, адже це нам необхідно вибудовувати систему оборони держави, а не США чи ЄС. І паралельно керівництво країни слід максимально швидко проводити комплексні реформи всієї армії і боротися з корупцією. Саме про це говорить наш польський друг Олександр Кваснєвський і я дуже сподіваюся, що його слова стануть для влади України холодним душем.
Звичайно, європейці помиляються, коли вважають, що вирішувати свої проблеми з Росією ми повинні самі, але це їх право так думати. Нашим же завданням є якісна підготовка до можливої ескалації конфлікту з Росією. Ми повинні зробити так, щоб можливі успіхи команди Путіна на українському фронті стали для неї, як мінімум, пірровою перемогою. Росіяни повинні розуміти, що якщо вони вирішуватися піти відкритою війною проти України, то вони, звичайно, можуть розвалити нашу державу, але після цього вони розваляться самі. Тільки такий фактор може стримати Кремль, все інше не має для нього ніякого значення.
Д. С.: Заяву Кваснєвського може зменшити відсоток проєвропейської риторики у вітчизняній політиці та припинити маніпуляції на цю тему?
В. Д.: Безумовно. Слова колишнього польського президента суттєво ускладнять будь-які маніпуляції на теми єврооптимізму. Що, в свою чергу, створить серйозні проблеми цілого ряду політиків, які планують побудувати на цій темі свою передвиборчу кампанію. Більше того, коли наприкінці року ми остаточно зрозуміємо, що безвізового режиму з ЄС ми не отримаємо, ентузіазму у всіх вітчизняних евроактивистов істотно зменшиться.
У той же час, ми зобов'язані винести з цієї ситуації певну користь. ЄС був рожевою мрією наївних романтиків і зараз нам необхідно терміново знайти нову мету, щоб замінити її. І такою метою може стати формування сильної держави. А початок її реалізації покладе кінець, як наївним мріям в напрямку ЄС та США, так і русофілії, ніж раніше хворіє частина наших співгромадян.
Д. С.: Але, будувати сильну державу в умовах безперервної війни не так вже просто. Тим більше, що зберігається загроза повномасштабного вторгнення Росії, про що днями заявив один з найавторитетніших вітчизняних експертів і директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін...
В. Д.: Це один зі сценаріїв, який ніколи не виключався зі списку загроз. І цілком ймовірно, що рано чи пізно Володимир Путін піде на його реалізацію. Але, як на мене, то зараз Кремль ще не готовий до повномасштабної атаки на Україну і віддає перевагу гібридним військових дій на території всієї Європи. Путіну важливо провокувати конфлікти силами інших країн і при військовій підтримці Москви. Всі чудово знають про те, що зберігаються проблеми в Естонії, де третина громадян розмовляє російською мовою, а в Нарві взагалі складно почути естонську мову. Є передумови для виникнення конфлікту з латгалами в Латвії, залишається непростою ситуація на Балканах, в іспанській Каталонії і на інших напрямках.
В ідеалі Кремль хоче спровокувати конфлікти у всіх згаданих регіонах і це є на сьогодні головним завданням для Путіна. Тому загроза повномасштабної війни з Україною поки на другому плані.
Д. С.: Ще одна заява, що збурило вітчизняні ЗМІ і експертне середовище, зробила на днях лауреат Нобелівської премії Світлана Алексієвич, яка заявила, що поляки і українці під час Другої світової війни вбивали білоруських євреїв. Враховуючи авторитет Алексієвич, складно просто відмахнуться від її слів, але як правильно на них реагувати?
В. Д.: Коли Алексієвич отримала Нобелівську премію, багато хто розцінив це, як жест доброї волі Заходу проти Путіна, якого вона активно критикує. Але в зв'язку з цим в першу чергу необхідно враховувати, що Алексієвич є пострадянським космополітом і вона також щиро говорить про нібито причетність поляків і українців до вбивств білорусів, як і про Володимира Путіна. І тут важливо правильно розставити акценти.
Наприклад, чи можемо ми стверджувати, що нобелівський лауреат говорить неправду? Немає, але її затвердження є правдою лише частково. Адже батальйон "Нахтігаль", сформований з українців, дійсно в 1942 році перебував на території Білорусі, де далеко не завжди виконував хороші накази. Але, якщо б ми кілька років тому перевели обговорення такого роду тим виключно в наукове поле, де визнані експерти дали б об'єктивні оцінки всім сторонам, які беруть участь у Другій світовій війні, то зараз у нас не було б проблем, викликаних заявами Олексійович. Такі дискусії не повинні ставати предметом політичних маніпуляцій. Їх треба завести в наукове русло і тоді ми отримаємо виважені відповіді на всі цікаві для нас питання.
Д. С.: В останні дні пробігла "чорна кішка" між поляками і українцями, коли нашу музичну групу не пустили на концерт в Перемишль. Як може використовувати цей епізод російська пропаганда?
В. Д.: До чергової річниці Волинської трагедії залишаються лічені дні і, звичайно, Кремль використовує цю історію, щоб посіяти ворожнечу між поляками і українцями. Крім того, нас чекає вкидання в український медіа-простір різних провокаційних заготовок. Тому дуже важливо зараз оперативно підключити до обговорення тих трагічних подій авторитетних істориків, щоб вони задали тон в цій дискусії і перекрили голоси провокаторів. І ми могли б, досить безболісно, нейтралізувати зусилля Росії по розпалюванню міжнаціональної ворожнечі, якби держава підключило відповідний гуманітарний ресурс. Але, оскільки за цей напрямок у нас відповідає В'ячеслав Кириленко то, швидше за все, ця місія буде провалена.
