В зоні ураження. Чому Україна може втратити єдиний завод з виробництва стовбурів

Ще до війни 2014 р. в країні було освоєно обмежене виробництво 125-мм танкових стовбурів - в рамках тайського контракту на "Оплоти", 23-мм і 30-мм гармат під маркою ЗТМ (використовуються виключно у бойових модулях). Проте напружені бойові дії зажадали розгортання масового виробництва. Причому насамперед стовбурів великого калібру, адже на шостий рік війни знос стовбурів як буксируемої, так і самохідної артилерії таких 152-мм зразків як, наприклад, 2С19 "Мста-С" або 2С5 "Гіацинт-З" просто катастрофічний.

І тут вся надія на єдине підприємство - ВАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування", яке за останні роки зробило величезний технологічний стрибок. Почавши з виробництва стволів для 120-мм мінометів "Молот", нині воно вже в змозі виробляти широкий спектр артилерійських стволів.

У 2018 р. на тлі цієї істерії з САУ "Богдана" вперше було заявлено, що саме це підприємство буде виробляти 155-мм ствол для перспективної колісної самохідки. У 2019 р. на виставці "Зброя та безпека-2019" на стенді підприємства була представлена 125-мм танкова гармата власного виробництва. При цьому виробник стверджував, що гармата пройшла повний цикл випробувань, витримала настріл в 700 підкаліберних снарядів з підтвердженням усіх вимог військових.

І ось буквально днями з'явилася інформація з фото про те, що в Краматорську освоєний випуск і 122-мм стовбури, який цілком підходить як для установки на "мобілізаційну" гармату Д-30, так і на САУ 2С1 "Гвоздика" (яка нині становить основу парку самохідної артилерії ВСУ).

Такі повідомлення не можуть не радувати, особливо на тлі інших новин з фронту і армійської середовища, але виникає відразу кілька питань. Насамперед часовий проміжок до прийняття на озброєння ЗСУ. Адже поки ми бачимо тільки досвідчені зразки, які явно не пройшли державних випробувань, в кращому випадку виробничі. Як показує ситуація з тієї ж "Богданою", процес цей далеко не швидкий, а стовбури потрібні армії "вже вчора".

Друге - виробничі можливості підприємства. По всій видимості, вони не дуже великі - так, наприклад, при відповідному фінансуванні краматорчани готові випускати шість 155-мм стволів в рік. Це не просто мало, а дуже мало. А якщо військові приймуть рішення про масову закупівлю тих же 122-мм стволів?

З Краматорському є і ще одна проблема, про яку я особисто кажу з 2016 р. Я маю на увазі вразливість виробництва - як фізично, так і політично. Якщо говорити прямо, то Краматорськ знаходиться в зоні ефективного ураження з боку окупаційних корпусів. Варто згадати події лютого 2015 р., коли місто зазнав ударів важких РСЗВ "Ураган". Зрозуміло, що це були російські підрозділи з російськими розрахунками, але сам факт виглядає гнітюче.

І ще - нагадаю, що Краматорськ знаходиться в Донецькій області, а окупаційна влада скрізь говорять про те, що вони претендують на всю територію Донецької і Луганської областей в їх адміністративних межах весни 2014 р. тобто, якщо чисто теоретично уявити, що наше політичне керівництво піде на поводу Росії (а такі перші "дзвіночки" вже є), то можна уявити ситуацію, при якій і Краматорськ потрапить під "юрисдикцію ДНР". Тобто фактично виробництво буде втрачено для України.

Якщо говорити про евакуацію в стилі другої світової війни, то варто визнати, що таких можливостей у нашої країни просто немає. Крім того, в нинішніх умовах важлива евакуація не тільки і не стільки верстатів і обладнання, а підготовлених робітників та інженерно-технічних кадрів. А якщо неупереджено подивитися на соціальний зріз того ж Краматорська, то можна сміливо стверджувати, що рівень підтримки "русского мира" в цьому окремо взятому місті досить великий. Яскравий приклад - вимушений перенесення пам'ятного знака про загиблих в результаті російського ракетного обстрілу лютого 2015 р. з міської вулиці в розташування військової частини з-за постійного вандалізму.

Якщо говорити про стовбурах до 100-мм, то тут мова може йти ще про один "гравця" - ДП "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння". Тут виробляються як гладкоствольні стовбури для 60-мм і 82-мм мінометів, так і 23-мм стовбур КБА 40 для зенітної установки ЗУ-23-2. Всі вони прийняті після державних випробувань на озброєння ЗСУ і нині закуповуються державою. Правда, обсяги поки невеликі, але за відкритими даними, тільки за вересень-грудень 2019 р. 3623-й центральний арсенал боєприпасів і зброї ВСУ (р. Вознесенськ), де відбувається капітальний ремонт ЗУ-23-2 для армії, купив 19 стовбурів КБА 40.

А восени 2019 р. в ході чергової виставки "Зброя та безпека-2019" стало відомо, що підприємство освоїло виробництво стволів для 82-мм автоматичного міномета "Волошка". Правда, повідомлення про випробування та прийняття на озброєння поки не було - що, втім, не дивно, так як цей процес далеко не швидкий.

На тлі тільки розгортається виробництва артилерійських стволів про експортний потенціал поки говорити рано - тут хоча б забезпечити власні потреби. Тому поки Україна продовжує розпродавати старі радянські запаси.

Так, у листопаді 2019 р. "Укрінмаш" поставив в ОАЕ 30 стволів для гармати 2А72. По всій видимості, вони призначені для БМП-3 російського виробництва, які складаються на озброєнні місцевої армії. Причому, що дивно, у документах фігурує саме радянсько-російське позначення, що може означати поставку саме стовбурів радянського виробництва. Адже клони, які виробляються в Україні відразу двома підприємствами, мають інше позначення - КБА-2 і ЗТМ-1.

У грудні 2019 р. в Грузії пішли п'ять четырехствольных 12,7-мм кулеметів ЯкБ-12,7, теж радянського виробництва. Ці кулемети були розроблені спеціально для установки на бойові вертольоти Мі-24В, які не перебувають на озброєнні армійської авіації ЗСУ - у нас тільки гарматні Мі-24П.

В цілому ж, якщо говорити про розвиток ствольної галузі військової промисловості України, то можна відзначити, що за останні роки зроблено серйозний ривок у цьому напрямку. Особливо це стосується оновлення парку верстатів, до чого до 2014 р. просто не доходили руки у виробничників.