В утиль або на модернізацію? Що нам робити зі штурмовиком Су-25

Незважаючи на те що існує якийсь зв'язний виклад майбутнього цього роду військ у вигляді "Візії-2035", однак ніяких реальних кроків на даний момент військові не роблять, займаючись виключно суперечками з приводу того, який літак краще — F-16 або Gripen. А такі масштабні речі, як закупівля нової авіаційної техніки у виробника, займають кілька років — іноді до десяти. А крім цього, нам ще треба буде закуповувати буквально все за стандартами НАТО — починаючи від льотних комбінезонів і закінчуючи аеродромним обладнанням.

І якщо вже знову будуть відновлені програми модернізації, то тут варто розставити пріоритети. Якщо дивитися на досвід використання авіації на Донбасі навесні і влітку 2014 р., то найбільш затребуваною машиною українських Повітряних Сил був штурмовик Су-25.

Хоча "Візія-2035" не передбачає його наявність на озброєнні станом на 2035 р. і планується повна заміна на ударні безпілотники, проте якщо дивитися на досвід інших країн, то, думається, списувати з рахунків "Сушки" ще дуже рано. У той же час Україні варто кардинально змінити підхід до модернізації цього літака.

У нульових силами вітчизняних підприємств військово-промислового комплексу було проведено комплекс робіт, який призвів до появи Су-25М1. Однак повною мірою модернізацією це назвати складно — машина не отримала нових можливостей по знищенню цілей на полі бою. В основному це був капітальний ремонт з установкою нової авіоніки — радіостанції, системи GPS та ін.

Тим часом білоруси, наприклад, роблять модернізацію Су-25, після якої штурмовик отримує можливість застосовувати велику номенклатуру авіаційних засобів ураження, в тому числі керованих ракет Р-73 класу "повітря-повітря", ракет Х-29Т і коректовуваних авіаційних бомб КАБ-500Кр .

Однак найцікавіша особливість модифікації від 558-го авіаційного ремонтного заводу в Барановичах — це режим "навігаційне бомбометання". В цьому режимі вирішується основна проблема Су-25 — збільшується максимальна висота бомбометання c 2 тис. до 5 тис. м.

Це дозволяє без входу в зону ураження військової ППО виконувати бомбометання вільнопадаючими авіабомбами (основна зброя штурмовика з досвіду війни на Донбасі) всепогодньо, вдень і вночі, без видимості земної поверхні. Крім того, різко підвищується точність бомбометання — коефіцієнт відхилення становить 30 м.

Як випливає з інформації заводу-виробника, в процесі модернізації на літак встановлюється апаратура радіотехнічного захисту "Сателіт", яка призначена для захисту від ураження високоточною керованою по радіо зброєю авіаційних ракетних комплексів перехоплення і зенітних ракетних комплексів супротивника. При цьому використовується так званий ретрансляційний принцип створення помехового впливу. При цьому на індикаторах радіоелектронних засобів управління зброєю противника не формується ознака перешкодного впливу і можливий пуск керованої ракети по помилковій цілі, що маневрує.

Конструктивно комплекс "Сателіт" — це два контейнери з апаратурою, що розміщуються на точках підвіски озброєння під крилом літака, і пульт управління і індикації, встановлений в кабіні.

Зрозуміло, що в нинішній ситуації говорити про можливості співпраці з Білоруссю не доводиться, однак, судячи з усього, аналогічні напрацювання є і у наших підприємств, тільки вони не затребувані через закриття більшості програм модернізації літаків.

До слова, така схема модернізації відпрацьована білорусами на партії машин з Болгарії. При цьому командування болгарських ВПС говорить про те, що модернізація та капітальний ремонт дозволять зберегти їх на озброєнні до 2030 р.

Ще одне актуальне питання — ціна. На даний момент капітальний ремонт і модернізація за білоруським варіантом одного Су-25 оцінюється приблизно в $5 млн. В українських реаліях ціни будуть приблизно порівнянні. Таким чином, для парку з 20 машин, які нині перебувають на озброєнні Повітряних Сил, загальний бюджет становитиме близько $100 млн.

Ну а якщо все-таки відмовлятися від використання Су-25, то їх реальною заміною можуть стати ударні безпілотники, проте з набагато більшим можливостями, ніж наявні у нас на озброєнні турецькі "Байрактари". Найближчий аналог — турецька ж Akinci з бойовим навантаженням в 1350 кг, включаючи 400 кг на внутрішній і 950 кг на зовнішній підвісці. Тим більше що цей апарат оснащений нашими турбогвинтовими двигунами АІ-450С.

І є ще один варіант, який за умови всебічної підтримки з боку Вашингтона не виглядає зовсім вже фантастичним — мова про те, що США в принципі можуть передати нам на тих чи інших умовах партію ударних безпілотників. Тут мова може йти як про MQ-9 Reaper, так і про MQ-1C Warrior. Ці машини вже зарекомендували себе в різних операціях по всьому світу. Той же MQ-9 Reaper, крім США, перебуває на озброєнні в Великобританії, Італії, Туреччини і Франції.