Нові папуаси. Чому Захід так погано управляє своєю колонією Україною
Останній випадок, коли керівництво держави підготувало оприлюднило і виконало стратегічний документ, який описував як бачення майбутнього, так і шляхи досягнення поставлених цілей датується 2002 роком, коли Леонід Кучма виступив у парламенті з посланням: "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки". Саме там вперше з високої трибуни було озвучено про прагненні підписати угоду про асоціацію з ЄС, про майбутньому безвізовий режим, зону вільної торгівлі та тісну співпрацю з НАТО. Як раз тоді, нинішній генеральний прокурор, а в той час депутат від Соціалістичної партії Юрій Луценко поставив на трибуну перед гарантом постоли, нарвавшись на зауваження "це ж треба мати клепку".
З тієї пори, парламент, уряд, міністерства і відомства ще довгі роки після цього, незважаючи на революції, економічні кризи та кадрові пертурбації продовжували йти до задекларованим цілям Леонідом Кучмою, придумати свої мабуть не вистачило тієї самої горезвісної "клепки".
Віктор Ющенко, Віктор Янукович та Петро Порошенко робили, так і продовжують виконувати програми озвучену Леонідом Кучмою практично п'ятнадцять років тому. Причина не в прозорливості другого президента, а в тому, що його спадкоємці не обтяжували себе тягарем думати про майбутнє, формулювати бачення майбутнього і переконувати прихильників і опонентів у правильності свого шляху. Весь час було зайнято поділом посад, грошей, боротьбою з ворогами зовнішніми і внутрішніми.
Результатом такого керівництва стала:
- неможливість подолати наслідки економічної кризи 2008 року;
- нездатність лідерів країни не тільки передбачити кризу, але й усвідомити його природу, а також виробити програму відновлення зростання економіки;
- нездатність Віктора Януковича і його команди відмовитися від посиленого провокування революції;
- нездатність нинішнього керівництва ефективно організувати оборону від агресії з боку Росії.
Керівництво України довго йшло до десуверинизации і зараз де-факто активно вимагає зовнішнього управління, незважаючи на опір західних союзників. Функцію програми уряду і одночасно Засад валютно-грошової політики у нас виконує меморандум з МВФ. Якщо порівняти його текст з аналогічними документами, підписаними з іншими країнами на зразок Пакистану, то звертає на себе обсяг документа - 54 сторінки - і його докладність. З МВФ ми погоджує не тільки реформу податкової і митної служби, але і протидію корупції і судову реформу. Парламент та президент у своїх планах сподіваються на Брюссель, а саміт Україна-ЄС має всі атрибути звітно-виборної конференції часів КПРС - обширний доповідь про зроблене і заслуховування планів на найближчий рік, до наступного саміту.
Вгору по сходах, що ведуть вниз
Проблема не в тому, що наші керівники про свої плани дізнаються з листування з західними союзниками, а в тому що влада інституційно і інтелектуально не здатна ні усвідомити, ні реалізувати отримані цінні вказівки. Реформи - тексти законів, указів і постанов - пишуться групами західних радників, депутати і міністри просто голосують "за" в потрібний момент. І на наступний день забувають про зроблене або, що гірше, намагаються саботувати процес.
Реформи "першого плану" на кшталт створення НАБУ абияк реалізуються тільки завдяки страхітливим прес-релізів з боку західних посольств, реформи "другого плану" на кшталт створення слідчого бюро - стоять на місці. Новий слідчий орган не можуть створити вже протягом року. З лютого 2014 року прийнято 45 базових законів і більшість з них або залишилося на папері, або реалізується зі скрипом, з-під палиці - це і закон про відкритість використання публічних коштів та закон про ринок газу, закон про пробацію і закон про ліцензування видів господарської діяльності, закон про санкції і про вищу освіту. Всі новації, або мертві, існуючи на папері, або впроваджуються через скандали і погрози припинити західну допомогу.
Вина наших західних союзників в цьому не менша, ніж керівників України. Еліта США і ЄС, зросла на антиколоніальних протестах 1970-80-х рр. просто втратила навички управління підмандатними територіями і допускає дитячі помилки.
По-перше, західні союзники вважають, що їх об'єднує з керівництвом України спільність світосприйняття та світовідчуття. Але це не так. На відміну від Махатми Ганді або Кваме Нкрума в Україні ані президент, ані прем'єр, ані спікер парламенту окфордов не закінчували. Нкрума, перший президент Гани, під час навчання в Лондонській школі економіки захоплювався логічним позитивізмом. А чим захоплювалися в студентські роки керівники України? Велика частина смислів, які є базовими для еліти Брюсселя чи Вашингтона начебто верховенства права, у Києві на депутатському сленгу називаються "космосом" - словесним лушпинням, необхідної для отримання чергового кредиту.
По-друге, європейці з американцями стали багато в чому формалістами. Для них "цільовим маячком", тобто результатом реформ, є прийняття якогось акта - закону, постанови, указу. Вони не допоможуть зрозуміти, що для української еліти багато в чому це ритуал, а закон є певним оберегом: війна з Росією - треба прийняти закон про військовому становищі, банківська криза допоможе закон про фінансову реструктуризацію. При цьому ніхто не замислюється про те, що ні той, ні інший документ ніяк не допоможе впоратися ні з агресором, ні з кризою.
Проте найголовніша проблема в іншому - ні для США, ні для ЄС Україна не є пріоритетом ні до військової, ні в економічній, ні в гуманітарній сфері. Україна не входить навіть у десятку країн-одержувачів американської допомоги. Ефіопії США допомагають в рази більше, ніж Україні. З ЄС ситуація аналогічна - Марокко, Туреччина чи Сербія набагато більш пріоритетні реципієнти європейської допомоги ніж Україна. І проблема не в грошах - в ЄС немає стратегії щодо України. Ні формальної, ні неформальної. Ким вони нас бачать? Союзником? Сусідом? Бар'єром? На тлі виходу Великобританії це третє питання, яке вирішують клерки, які не володіють політичною волею. Результат - імітація. Як з боку України, яка імітує проведення реформ, так і з боку ЄС, яка імітує допомогу і підтримку.
Багато хто в Україні вважає за щастя стати підмандатною територією, або по модному отримати статус "вільної асоціації" чи то США, чи то з ЄС. Однак біда в тому, що ніхто з західних союзників на себе такий тягар брати не хоче. У Вашингтоні і Брюсселі критично багато адептів системи Монтессорі - діти, а також країни-союзники, повинні самостійно робити своє домашнє завдання.
Нова реформація
Україна стоїть перед дилемою - перемога у протистоянні з Росією можлива тільки в результаті повноцінної інтеграції країни в європейські та євроатлантичні структури. А це можливо тільки після появи еліти, яка не тільки усвідомлює, а й може прийняти цей виклик.
Першою ознакою майбутньої перемоги стане поява моди на аскезу. Ритуальну і реальну. Відмова від симонії у вигляді продажу посад губернаторів, директорів держпідприємств і місць у партійних списках. Демонстративна відмова від статусного споживання починаючи від передачі маєтків у Кончі Заспі під дитячі будинки для переселенців і закінчуючи продажем квартир знаменитих борців з корупцією на вулиці Франка в Києві з подальшим жертвуванням коштів на гуманітарні цілі. Це норма для керівництва Японії або США і є запорукою для виживання українського політичного класу.
Другим кроком на шляху до Європи повинен стати примат боргу. Систематична відмова від планування в державному управлінні це не помилка або примха політиків, а усвідомлене небажання керівників держави обмежувати свою волю. Які закони приймуть депутати на цьому тижні? Які захочуть, ті і візьмуть - плану роботи сесії немає. Які постанови візьмуть міністри на найближчому засіданні уряду? Які захочуть, ті й візьмуть. Чим є повноваження глави держави, передбачені в Конституції? На захід від Львова цей конституційний обов'язок. Ближче до Києва вони перетворюються в права - право призначити або не призначити посла (десятки посольств вакантними), право призначити або не призначити своїх представників у Раду НБУ, право внести або не внести пропозиції щодо кадрового складу ЦВК. Право скасувати або не скасувати неконституційний указ часів Януковича - досі діють десятки указів суперечать Основному закону за підписом Віктора Януковича, яких ніхто не поспішає скасовувати. З простим і наївним аргументом - а де написано, що глава держави зобов'язаний це зробити?
"Космічні" для української еліти абстракції з університетських лекцій з етики начебто аскези або примату боргу є запорукою успішності реформ, відновлення економічного зростання, збереження української державності в кінці кінців. До цього ми будемо продовжувати бовтатися між російським світом, частиною якого ми вже не можемо бути і Європою, частиною якої ми ще не готові стати.
