У пошуках інформаційної бомби. Коли Україну звинуватять у продажу чергових "Кольчуг"
На минулому тижні сталося дві події, мало цікавих широкій громадськості, однак дуже симптоматичні. В обох випадках мали місце медиапровокации, вигідні Росії, причому зробити їх було елементарно просто. Перший випадок - програма новин на нідерландському телеканалі RTL Nieuws, в якій з посиланням на свої джерела повідомили, що за слідчими у справі загибелі "Боїнга" рейсу МН17 над Донбасом стежили з Києва. У Нідерландах це викликало обурення в середовищі опозиції, яка налаштована досить лояльно до Росії. "ДС" вже писала, що спецслужби будь-якої держави займаються стеженням і, наприклад, за нашими детективами, зайнятими розслідуванням резонансної справи, точно так само спостерігали б зацікавлені сторони. Більш того, не виключений варіант, що голландські та українські спецслужби працювали спільно, виявляючи російських шпигунів. Але ця історія потрапила в пресу і зіграла проти нас. Ті, кому за службовим обов'язком варто коментувати подібні речі, взяли паузу, тому новину з посиланням на RTL Niews розійшлася в обгортці шпигунського скандалу.
Другий випадок мав місце на заході, організованому ОБСЄ при партнерській підтримці Національного союзу журналістів на чолі з Сергієм Томіленко, відомим адептом тези "дві країни - одна професія". Там були російські дипломати, Руслан Коцаба, журналісти "гнаних" ЗМІ начебто сайту "Країна", безліч великих і малих одержувачів грантової допомоги, які намагалися переконати самі себе і представника ОБСЄ з питань свободи слова Арлема Дезира, що в Україні не вистачає плюралізму. Закономірним підсумком цього смердючого заходу стало публічне визнання якогось Івана Серікова у "співучасті" Олегу Сенцову. Для росіян картинка вийшла чудова: в Києві кричать про тиск на журналістів, а тут ще такий поворот у справі Сенцова.
У соцмережах багато розмов, що, мовляв, СБУ треба було зіграти на випередження і не допустити такого сценарію на заході під егідою ОБСЄ. Але в тому то й справа, що жодна спецслужба в світі не зможе протидіяти зовнішньому ворогу, якщо всередині країни так багато корисних ідіотів. Ці два випадки, на жаль, демонструють повну неготовність багатьох українських ЗМІ і так званої медиаобщественности до гібридної війні. Вони беруть у ній участь, але часто не на тій стороні. У цьому величезна проблема, оскільки фейки, особливо якщо їх вкидають через західні видання, тут же тиражуються нашими. Без критичної оцінки і бажання попрацювати над перекладом самостійно, не копіюючи чийсь матеріал.
Україна знаходиться напередодні двох великих виборчих кампаній, це час сплеску чорного піару та інформаційних вкидань, вигідних ворогам. Росії необхідно, щоб в Україні політичні групи працювали на знищення один одного, це допоможе реваншу. Тому треба бути готовими до куди більшим інформаційних провокацій. Як показує досвід минулих років, найбільшою популярністю користуються фейки про продаж Україною зброї туди, куди заборонено продавати. Тут можна згадати кольчужний скандал 2002 р., завдав нашій державі величезних збитків. У квітні 2002 р. майор Микола Мельниченко (наскільки відомо, він зараз живе в США, і українські правоохоронці не мають до нього питань) розповів світові, що в його аудіозаписах, є розмова між тодішнім президентом Леонідом Кучмою та головою "Укрспецекспорту" Володимиром Малєвим про продаж Іраку чотирьох станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга". Після цього Кучма миттєво перетворився на Заході в руконеподаваемого. Американці "Кольчуги" так і не знайшли, але справу вже було зроблено - перед нашою державою поставили серйозні бар'єри на шляху в Європу. Що і потрібно було Кремлю.
Ситуація 2002 р. багато в чому схожа з нинішньою. Такий же високий рівень недовіри до влади, помножений на плани Москви залишити Київ в орбіті свого впливу будь-якою ціною. Причому, судячи з тієї легкості, з якою в столиці під час війни можна проводити заходи антиукраїнського характеру, ціна може виявитися не такою вже високою.
