В очікуванні путінського вторгнення. Як готується наша авіація

На тлі відверто агресивних дій і заяв військово-політичного керівництва Російської Федерації наші збройні сили також вживають цілий ряд заходів на випадок відкритого вторгнення. Зрозуміло, що більша частина їх зі зрозумілих причин залишається, що називається, в тіні, проте деякі моменти все-таки на сьогодні вже цілком очевидні.

Перш за все, помітна активність військової авіації. Так, за дуже короткий час проведено досить велику кількість різного роду навчань. Хоча традиційно заявляється, що це підсумкові навчання за результатами закінчення зимового періоду бойового навчання, проте в реальності в їх ході відпрацьовуються вкрай нестандартні для українських авіаторів завдання.

Дуже показові в цьому плані триденні двосторонні командно-штабні навчання, які пройшли на початку квітня. Так, Су-27 бригади тактичної авіації з Миргорода відпрацьовували подолання ППО противника, а саме — протиповітряну оборону київської зенітної ракетної бригади, озброєної ЗРК С-300, яка вийшла в нові позиційні райони і облаштувала приховані позиції. За легендою навчань наступальні дії однієї сторони і повинні були виявити можливості дати відсіч інший.

У той же час МіГ-29 з Василькова залучалися до нанесення авіаційних ударів по військових об'єктах умовного противника. Варто нагадати, що саме досвіду таких дій не вистачало авіаторам під час активної фази війни на Донбасі влітку 2014 р.

Практично одночасно в Старокостянтинівській бригаді тактичної авіації імені Петра Франка і в бригаді Вінницької транспортної авіації відбулися планові льотні зміни. Варто нагадати, що нині фронтові бомбардувальники Су-24 є єдиними в Повітряних силах носіями керованого озброєння класу "повітря — поверхня" і їх цінність для протидії наступу противника складно переоцінити. Недарма в одному з недавніх репортажів російського телебачення майнули кадри, де ракетники армії РФ відпрацьовують нанесення умовних ракетних ударів, користуючись картами з нанесеним аеродромом Старокостянтинів.

До слова, наявність тільки базового аеродрому є проблемою, яку намагаються вирішити всі останні роки. Адже очевидно, що в разі повномасштабної війни аеродроми стануть першими цілями для атаки росіян. Військова наука вчить, що в цьому випадку дуже важливим елементом є наявність великої кількості допоміжних аеродромів, а для фронтових винищувачів і штурмовиків — навченість льотно-технічного складу діяти зі спеціально підготовлених ділянок автомобільних доріг.

Хоча армійська авіація помітно підвищила свою активність, проте тут необхідно відзначити, що її бойові можливості через серйозний знос лопатей бойових вертольотів Мі-24 вкрай обмежені. А бойовий варіант вертольота Мі-8 не відповідає повною мірою потребам армійських підрозділів з вогневої підтримки. З іншого боку, вітчизняні підприємства намагаються посилити можливості бойової авіації, в тому числі за допомогою іноземних партнерів. Так, в черговий раз з'явилися повідомлення про те, що Міністерство оборони все-таки може підписати контракт з ізраїльською фірмою Elbit Systems на оснащення парку Мі-8 малорозмірною бортовою системою захисту літальних апаратів від ракет ПЗРК з інфрачервоними головками самонаведення mini-MUSIC. Система вже відпрацьована і встановлюється на літальних апаратах 15 країн, в тому числі цивільних "Боїнгах", військово-транспортних літаках Ізраїлю, Німеччини та Франції.

Але логіка такого рішення сумнівна — адже очевидно, що для машин, які будуть списані через 5-7 років, встановлювати супердорогу імпортну систему при наявності вітчизняних комплексів "Адрос" немає ніякої необхідності. Якщо екіпажам Мі-восьмих доведеться зіткнутися з російськими ПРЗК "Панцир", то навряд чи їх врятують ізраїльські "приблуди", а з поодинокими ПЗРК прекрасно впораються і вітчизняні аналоги.

Також вельми неоднозначно виглядає ініціатива нашого президента про передачу військовим літака Ан-148-100В і вертольота Мі-8МТВ-1, що перебувають у віданні Державного управління справами. Справа в тому, що обидва борти модернізовані за спрощеним варіантом "салон" і годяться хіба що для перевезення генералів. Хоча цілком можливо, що саме цей варіант і передбачався спочатку. У плані посилення боєздатності нашої авіації такий "щедрий" подарунок не означає абсолютно нічого.

З огляду на загальний стан нашої військової авіації, досить розумним кроком була б організація нашими союзниками в НАТО якоїсь місії повітряної поліції для організації ППО країни. Тим більше що така програма вже реалізована — з 2004 р. існує місія патрулювання повітряного простору країн Балтії та Чорногорії. Однак з огляду на те, що наша країна не входить до Альянсу, можна було подумати про організацію спільного патрулювання повітряного простору України нашими Повітряними силами та авіацією НАТО — вже ланку винищувачів ми в змозі виставити.

Відзначимо, що це питання обговорювалося 2 квітня на зустрічі заступника керівника Офісу президента Романа Машовця з головою Представництва НАТО в Україні Александером Вінніковим. Чи будуть якісь реальні результати від цієї зустрічі, покаже найближчий час.