Живемо в одній країні. Чи зможуть Порошенко і Зеленський створити широку коаліцію
Навряд чи потрібно доводити, що ці вибори знову розкололи електорат. Однак є й відмінність від 2004 і 2010 рр. Тоді головна лінія розколу проходила за регіональною ознакою, протиставляючи західні, центральні та північні регіони східним і південним. На теперішніх виборах розкол електорату за регіональною ознакою теж був помітний. Але все ж головним було інше розкол - по обраній моделі відносин між населенням і державою.
У тих, хто проголосував за Володимира Зеленського, а таких було багато по всій Україні - від півночі Луганщини до Закарпаття, домінують патерналістські очікування від держави. Ці виборці фактично голосували не стільки за Зеленського, скільки проти Петра Порошенка, мстячи йому за те, що він не захистив їх від війни, від обвалу гривні, зростання тарифів, падіння життєвого рівня і всяких інших негараздів. Саме цього чекали від нього багато з тих, хто підтримав його в 2014-му, забезпечивши легку перемогу, а зараз вибрав Зеленського - плекаючи ті ж надії.
У тих, хто проголосував за Порошенка, навпаки, сильно сприйняття держави як свого особистого справи. Для них гасло "Україна понад усе" - не порожній звук. І заради України, заради відриву її від Росії і повернення в Європу вони терпіли негаразди і готові були потерпіти ще. У них теж є чимало претензій до Порошенка, але набагато сильніше були побоювання щодо того, що Зеленський виявиться вкрай слабким, недосвідченим і некомпетентним гравцем на геополітичній арені і розгубить всі ті досягнення, яких зміг домогтися Порошенко.
Таким чином, зараз українське суспільство виявилося перед небезпекою: те, що роз'єднує, може отримати величезну перевагу над тим, що його об'єднує. Тому що об'єднуючих цінностей, як показали президентські вибори, занадто мало.
У цій ситуації може виявитися корисною (чи навіть рятівної) ідея суспільного договору. Зазвичай під суспільним договором розуміють договір між суспільством і владою. Але зараз швидше потрібен договір між двома частинами суспільства.
На перший погляд, такий договір фантастичний в умовах, коли одна частина суспільства має свого президента, а інша виштовхується в опозицію. Але грунт для нового суспільного договору можуть створити вибори в парламент. Для цього необхідно, щоб дві політичні сили, які були на президентських виборах головними суперниками, створили в новому парламенті широку коаліцію, яка працювала б на посилення об'єднуючих цінностей.
Звичайно, у цієї ідеї може знайтися чимало супротивників в обох таборах. Але ситуація не безнадійна. Союз двох суперників не мав би сенсу, якби їх цінності були абсолютно протилежними. Тоді результуючий вектор був би нульовим: одна сторона просто зводило б нанівець всі зусилля іншого боку, і навпаки.
Однак при всій гостроті конкуренції між командами Порошенко і Зеленського вони не є ідеологічними антагоністами. Не можна сказати, що одна команда з усіх сил тягне Україну на Захід, а інша - в "русский мир". Хоча серед прихильників Зеленського є чимало адептів "русского мира", але вони все ж не переважають.
Цінності двох команд не протилежні, а швидше перпендикулярні один одному. Перебільшуючи, можна стверджувати, що прихильники Порошенко в більшості своїй - перш за все патріоти України, а прихильники Зеленського - головним чином патріоти власного холодильника. Але все ж це набагато краще, ніж якби прихильники Зеленського в більшості своїй були патріотами Росії. Зрештою, Росія Україні - ворог, а холодильник - ні, так чому б Україні і холодильника не стати союзниками.
На практиці такий союз потребує оформлення у вигляді коаліційної угоди і потім закріплення у вигляді спільного уряду. Але не варто зводити суспільний договір до одного лише коаліційної угоди, яке саме по собі - лише декларація про наміри. Необхідно, щоб суспільний договір втілився ще й у принципах формування коаліційного уряду.
У кожної сторони є свої пріоритети. Наприклад, для команди Зеленського принциповими питаннями є зростання доходів населення, недопущення підвищення тарифів на ЖКП та пенсійного віку. Але для цього потрібно забезпечити збереження та прискорення економічного зростання, а також вміти домовлятися з МВФ. Тому було б логічно всі міністерства, що відповідають за фінансово-економічну і соціальну сферу, віддати саме цій команді.
У той же час для команди Порошенка принциповими питаннями є подальше зміцнення армії та оборонної промисловості, забезпечення національної безпеки (включаючи інформаційну) і правопорядку, просування по закріпленому в Конституції курсу на інтеграцію в НАТО і ЄС, посилення позицій української мови в культуру і освіту. Було б логічно віддати цій команді відповідні міністерства, а також гарантувати, що частка їх фінансування в загальному обсязі бюджетних витрат не буде скорочуватися.
Зрозуміло, що такий союз може виявитися недовговічним. Не виключено, що вже через півроку одна сторона буде звинувачувати іншу в розкраданні коштів, виділених на дороги, і чути зустрічні звинувачення в розкраданні в оборонній промисловості. Втім, можлива й протилежна небезпека, коли обидві сторони будуть з обопільної згоди дерибанити бюджетні кошти кожна у своїй сфері відповідальності.
Щоб цього не сталося, необхідно посилення контрольних функцій суспільства і баланс між інтересами держави і холодильника - це взагалі-то досить реалістична основа для суспільного договору. Якщо широка коаліція протримається п'ять років, то наступні президентські і парламентські вибори будуть вже не такими драматичними. Просто тому, що рівень життя в Україні підвищиться, а значить, повний холодильник і успішна Україна вже не конкуруючими, а взаємодоповнюючими цінностями.
