Вузький коридор. Чому всупереч очікуванням Путін в Парижі зустрів Порошенко 2.0
Перший саміт нормандської четвірки за участю президента України Володимира Зеленського та його французького колеги Еммануеля Макрона завершився. Завершився пізніше, ніж планувалося, - спілкування затягнулося до приблизно п'яти годин. Це явно вказує на те, що дискусія була непростою. І, згідно з комюніке саміту, опублікованому вже на сайті Офісу президента, можна виділити три ключові пункти: перемир'я до кінця 2019 р. і розведення сил на трьох ділянках до березня 2020-го; імплементація формули Штайнмайера і особливого статусу Донбасу; розширення мандата СММ ОБСЄ.
Тепер детальніше.
По-перше, в публічній площині капітуляції не сталося. Принаймні поки, якщо врахувати, що більша частина обумовленого так і залишилося за закритими дверима. А так все виглядало цілком пристойно. За винятком формули Штайнмайера, яку Кремль бажає бачити імплементованою на рівні Конституції, в той час як Зеленський сам формат її інкорпорації в законодавство вирішив обійти стороною. Або залишив до кращих часів і для продовження торгу.
Прелюдія
По-друге, не в останню чергу на саміт безпосередній вплив чинила ситуація всередині країн, лідери яких засідали в Парижі. А адже так чи інакше, але кожен з них - і Зеленський, і Меркель, і Макрон, і Путін - відчуває такий тиск. В Україні це, в першу чергу, протестна складова і об'єднання представлених у парламенті опозиційних сил (без ОПЗЖ), нехай показне або недовговічне. Для Путіна чинниками тиску на батьківщині ще проседающая економіка і промисловість (буквально днем раніше GM позбулася останнього заводу в РФ). Також не варто забувати про недавні протести в Москві, чия тінь ще чітко видна у зв'язку з тривалими судовими процесами над їх учасниками. Німеччина: ХДС/ХСС втрачає електоральні очки на тлі зростання популярності "Зелених" (хоча це вже загальноєвропейський тренд) і прокремлівських ультраправих "Альтернатива для Німеччини". Ну, і безумовно, на хід переговорів, зокрема в контексті взаємовідносин Меркель і Путіна, впливає і історія з убивством в Берліні громадянина Грузії Зелімхана Хангошвили, швидше за все, співробітниками російських спецслужб. Що ж стосується Макрона, то французький лідер, який видавав напередодні солодкі трелі про зближення з Кремлем, спочатку влаштували холодний душ на саміті НАТО в Лондоні, а після виявилася настільки непривітної британської столиці Макрон відразу ж занурився в протестну атмосферу на батьківщині, де зараз вкрай обурені запропонованої пенсійної реформою.
Загалом, всім треба було себе показати.
Відповідно, для тих же Меркель і Макрона було дуже важливо, щоб саміт пройшов максимально комфортно. Звідси і досить цікавий обмін парами. Так, Зеленському випало поспілкуватися першим з лідером П'ятої республіки, чиї заяви і дії передрікали відстоювання російських інтересів в переговорах з українським президентом. Путін в цей час попрямував виправдовуватися перед Меркель за вбивство в Берліні. Тобто Зеленський і Путін отримали свою дозу "обробки", а після змінили партнерів. І знову-таки з більшою часткою ймовірності з тотожною значеннєвим навантаженням: Макрон заспокоював Путіна, Меркель - Зеленського.
Не можна не звернути уваги і на ще одну особливість у проведенні саміту - він був перерваний для двосторонньої зустрічі президентів України і Росії. Хоча раніше, в тому числі в Москві, давали зрозуміти, що Зеленський повидается з Путіним лише після спільних переговорів. Тобто до того часу президент України був би вже измочален і поданий Путіну на блюдечку з блакитною облямівкою. Проте поки невідомо як, але Зеленський уникнув ролі статиста або об'єкта переговорів, а не їх суб'єкта. Його зустріч з Путіним, що важливо, пройшла в рамках саміту "четвірки". І явно знайшла додатковий вага, якщо згадати, що після неї робочий вечеря за участю всіх лідерів тривала навіть довше, ніж офіційна частина.
Кульмінація
Сторони, як стало відомо під час підсумкової прес-конференції, домовилися про обмін полоненими. Правда тут, як і у випадку з формулою Штайнмайера, немає ясності стосовно смислів, які вкладаються в цей процес. Якщо українська сторона говорила про формат "всіх на всіх", то Путін наголосив: "всіх встановлених осіб на всіх встановлених". Однак очевидно, що обмін утримуваних осіб до кінця Нового року або до Різдва західного обряду, тобто до 25 грудня, про що говорив афілійований з Владиславом Сурковим глава Центру політичної кон'юнктури Олексій Чеснаков, є в першу чергу демонстрацій добрих намірів з боку Росії, свого роду показухою, перед Євросоюзом. Як буде вирішуватися питання, неясно. У тому числі В Мінську. Але відмінність формулювань і те, що до кінця року залишилося всього нічого дає підстави припускати, що в зазначені терміни Київ і Москва можуть і не встигнути.
Мандат ОБСЄ. У Парижі домовилися розширити його часові межі - спостерігачі ОБСЄ будуть моніторити ситуацію на Донбасі замість 12 годин 24 години на добу сім днів в тиждень. Так, до роботи СММ можуть виникати питання, і бойовики, як і раніше, зможуть перешкоджати їх роботі, але все ж присутність, а отже, і інформаційні зведення сильно зростуть. Україні це тільки на руку. І, до речі, незрозуміло, як Путін на таке погодився в обмін на якісь поступки або, приміром, незадоволена Меркель просто примусила "проковтнути" нові правила роботи місії.
Крим. Прес-секретар президента України Юлія Мендель повідомила, що це питання не порушувалося. Що в принципі можна пояснити банальним розрахунком: спікер Кремля Дмитро Пєсков та інші "рупори" чітко сказали, що обговорення теми Криму не буде ні в якому форматі. Отже, якщо б той же Зеленський заговорив про півострові в ході переговорів, росіяни просто б грюкнули дверима. Але замість цього Зеленський дозволив собі висловити позицію по Криму вже коли все закінчилося і підкреслив, що Крим і Донбас для кожного українця - це Україна. Путіну залишалося лише мовчки слухати.
Майбутнє "Мінська". В ході прес-конференції слово взяла журналістка "РИА Новости", яка вирішила дещо вільно передати нещодавно пролунали слова Меркель про Мінські угоди. Зокрема, за словами журналістки, нібито канцлер сказала, що мінські домовленості гнучкі. На що Меркель почала з посмішкою негативно махати головою, бо вона говорила насправді про те, що "Мінськ" повинен бути гнучким і над цим ще треба попрацювати. У будь-якому разі не можна було не помітити системної суперечності, передусім у риториці самого Путіна. Він-то трохи заздалегідь наполягав на безальтернативності "Мінська-2015" та необхідності виконувати його положення без відступів. Потім, реагуючи на питання співвітчизниці, ніби погодився з тим, що угоди повинні бути гнучкими, але потім повернувся до непорушності домовленостей. Меркель ж, як бачимо, хотіла б більш пластичного "Мінська" або навіть більше - вийти за його рамки. Втім, як і Зеленський, коли говорив про Крим і передачі Києву контролю над українсько-російським кордоном до виборів в ОРДЛО.
Тобто тут в медійному плані Путін програв. Хоча і його відповідні кроки не вразили. Але все ж варто до них придивитися.
По-перше, президент РФ знову підняв тему прямих поставок газу в Україну, а саме: пообіцяв солодкий пряник у вигляді 25%-ної знижки на газ. Причому знижкою він спокушав не Зеленського і навіть не простих українців, забезпечення блакитним паливом яких, як сам висловився господар Кремля, дотується. Тим більше, коли стало ясно, що прямі поставки газу з РФ не обіграють карту арбітражів. До речі, за непоступливість українську сторону відразу ж спробували покарати, слив в російські ЗМІ повідомлення про досягнення домовленостей щодо транзиту газу. Що досить швидко спростував виконавчий директор НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко, за словами якого вони просто "домовилися продовжити домовлятися. Так що немає, меседж про знижку в 25% прямував у вуха "промислових споживачів". Це така форма м'якого впливу на Зеленського через представників українського бізнесу, які спокусяться газовими знижками.
Російськомовні. Господар Кремля також завів стару пісню про захист російськомовних. І не тільки на Донбасі, а й по всій Україні. Це показало, що сам по собі Путін закостенів у цьому питанні. Ототожнення їм росіян і російськомовних говорить про те, що насправді за минулі шість років він так нічого і не зрозумів про Україну. А названі їм 38% російськомовних в Україні - цифра абсолютно маніпулятивна, з допомогою якої Путін, з одного боку, воскрешає "мышебратскую" любов в самій Росії і серед її апологетів в Україні, а з іншого - за фактом скаржиться Європі на фашиствуючих українців. Після оголошення висновку Венеціанської комісії щодо мовного питання можна очікувати інформаційну хвилю про утиски російськомовних, а на додачу ще й угорців, поляків, румунів і т. д. Правда, у своєму висновку комісія також зазначила: незважаючи на те що закон недосконалий, ми розуміємо мотиви його створення і прийняття.
Розв'язка
Поки рано говорити про перезапуск нормандського формату зважаючи на відсутність чітких обрисів обговорюваних питань та гарантій їх реалізації. Однак якщо взяти до уваги заяви і їх тональність, очевидно, що розширення формату шляхом включення США або Великобританії точно не буде в найближчому майбутньому. Втім, про це прямим текстом напередодні заявив заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко.
У загальному і цілому сторони окреслили свої позиції. І за ці рамки Зеленський, Путін, Меркель і Макрон, якщо і будуть виходити, то широка публіка про це не дізнається до останнього моменту, коли вже буде пізно кричати "Полундра!".
Але ось, що дуже примітно, так це риторика Зеленського в Парижі. Адже за фактом, згадуючи все ним сказане, вона аж надто схожа на риторику п'ятого президента Петра Порошенка. Так, Зеленський говорив в своїй манері, більш м'яко, але позицію чітко окреслював, не соромився підколів, причому на адресу Путіна. Наприклад, коли Зеленський згадав про повернутих кораблях: "Повернули. Правда, не всі". І послав посмішку Путіну. Хоча найчастіше це господар Кремля любить пограти в завуальовані образи і знущання.
