Стомлені крила. Чи варто платити Ізраїлю за модернізацію наших МіГів

Ситуація із спробами модернізації парку літаків Повітряних сил України цього тижня отримала вкрай несподіваний розвиток. Ряд ЗМІ, близьких до військово-промислового комплексу, повідомив, що ізраїльська компанія Elbit Systems отримала всі дозвільні документи від свого уряду на участь у програмі модернізації парку українських фронтових винищувачів МіГ-29.

Після чого до стрункого хору журналістів приєдналися і політичні експерти, частина з яких заявила, що це — ні більше ні менше — "прорив" у сфері співробітництва в оборонній сфері з Ізраїлем. Згадали навіть, що цей проект особисто лобіював пʼятий президент Петро Порошенко під час свого перебування на чолі держави.

Скільки коштує модернізація

Проте, як завжди, "диявол криється в деталях" — вражають озвучена ціна і кількість машин. Згідно з даними видання Defense Express, модернізація 11 винищувачів буде коштувати нашій країні $440 млн, тобто приблизно по $40 млн за один борт. Для літака, у якого прогнозований термін служби до 40 років закінчується в 2031 році і який військові просто не бачать на озброєнні в 2035 році, ця сума виглядає явно неадекватною.

Вартість нового американського F-16D Block 52 на сьогодні становить $34 млн. Це, звичайно, без запасних частин, перенавчання льотно-технічного складу і підвісного озброєння, яке треба буде купувати з "нуля". Але ціна "беушних" машин на порядок нижча. А тут за $40 млн лише модернізація літака, який прослужить років 10.

Щоправда, стверджують, що можливості ізраїльської модернізації будуть значно перевищувати показники вітчизняної модернізації до версії МіГ-29МУ2. "Фішкою" нашої модифікації (яка невідомо коли буде реалізована) є можливість використання не тільки некерованого авіаційного озброєння, але і керованої зброї — причому як керованих ракет класу "повітря–поверхня", так і коригованих бомб. Для цього планують серед іншого удосконалити систему управління зброєю 20ПМ, встановити бортову інтегровану апаратуру навігації та посадки "Курс-93М" і замінити навігаційну систему РСБН A-323.

Яким чином буде це ж реалізовано в ізраїльській модифікації за відсутності вітчизняних зразків керованого озброєння абсолютно незрозуміло. Якщо тільки Elbit Systems не буде інтегрувати західні зразки, але про це згадок поки не було. Бо тоді мова буде йти про інші гроші та інші проблеми – адже продаж такої високотехнологічної зброї, як показує досвід останніх років, досить велика проблема, що вимагає спільних зусиль і політиків, і військових.

Говорити про те, що Ізраїль "виник на горизонті" з програмою модернізації МіГів абсолютно несподівано, не доводиться. Ізраїльські контори пропонують свої послуги вже як мінімум 20 років.

З історії українсько-ізраїльського співробітництва

Ще в 2000 році питання глибокої модернізації літака МіГ-29 опрацьовувався нашими військовими, ДП "Укроборонсервіс" і компанією ІАІ. В Ізраїль навіть літала делегація, куди входили не тільки представники штабу ВПС, але й "Укроборонсервісу" і ЦНДІ авіації. Після кількаденних консультацій і показів були вироблені пропозиції щодо модернізації, відпрацьовані технічні та фінансові питання.

За спогадами генералів від ВПС, які входили до складу делегації, вже тоді ізраїльтяни пропонували установку нового прицільно-навігаційного комплексу, який дозволяв виявляти і супроводжувати повітряні і наземні (надводні, при хвилюванні моря до трьох балів) цілі. Відображення проводилося в радіолокаційному режимі по повітряним цілям і в режимі кольорової картинки на фоні рельєфу місцевості — по наземним цілям, плюс телевізійний, ІК і лазерний канал.

При цьому керовані ракети класу "повітря-повітря", "повітря-поверхня", "повітря-РЛС" за бажанням замовника могли застосовуватися як радянського, так і західного зразка. В інформаційне поле кабіни вводилися два великих рідкокристалічних дисплея, на одному відображалася інформація в режимі картографування місцевості, на іншому – інформація про роботу систем літака і силових установок.

Навігаційна частина комплексу використовувала супутникові навігаційні системи (тип за бажанням замовника), вводилося повне програмування польоту з можливістю коригування програми в повітрі пілотом. При цьому всі аналогові компʼютери в прицільних і навігаційних блоках замінювалися на цифрові, розширювався діапазон фіксованих частот літакової радіостанції, система звʼязку доводилася до міжнародних норм.

Алгоритм дій сторін із втілення в життя цього проекту був відпрацьований наступний: ізраїльська фірма, через свою особливу зацікавленість, виділяє на модернізацію першого літака $10 млн, Україна переганяє один МіГ-29 на завод в аеропорту "Бен-Гуріон" і відправляє бригаду фахівців з Львівського авіаремонтного заводу, які спільно з ізраїльськими проводять модернізацію першого літака і одночасно набувають навичок з установки ізраїльського обладнання, його випробування і доведення. Потім, в червні 2001 року, модернізований МіГ-29 показують на 44-му міжнародному авіасалоні в Ле-Бурже.

У разі успіху проекту Львівський авіаремонтний завод отримував можливість проводити модернізацію МіГ-29 країн Східної Європи – на той момент цей літак був основним у цілому ряді країн (сьогодні МіГи замінили F-16 і "Гриппен").

Повернувшись додому, робоча група представила докладну доповідь з висновками про те, що цей варіант роботи з модернізації найбільш доцільний і економічно вигідний, тому треба починати його реалізацію, не затягуючи час.

Міністерство оборони України подало відповідні доповіді Радбезу, Кабміну і президентові. Але співробітництво в цій області з Ізраїлем на той момент було визнано недоцільним. Політики наполегливо пропонували російський шлях модернізації, хоча цей варіант був значно дорожчим за ізраїльський. Згодом компанія "МіГ" взагалі розірвала всілякі контакти з Україною, і щоб хоч якось підтримувати парк МіГів в робочому стані, довелося розробляти вітчизняні варіанти модернізації Міг-29МУ1 і Міг-29МУ2.

Сьогодні ж абсолютно незрозуміле прагнення будь-яким шляхом модернізувати наявні радянські машини, витрачаючи для цього величезні кошти. Гроші можна було б почати вкладати в модернізацію інфраструктури та підготовку льотного складу під майбутні закупівлі літаків західного зразка. Адже іншого шляху поки не бачать ані військові, ані політики.