Невловима капітуляція. Переговори в Парижі посилять проросійське крило на Банковій

До перших переговорів Зеленського з Володимиром Путіним у нормандському форматі українці підійшли з явно завищеними очікуваннями. Причому як прихильники "народного президента", які чекали як мінімум радикального просування до світу, так і його противники, які всерйоз побоювалися капітуляції. В результаті не сталося ні першого і другого, хоча все залежить від того, хто і як буде трактувати очікувано досить розпливчасті формулювання підсумкового паризького комюніке.

Ні "зради", ні "перемоги"

Крім самого факту розблокування нормандського формату в озвучених лідерами чотирьох держав результати переговорів, досить складно знайти що-небудь принципово нове. "Прихильність безальтернативності Мінських угод" за останні п'ять років вже стала затертим кліше. Обмін полоненими у форматі "всіх на всіх" зафіксований ще в перших мінських домовленості, що не заважало Путіну довгі роки цю домовленість ігнорувати. Угода про припинення вогню на лінії зіткнення також далеко не перша, і поки російська сторона не дає підстав вірити, що обстріл повністю припиняться з 31 грудня, а домовленість про цілодобовий моніторинг ситуації на лінії фронту ОБСЄ замість 12-годинного не виглядає гарантією дотримання перемир'я. На імплементацію формули Штайнмайера українська сторона письмово погодилась ще в Мінську на стадії підготовки до нормандської зустрічі.

Що ж стосується найбільш складних і болючих питань про контроль за українсько-російським кордоном на окупованій частині Донбасу і проведення місцевих виборів в ОРДЛО, то тут Путін і Зеленський продемонстрували діаметрально протилежне бачення. Все як і при попереднику Зеленського - Петра Порошенка.

Якимись принциповими кроками вперед можна назвати хіба що рішення протягом трьох місяців розвести війська ще на трьох ділянках лінії зіткнення і домовленість провести наступний нормандську зустріч через чотири місяця вже "для організації місцевих виборів".

Сьогодні всі говорять, що "червоні лінії" Зеленським не перейдені, з чим у загальному і цілому можна погодитися, але не треба при цьому забувати, що насправді все горезвісні "червоні лінії" перебувають не в Парижі. Вони по більшій частині розташовані на вулицях Грушевського та Банковій у Києві. Все тепер залежить від того, як Зеленський та його команда будуть готуватися до наступної нормандської зустрічі і в якому вигляді спробують запровадити в українське законодавство формулу Штайнмайера, особливий статус для ОРДЛО і буде такий особливий статус закріплено в Конституції і в якому вигляді. Всі спроби Зеленського вийти через чотири місяці до питання організації місцевих виборів гарантовано зустрінуть опір як з боку опозиційних "Слузі народу" політсил, так і з боку груп впливу в самій президентській партії.

Що тепер робити опозиції

В опозиції підсумки нормандської зустрічі зустріли у загальному і цілому зі стриманим оптимізмом, якщо не вважати окремих політиків і партій, чию реакцію швидше можна назвати "нестриманим песимізмом".

У Русі опору капітуляції, яке з неділі проводило акцію протесту на Банковій, констатували, що в Парижі Кремлю "не вдалося змусити Україну швидко капітулювати", і згорнули свій протест, але пообіцяли, що не дозволять імплементувати формулу Штайнмайера, відразу ж анонсувавши чергову акцію на день розгляду у парламенті законопроекту про особливий статус ОРДЛО. При цьому "протестанти" окремо підкреслюють, що це саме вони налякали Зеленського Майданом і не дозволили здати Україну Путіну.

В ЄС позитивно сприйняли інформацію про можливий обмін полоненими і про відсутність перетину "червоних ліній", але не приховують побоювання, що тактика дрібних поступок Путіну з боку Зеленського продовжиться, зокрема, в питанні імплементації формули Штайнмайера і особливого статусу, обіцяючи і далі "стежити і контролювати".

У "Батьківщині" хоч і підписалися під спільним меморандумом опозиції про неприпустимість капітуляції, результат паризьких переговорів поки взагалі намагаються не коментувати, мабуть, продовжуючи дотримуватися своєї стратегії концентруватися на соціальних питаннях, а не зовнішньополітичних.

Що ж стосується "Голоси", то там, утримуючись від персональної критики позиції Зеленського в Парижі, продовжують гнути свою лінію про те, що "Мінські угоди - шлях в нікуди", особливий статус неприпустимим у будь-якому вигляді, а конфлікт на Донбасі найправильніше заморозити і забути про реінтеграції до кращих часів.

Націоналісти, Олег Ляшко, представники "Народного фронту" та інші прихильники "радикальної" непарламентської опозиції нічого позитивного в результатах саміту не побачили, вважаючи подію черговий, нехай і невеликий, перемогою Путіна, який продовжує поступово схиляти Україну до нових поступок, що наближає його до мети впихнути окуповані території в Україну на своїх умовах.

Таким чином, ситуація виглядає так, що результатами нормандської зустрічі, незважаючи на попередній загальний стриманий оптимізм, може в підсумку виявитися розчарованими всі сторони. Ті, хто хоче побачити ознаки капітуляції, їх обов'язково побачать і якщо не сьогодні, то на стадії внесення змін до законодавства в парламенті. Ті ж, хто розраховував на швидке світ за будь-яку ціну, також не можуть бути задоволені, що ніяк не допоможе президенту зупинити падіння свого рейтингу. При цьому найскладніше для Зеленського ще попереду.

У питанні імплементації формули Штайнмайера і особливого статусу у президента залишаються деякі можливості для маневру. З одного боку, можна піти второваною стежкою Порошенко, обмежившись формальним продовженням дії нинішнього закону про особливий статус, який з самого початку був виписаний так, що не може вступити в силу. І цей факт не змінить навіть вписування в цей закон формули Штайнмайера, адже, згідно із законом, всі особливості місцевого самоврядування починають працювати тільки після повної деокупації регіону та встановлення українського контролю над кордоном.

З іншого боку, Зеленський вже анонсував написання нового закону. І якщо влада спробує піти по цьому шляху, підготувавши документ, який може задовольнити Путіна, звинувачень у "зраді" і нових протестів Зеленському буде не уникнути. При цьому до нових протестів українців буде підштовхувати будь-яка опозиція Зеленському. І помірковані, і радикальні опозиціонери сконцентруються на пошуку "зради" у спробах мирного врегулювання на Донбасі, хоча б просто тому, що по природі своєї зацікавлені в максимальному зниженні рейтингу президента, а "слуги народу" чітко показали, що ділитися владою з ким би то не було вони не мають наміру.

Посилення проросійського крила в "Слуги народу"

Відносно успішні переговори в Парижі, тим не менш, навряд чи допоможуть подолання внутрішніх криз у партії влади. З одного боку, собі в актив поїздку в Париж може записати помічник президента Андрій Єрмак, який останнім часом не тільки замкнув на собі зовнішньополітичний вектор політики Зеленського, але і став серйозним центром впливу у внутрішній політиці, поширивши свій вплив на ряд народних депутатів з монобольшинства "Слуги народу". Саме Єрмак готував зустріч у Парижі, і якщо б вона закінчилася повною відсутністю яких би то не було домовленостей, у Зеленського з'явилися б підстави розчаруватися в Ермаке і віддалити його від себе. Однак відносний успіх зустрічі якщо не зміцнив позиції Єрмака, то вже точно не послабив, і він як мінімум отримає час і можливості зміцнити позиції своєї проросійської групи в оточенні президента.

Ще одна умовно проросійська група, пов'язана з "другом" Ігоря Коломойського Андрієм Портновим, сприйняла паризькі результати досить стримано, але з деяким скепсисом, спробувавши перевести результати переговорів проти свого головного сьогоднішнього ворога Порошенко. Мовляв, на більший результат розраховувати було не можна, оскільки Зеленський пов'язаний підписаних колишнім президентом "кабальними Мінськими угодами". І ця група буде і далі розгойдувати ситуацію, стверджуючи, що справжній мир на Донбасі може бути можливий тільки після того, як відбудеться остаточний реванш над силами Майдану.

При цьому паризька схожість позиції Зеленського з тим, що раніше робив Порошенко, дасть крила Коломойського-Портнова нові аргументи для подальшого залякування Зеленського наявністю в його політсилі агентів-порохоботов. Саме впливом агентів Порошенка у "Слуги народу", про яких останнім часом все частіше згадують Дубинський, Бужанський і їх товариші, можна буде пояснити відсутність швидкого вирішення питання війни на Донбасі, а в якості рецепту у Коломойського будуть пропонувати вигнати всіх незручних йому порохоботов з уряду та керівних органів партії.

Противагою цим умовно проросійським групам у "Слуги народу" можуть стати хіба що реформатори-соросята, і без того знаходяться у відкритому конфлікті з групою Коломойського і в прихованому з групою Єрмака. Саме боротьба цих груп за вплив на Зеленського і фракцію "Слуги народу", схоже, і визначить долю домовленостей в Парижі - чи Зеленський і далі йти кроками дрібних поступок Путіну або остаточно упреться в "червоні лінії".