Айкідо від Порошенка. У Саакашвілі вкрали ультиматум
Реакція президента Петра Порошенка на великий мітинг прихильників націонал-популистической опозиції, прапором (але не лідером якої віднедавна виступає колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, виявилася цілком передбачуваною - в дусі японського бойового мистецтва айкідо.
Якщо Віктор Янукович діяв, як справдешній каратист, постійно удосконалюючи свою майстерність тамэсивари, тобто розбивав тверді предмети до тих пір, поки предмет не виявився твердішим його; то Петро Олексійович завжди намагається перенаправити енергію своїх противників проти них же самих. Не став винятком і нинішній випадок.
Саакашвилианская опозиція озвучила три головних вимоги вже давно - це зняття депутатської недоторканності, прийняття закону про Антикорупційне суді, голосування за новий закон про вибори, в останньому випадку мова йде в першу чергу про відкриті списки. Власне, те, що ці три вимоги не надто опозиційні, було зрозуміло з самого початку, як і те, що для націонал-популістів головне не домогтися їх реалізації, а влаштувати черговий "шатун" в розрахунку на параліч влади і дострокові вибори.
Тим не менш зміст вимог опозиції дозволило чолі держави якщо не перехопити в опозиції ініціативу, то як мінімум перенаправити головний удар протестантів з себе на парламент, частиною якого лідери опозиції і є. Тобто на самих себе.
Як тільки вранці у вівторок, 17 жовтня, під будівлею парламенту почали збиратися перші натовпу прихильників опозиції, а головний парламентський забіяка Володимир Парасюк намагався перевірити силу свого травні-гері на начальника Державної служби охорони Валерії Гелетеї, президент Порошенко вніс в парламент законопроект про внесення змін до Конституції в частині скасування депутатської недоторканності - саме про те, чого вимагає опозиція.
Власне, ініціатива скасувати недоторканність звучала з вуст президента і раніше. В останній раз - під час його останнього послання парламенту. Так що все, що потрібно зробити Порошенко, - це підібрати й серйозніших свій законопроект в акурат до початку опозиційних мітингів. Так що тепер Порошенко як би і не "барига" і ворог опозиції, а самий що ні на є союзник, адже вони хочуть одного і того ж.
Власне, те, що Порошенко буде дуже до речі скасування депутатської недоторканності, більш ніж очевидно. Проблема цього рішення не в позиції президента, а в позиції депутатів, яким і з недоторканністю і не дуже солодко відчувати постійний пресинг з боку соратника президента генпрокурора Юрія Луценка, у якого в тумбочці то 30 подань на зняття недоторканності з нардепів, то 40.
Що стосується двох інших вимог опозиції, то і проти них президент ніколи особливо й не заперечував. А сьогодні перший віце-спікер парламенту Ірина Геращенко від імені глави держави ініціювала створення робочої групи з напрацювання законопроекту про створення Антикорупційного суду. Тобто реакція така ж, як і на пропозицію про недоторканність.
Що стосується відкритих списків, то розмови про них йдуть ще з 2004 р., але останнє питання настільки складний, що потребує дуже серйозної і тривалої дискусії як серед депутатів та експертів, так і в суспільстві. При цьому якщо "відкриті списки" і будуть обговорюватися, то для більшості виборців це буде надто складною темою, щоб глибоко вникати в неї і чого-то занадто активно вимагати.
Зрозуміло, на пропозицію президента щодо недоторканності тут же відреагував єврооптиміст-антикорупціонер і активний учасник опозиційних акцій Сергій Лещенко, який назвав документ від президента "подачкою від системи". Мовляв, скасування недоторканності запланована президентом починаючи з наступного скликання, а не прямо зараз. І тут же Лещенко висунув нову вимогу, про яку опозиція, мабуть, уже призабула, - прив'язати голосування за зняття недоторканності з законопроектом про імпічмент президента.
Тема імпічменту так само стара в українському політичному дискурсі, як і недоторканності депутатів. Обидва ці питання регулярно піднімаються "пакетом" і настільки ж регулярно забуваються до кращих часів.
Отже, шансів на те, що депутати ніколи не проголосують за те, щоб позбавити себе недоторканності, особливо ніяких немає. Але одночасно з врегулюванням питання імпічменту президента такі шанси начебто з'являються. Такий собі обмін недоторканності на імпічмент. Однак питань з'являється все одно більше, ніж відповідей, і все буде залежати від того, як саме буде змінюватися законодавство про імпічмент.
Нагадаємо, процедура імпічменту детально прописана в статті 111 Конституції. Для того, щоб позбавити президента влади, народним депутатам для початку потрібно ініціювати питання про усунення президента в порядку імпічменту простою більшістю голосів. Зараз 226 голосів для подібної ініціативи в парламенті швидше ні, але якщо б і були, то це лише перший крок, який ініціаторам рівно нічого не гарантує.
Далі депутати повинні створити спеціальну тимчасову слідчу комісію для розслідування фактів "державної зради або іншого злочину" (саме так Конституція формулює можливі підстави для імпічменту), здійсненого президентом. При цьому до складу такої комісії мають входити спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. І ось тут починаються нові юридичні тонкощі.
По-перше, закону про "спеціальних тимчасових слідчих комісіях" поки не існує, як і не існує категорії "спеціальних слідчих і прокурорів". Цей пробіл вже намагалися заповнити законодавці, але далі ініціатив справа не йшла ніколи. Але навіть якщо потрібний закон і буде прийнятий, то процедуру імпічменту це полегшить не на багато.
Після того, як СВСК проведе розслідування, її звіт повинен розглянути парламент і тепер вже конституційною більшістю в 300 голосів офіційно звинуватити президента у вчиненні злочину. Яка ймовірність, що проти будь-якого президента збереться конституційна більшість - питання риторичне. Поки українська історія таких прикладів не знає. Але навіть наявність 300 голосів за імпічмент нічого ініціаторам позбавлення президента влада не дає.
Далі процедура передбачає напрямок звинувачення парламенту в Конституційний суд і Верховний суд. І той і інший повинні погодитися зі звинуваченнями депутатів і винести відповідний вердикт. І тільки в разі, якщо обидва суду дадуть добро, питання знову повертається до депутатів, аби ті прийняли остаточне рішення, тільки тепер їм потрібно вже не 300 голосів, а три чверті від конституційного складу Ради. Тобто 339 голосів, що навіть більше ніж фантастично.
Не потрібно забувати і про вплив президента на Конституційний і Верховний суди, а у розпорядженні суддів є досить різного роду юридичних інструментів, щоб оскаржити будь-яке звинувачення на адресу президента.
Таким чином, на сьогоднішній день є два шляхи унормування процедури імпічменту. Перший - прийняти необхідні закони, залишивши в Конституції все як є, на що президент цілком може погодитися з огляду практичної нереализуемости імпічменту навіть при наявності всіх потрібних законів. Другий - повністю переписати відповідну статтю Конституції, максимально спростивши процедуру.
Другий шлях, варто зазначити, теж не надто страшний для президента. За великим рахунком, йому нічого не заважає дати принципову згоду на зміну процедури імпічменту, щоб потім безнадійно втопити цей захід чи на стадії обговорення в парламенті, то на стадії Конституційного суду. Благо політичних інструментів, щоб спустити все на гальмах, у Порошенка достатньо.
Так що Петро Олексійович може демонструвати свою техніку політичного айкідо, не вступаючи з опозицією в пряму конфронтацію, а всі їхні атаки будуть йти в молоко. То парламент не захоче голосувати за скасування недоторканності, то процедура імпічменту потоне в дискусіях, то і то і інше одночасно. При цьому вся відповідальність буде розпорошуватися між депутатами, а глава держави буде гаряче підтримувати всі демократичні пропозиції, але він зовсім інша гілка влади.